Міжнародна фінансова система

Операції «своп»

Спочатку термін «своп» використовувався у форвардних, аутрайтних та опціонних угодах

для позначення добавок або дисконтів до спот-курсів. Поступово поняття «своп» набуло нового змісту. З 70-х років термін «своп» все ширше вживається для позначення одночасної ку­півлі та про­дажу іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови роз­рахунків по них на різні дати.

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. Якщо валюта не може бути ку­п­лена або продана, вона може бути отримана або надана у кредит на період «своп».

Існують такі види «свопів»:

1. Відсоткові «свопи» — фіксована ставка проти плаваючої ставки; плаваюча ставка проти пла­ваючої.

2. Валютні «свопи» — постійний обмінний курс проти змін­ного обмінного курсу.

3. Валютно-відсоткові «свопи» — будь-які комбінації з (1) та (2).

4. Диференціальні «свопи» — свопи з нетто-платежем однієї сторони на користь іншої при укладанні контракту.

Угоди «своп» широко використовуються також в операціях із золотом.

Операції «своп» можна описати і як такі, що пов'язані з купі­влею або продажем іноземної ва­люти на найближчу дату з одно­часною контругодою на певний термін. Тобто одна валюта про­да­ється, а інша купується. Одна з цих валют може бути націо­нальною, хоча це й не обов'язково.

Рідко трапляється, щоб дві складові операції «своп» (поточна та строкова) були здійснені без того, щоб валютна позиція по од­ній з валют залишилася непокритою. Якщо обидві складові опе­рації «своп» рівні за сумою і застосовується один і той самий ва­лютний курс, це є наслідком того, що від­соткові ставки по обох валютах практично однакові. Таке хоча й рідко, але трапля­ється.

Як правило, досягти приблизної рівності сум неможливо, особли­во коли структури відсот­кових ставок по обох валютах суттєво різ­няться. У цьому випадку форвардна маржа відображає цю різ­ницю.

Угоди «своп» застосовуються для покриття валютного ризику та отримання можливого зи­ску у майбутньому. Для міжбанківських відносин угоди «своп» є обміном зобов'язаннями або вимо­гами, формою страхування від ризиків, диверсифікації та попов­нення валютних резервів

Угоди «своп» між центральними банками використовуються при здійсненні валютних ін­терве­нцій. Банки обмінюються валю­тними сумами (позиками) на короткий термін, купуючи іно­земну ва­люту за курсом «спот» і повертаючи її за відповідним курсом. Подібні угоди поширені між ФРС США та центральними банка­ми країн Європи.

Ринок ф'ючерсів

Ф'ючерсні операції здійснюються на товарних і фондових біржах. Основною метою ф'юче­рсної угоди є отримання різниці в цінах (курсах) активів на мо­мент закінчення угоди. Всі розра­хунки за фьючерсними угодами здійснюються через клірингову (розрахункову) палату. Вона стає посередни­ком між про­давцем і покупцем і гарантом виконання зобов'язань. До початку операції у клірингову палату вноситься певна (невелика) сума, яка є гарантією виконання угоди.

Більшість ф'ючерсних операцій не закінчуються поставкою фінансового активу, який був об'єк­том угоди. Головною метою таких операцій є хеджувания (страхування) поточних активів або зобо­в'язань від зміни їх цін.

Рух курсів валют на спотовому та ф'ючерсному ринках прак­тично синхронний. Характерні риси ринку ф'ючерсів такі:

• торгівля ф'ючерсними угодами здійснюється на біржах через брокерські фірми, які є чле­нами біржі;

• відсутній ризик втрати активу клієнта у разі банкрутства брокерської компанії, оскільки облік і зберігання цих активів здійснюється незалежно від брокера кліринговою корпорацією, що обслуго­вує біржу;

• використовується  єдина  спеціалізована  система   клірингу, яка підвищує безпеку та швид­кість розрахунків;

• операції на ринку ф'ючерсів можливі із значно меншими, ніж на міжбанківському ринку, су­мами (від $5 тис);

• продаж чи купівля валюти здійснюється, як правило, за до­лари США;

• торгівля здійснюється стандартними лотами (угодами);

• ф'ючерсна угода підлягає ліквідації у наперед обумовлений термін;

• при купівлі / продажу угоди (відкриття валютної позиції) на рахунку клієнта у кліринговій компанії блокується певна сума страхового депозиту (як правило, $1,5 тис. — 2,0 тис. за кожну від­криту угоду);

• при закритті позиції сума повертається клієнту;

• існує можливість підтримування відкритих позицій протягом тривалого часу (близько 9—12 місяців);

• ринок ф'ючерсів дає змогу здійснювати торгівлю не тільки валютними угодами, але й уго­дами на інші види товарів (індекси, ставки, сільськогосподарська продукція, метали та ін.).

