інфляція та безробіття

Великий досвід проведення антиінфляційних  заходів в західних країнах показує доцільність поєднання довготривалої і короткострокової політики. Схематично комплекс заходів антиінфляційної політики може бути представлений таким чином.

Довготривала політика включає, по-перше, задачу погасити інфляційні очікування населення, які нагнітають поточний попит. Для цього уряд повинен проводити чітку послідовну антиінфляційну політику, завоювати, таким чином, довіру населення. Воно повинне сприяти своїми заходами (стимулювання виробництва, антимонопольні заходи, лібералізація цін, ослаблення адміністративного митного контролю і т.п.) ефективному функціонуванню ринку, що вплине на зміну споживчої психології.

По-друге, заходи по скороченню бюджетного дефіциту (оскільки його фінансування за допомогою позик у Центрального банку веде до інфляції) за рахунок  підвищення податків і зниження витрат держави.

По-третє, заходи у області грошового обігу, зокрема, встановлення жорстких лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволяє контролювати рівень інфляції.

По-четверте, ослаблення впливу зовнішніх  чинників. Зокрема, задача полягає в  зменшенні інфляційної дії на економіку переливів іноземного капіталу (при позитивному сальдо платіжного балансу) у вигляді короткострокових кредитів і позик уряду за рубежем для фінансування бюджетного дефіциту.

Короткострокова політика направлена на тимчасове зниження темпів інфляції. Тут успішний результат можливий у разі розширення сукупної пропозиції без збільшення сукупного попиту. У цих цілях держава надає пільги підприємствам, що випускають додатково до основного виробництва побічні товари і послуги. Воно може приватизувати частину своєї власності і таким чином збільшити надходження до державного бюджету і полегшити рішення проблеми його дефіциту, а також знизити інфляційний попит за рахунок продажу великої кількості акцій нових приватних підприємств. Сприяє зростанню пропозиції масований імпорт споживчих товарів.

Певна дія на темпи інфляції надає  зменшення поточного попиту при  незмінній пропозиції. Цього може бути досягнуто за рахунок підвищення процентних ставок по внесках, стимулюючих вищу норму заощадження.

Отже, для аналізу інфляційних  процесів у нашій країні та для  регулювання рівня безробіття та інфляції, на мою думку ,держава повинна обов’язково спиратись на криву Філіпса . [6,c.50-51]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Рівень інфляції та безробіття в Україні

Особливо гострими проблемами в  Україні являються саме безробіття та інфляція.

За статистичними даними рівень інфляції в Україні в березні  складала 0,4% , з початку року – 2,2%. За даними Державного комітету статистики України ,ціни на продовольчі товари зросли в березні на 0,5%(з початку  року на 2,4%), на непродовольчі товари в квітні – на 0,3% (з початку  року – на 0,7%), ціни на послуги в  березні збільшились на 0,4%(з початку  року – на 3%).

  В 2003 році інфляція в Україні  склала 8,2%.

   Інфляція в Україні в  лютому 2004 року до лютого 2003 року  склала 0,4%.За підсумками січня  інфляція складала 1,4%,у січні  – лютому – 1,8%.

  Уряд планує зниження темпів  інфляції в 2004 році до 5,8 - 6,3%.

В лютому офіційний рівень безробіття в Україні підвищився на 0,1 процентних пункту до 3,8%. За даними Державного комітету статистики, на 1 березня 2004 року в Державній службі зайнятості було зареєстровано 1 млн. 83 тис. безробітних, або 3,8% працездатного населення. На 1 лютого було зареєстровано 1 млн. 45 тис. безробітних, або 3,7%. 
 
Найвищий рівень безробіття на 1 березня був зареєстрований у Тернопільській (7,5%), Чернівецькій (6,5%), Рівненській (6,2%) і Черкаській (6,0%) областях; а найнижчий - у Києві (0,4%), Севастополі (0,8%) і Одеській області (2,4%).[7,c.102]

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Безробіття - тимчасова незайнятість економічно активного населення. Причини  даного явища різноманітні. По-перше, структурні зрушення в економіці, що виражаються у тому, що упровадження нових технологій, устаткування приводить до скорочення зайвої робочої сили. По-друге, економічний спад або депресія, які вимушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових. По-третє, політика уряду у області оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної платні збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу, що ілюструватиме класична модель ринку праці. По-четверте, сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки. Нарешті, по-п'яте, зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, отже, зростає вірогідність безробіття.

Які ж шляхи рішення проблеми безробіття?