З сировинними товарами ф'ючерсні операції здійснюються з другої половини XIX ст. Тор­гівля фінансовими ф'ючерсами по­чалася 16 травня 1972 року, коли були введені контракти по сі­мох валю­тах на нещодавно сформованому Міжнародному фінан­совому ринку (International Monetary Market, ІММ) -- підрозділі Чиказької ф'ючерсної біржі (Chicago Morcantile Exchange, CME). З 1972 року про­водяться й ф'ючерсні операції із золотом.

З 1975 року здійснюються операції по процентних ф'ючерсах сертифікатами, векселями, об­лігаціями та депозитами; 1982 року о'єктом ф'ючерсних угод стали фондові індекси, які базу­валися індексі Standard and Poor's 500 (S&P500). Ринки, на яких укладаються ф'ючерсні угоди, як правило, мають певні відмінності, не властиві іншим фінансовим ринкам, а саме:

— торгівля фінансовими ф'ючерсними контрактами здійснюються голосом на централізо­ваній регульованій біржі;

-  контракти надзвичайно стандартизовані, угоди укладають­ся в конкретні місяці на конкре­тний обсяг;

— основні   цінні   папери   постачаються  через  розрахункову (клірингову) систему, а роз­раху­нкова палата гарантує виконання контрактів, укладених між її членами;

- фактична поставка фінансових інструментів по фінансових ф'ючерсних угодах, як пра­вило, трапляється рідко;

- термінові фінансові угоди мають бути високоліквідними, у противному разі вони мають тен­денцію «вмирати»;

-  витрати, пов'язані з укладанням угоди, на ринках, де при­йнята практика відкритого ого­ло­шення, зазвичай бувають дуже низькими.

Нерідко, коли мова йде про ф'ючерси, однією з їх вад назива­ють негнучкість порівняно з між­банківською системою. Адже бі­ржі мають обмежену кількість розрахункових днів, в які не­врегульо­вані контракти (тобто такі, що не покриті протилежною уго­дою з таким самим терміном погашення) мають поставлятися та акцептуватися розрахунковою палатою. З цієї причини біржі фі­нансових ф'ю­черсів ніколи не зможуть взяти на себе функції нормального відкритого ринку. Але вони доповню­ють обсяг по­слуг, необхідних на сучасному етапі фінансовим колам. Є різні точки зору щодо обме­женості розрахункових днів на біржі (чоти­ри, шість або вісім): одні вважа­ють це великою вадою, інші -однією з сильних рис біржової системи.

Опціони

Валютний опціон є угодою, за якою інвестор має право (а не обов'язок) здійснити обмін ва­лют. Вадою опціону є те, що інвестор повинен платити високу надбавку, щоб заохотити іншу сторону під­писати таку угоду.

Існує декілька понять, пов'язаних з опціонами. Власник опціо­ну — це особа, яка придбала оп­ціон і якій надано право купити / продати у зазначений термін певну кількість валюти за обу­мов­ле­ним курсом. Продавець опціону — це особа, яка продає право на купівлю («опціон кол») або продаж («опціон пут») валюти.

Ціна виконання опціону — це ціна, яку власник опціону пови­нен сплатити, якщо вирішить реа­лізувати своє право купити / продати певну кількість валюти. Наприклад, придбано опціон на купі­влю через два тижні 3,4 тис. фунтів стерлінгів по ціні $1,92 за кожний фунт стерлінгів.

Внутрішня вартість опціону — це різниця між тією величи­ною, яку треба було б заплатити за валюту (ринковий обмінний курс) без опціону, та тією, яку платять, скориставшись опціоном (ціною виконання). Наприклад, 1 фунт стерлінгів продається на ринку за $2. Внутрішня вартість опціону складе $0,08 за фунт, тобто ($2 - $1,92). Оскільки опціон не є обов'язковим для вико­нання, його внут­рішня вартість не може бути величиною від'єм­ною. Надбавка (премія) до опці­ону — це різниця між ринковою ціною опціону та його внутрішньою вартістю. Наприклад, якщо опціон продається за $0,14 за фунт, то премія складає $0,06 за фунт, тобто $0,14- $0,08.

Опціонні операції вигідні за курсових коливань, що переви­щують розмір премії. Опціонами то­ргують як на біржовому ринку, так і на міжбанківському. При сприятливому русі цін власник опці­ону може скористатися правом купити / продати валюту за умовою опціону, а при несприят­ливому — ні. У останньому випадку ним буде втрачено суму (премію), сплачену за придбання опціоиу.

Основною метою операцій з опціонами є хеджування та спе­куляція.

Євроринки

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінан­сові центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюю­ться операції з різноманітними фінансо­вими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійс­нюють ці операції. Такі ринки народжені не уря­довими рішеннями, а потребами інвесто­рів і користу­вачів інвес­тицій, їх операції не є об'єктом державного валютного та подат­кового ре­гулювання даної країни.

З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро­ринки завоювали весь світ. Ло­н­дон, Люксембург, Париж, Брюс­сель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєд­на­лись азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фік­суючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізувати їх у момент здійснення. Банки мають змо­гу виконувати арбітражні валю­тні опе­рації саме завдяки бухгал­терським записам.

До єврогрошей (євровалюти) належать кошти, які банк:

• отримує у вигляді депозитів у валюті, відмінній від валюти країни, в якій розміщується цей банк;

• позичає своїм клієнтам у валюті, відмінній від валюти краї­ни, де розміщується цей банк.

Мова йде лише про конвертовані валюти та міжнародні розра­хункові грошові одиниці (на­при­клад СДР або, до недавнього часу, екю).

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валю­тою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

Євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому опера­ції з різноманітними фінансо­вими інструментами здійснюються у євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

— єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де пред­ставлені короткострокові (до одного року) міжбанківські депозити;

-  ринок банківських єврокредитів, тобто середньострокових (на 2—10 років) кредитів, які офо­рмлюються кредитними угодами;

-  ринок капіталів, який на сучасному етапі представлений в основному ринком єврообліга­цій, але існують також євроакції, свровекселі та ін.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежні один від одного.

На євроринку банківських кредитів надаються середньо- та довгострокові кредити зі змін­ною (плаваючою) ставкою, так зва­ні ролловерні (ролл-оверні), або відновлювальні (револьверні) кре­дити. За цими кредитами кожні три або шість місяців відсоткові ставки переглядаються зале­жно від базової ставки. Базовою став­кою, що використовується в єврокредитах, є середні ставки, за якими першокла­сні банки надають позики у євровалютах іншим першокласним банкам шля­хом розміщення в них де­позитів. До базових належать ставки ЛІБОР (London Interbank Offered Rate), ПІБОР (Paris Interbank Offered Rate), СІБОР (Singapur Interbank Offered Rate) та ін. Ставка, що реально сплачується позича­льником, розраховується додаванням до базової ставки маржі за ризик і комісійних за надання по­зики (тобто спреду). Ці єврокредити най­частіше надаються в межах банківських синдикатів та пулів на тер­мін 2 — 10 років у розмірі від 20—30 млн до 1—2 млрд доларів.

Особливості ринку євровалют. Євровалюти — це іноземні валюти, в яких банки здійснюють безготівкові операції за ме­жами країн—емітентів цих валют. Порівняно з національними валютними ринками характер­ними ри­сами ринку євровалют є:

—  великі розміри та відсутність чітких кордонів. Ринок євро­валют охоплює приблизно 500 провідних банків, розташованих у фінансових центрах різних континентів;

—  інституційна особливість ринку - - виділення категорії євробанків і міжнародних банків­сь­ких консорціумів;

- універсальність ринку. На ньому здійснюються конверсійні депозитні, кредитні та інші валю­тні операції;