У країнах Заходу за останні 30 з  гаком років діє система соціальних амортизацій (захисних пристроїв), який державу застосовує для забезпечення економічної безпеки трудящих. У цю систему входять спеціальні заходи по захисту найнятих робітників від безробіття і забезпеченню їх права на працю

Першим елементом такої системи є регулювання зайнятості. Держава робить наступні дії:

· скорочує законодавчо встановлену  тривалість робочого дня і робочого тижня в період масового безробіття;

· рекомендує проводити на підприємствах «розділення робочих місць» між працівниками (для збільшення зайнятості);

· достроково звільняє на пенсію працівників  державного сектора економіки, які  не дослужили до пенсії 2-3 року;

· створює нові робочі місця і організовує суспільні роботи (у області інфраструктури – для споруди високоякісних доріг і т. п.), особливо для хронічно безробітних і молоді;

· скорочує пропозицію робочої сили на ринку праці: обмежує імміграцію  охочих працювати і стимулює репатріацію (повернення на батьківщину) іноземних робітників і ін.

Іншим елементом системи соціальних амортизацій служать біржі праці, створені ще в першій половині 19 століття. Біржі праці – установи, які є посередником між підприємцями і робітниками при трудовому наймі. У сучасних умовах ці установи є, як правило, державними. Вони займаються обліком і трудовлаштуванням безробітних, сприяють охочим змінити роботу, вивчають стан ринку робочої сили і уявляють інформацію про нього, допомагають професійній орієнтації молоді. Проте напрям на роботу, видане біржами праці, не є обов'язковим для підприємців, які часто вважають за краще приймати на роботу власні відділи кадрів. Відмова від роботи, запропонованої біржею праці звично, спричиняє за собою позбавлення посібника з безробіття.

Наступним елементом системи економічної  безпеки трудящих є фонди страхування  по безробіттю. Ці фонди утворюються значною мірою за рахунок вирахувань із заробітної платні працюючих. У зв'язку з багатьма обмеженнями фондів страхування по безробіттю може користуватися менше половини безробітних.

При законодавчому визначенні розмірів посібників з безробіття і тривалості їх виплат виникають серйозні проблеми. Одна з них полягає в тому, щоб правильно визначити, на якому рівні встановити допомогу безробітному. Тут можуть бути допущені крайні випадки. Чим вище така допомога (в порівнянні з найбільшим розміром заробітної платні), тим менше стимул шукати роботу. Проте чим менше величина допомоги, тим більше у безробітних позбавлень і страждань, в яких немає їх власної вини. Вихід полягає, очевидно, в тому, щоб знайти компроміс між підтримкою стимулу до пошуку нового місця праці і позбавленням людей від жорстокої економічної потреби.

Не менш складною є і інша проблема: на який термін встановлювати виплату  посібників з безробіття? Чим коротше час отримання матеріальної допомоги, тим менше можливості у безробітного знайти нову роботу (особливо при структурному безробітті) або набути іншу професію. Разом з тим, чим довший термін виплати посібників з безробіття, тим менш активно людина прагне змінити професію і шукає іншу роботу. Мабуть, термін матеріальної допомоги повинен бути достатнім для того, щоб безробітний вийшов з свого кризового стану.

Що стосується інфляції , то її можна  визначити , як переповнювання каналів  обігу грошовою масою понад потреби  товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання  товарних цін. Інфляція — це підвищення загального рівня цін в країні, яке виникає у зв'язку з тривалою нерівновагою на більшості ринків на користь попиту. Іншими словами, інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Підстібати зростання цін можуть і конкретні економічні обставини.

Як ми з'ясували, між інфляцією  і безробіттям, є пряма залежність. Проте, рішення, коли при інфляційному, надмірному попиті держава обмежує свої витрати і підвищує податки, збиткові. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте одночасно обмежується і зростання виробництва, що може привести до застою і навіть кризових явищ в економіці, до розширення безробіття.

Виходом може бути детальне моделювання  і регулювання цих процесів; рішення проблем інфляції не шляхом підвищення безробіття. У такому разі, ефективнішим здається підхід, рекомендований економістами неокласичного напряму, висуваючими на перший план грошово-кредитне регулювання, що побічно і гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться формально непідконтрольним уряду Центральним банком, який змінює кількість грошей в обігу і ставки позичкового відсотка, впливаючи таким чином на економіку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список   використаної  літератури :

 

1.Савченко “Макроекономіка” ,1995 р.

2.Савченко “Макроекономіка” ,1999 р.

3.Будаговська  “Мікроекономіка і Макроекономіка” ,2001 р.

4.Агатова ,Серьогіна  “Макроекономіка” , Москва ,2001 р.

5.Гальперин ,Гребников  “Макроекономіка” ,Санки-Петербург ,2001 р.

6.Панчишин  “Макроекономіка” ,2000 р.

7.Лусне  “Макроекономіка – ключевые вопросы” ,Москва ,1996 р.

8.Долан  “Макроекономіка” , 1997 р.

9. Малиш Н.А. “Макроекономіка:навч.посібник”.-К:МАУП,2004

10.Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”: “Основи”,1998.

11.Комісарук М.П. “Макроекономіка:  курс лекцій”. Коломия - 1999.

12.Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”,1999.

13. Базілінська О.” Макроекономіка : Навчальний посібник для студентів вузів”/, 2005.

14. Харкянен Л.” Макроекономіка “: Навчальний посібник для студентів вузів/, 2006.

15. Базилевич В.” Макроекономіка “ , 2006.