Міжнародна фінансова система

1

Лекція 6. Міжнародні банківські розрахунки

Організаційні засади міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою си­стему механізмів реалізації грошових вимог і зобов'язань, що виникають між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин. Еволю­ція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фі­нансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капі­талу, міграційними процесами та ін.

На умови та ефективність міжнародних розрахунків впливає багато чинників: кон'юнктура внутрішнього та зовнішніх ринків, характер міжнародних зв'язків країн—учасниць розрахунків, стан їх платіжних балансів, золотовалютних резервів, оборотнос­ті валют, динаміка курсів націо­нальних грошових одиниць та ін. Існує і зворотний зв'язок: стабільні міжнародні розрахунки по­зи­тивно впливають на внутрішню економіку та міжнародні еконо­мічні відносини країн—учас­ниць розрахунків.

На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об'єктом держа­вного регулювання, яке здійс­нюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо їх регламентує, періодично вво­дячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнарод­них організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготів­ковій формі шляхом відповід­них записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов'язані з обміном валют на валютних ринках.

Прямі міжбанківські кореспондентські відносини можуть скла­датися між банками тих країн, між якими існують платіжні уго­ди. Останні, як правило, укладаються на міжурядовому, рідше — міжвідомчому рівні на багатосторонній або двосторонній основі. Міжнародні платіжні угоди — це міжнародні договори, якими встановлюються система та порядок здійснення міжна­родних розрахунків за торговими та неторговими операціями. У ряді ви­падків платіжні угоди є складовими інших договорів, наприклад торгових або кредитних угод.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закор­донний апарат (філії, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Для налаго­дження кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляючись про ра­хунки, за якими будуть здійснюватися взаємні розрахунки (кореспондентські рахунки), тарифи та інші умови.

Після досягнення згоди банки укладають кореспондентські до­говори, тобто угоди між двома або декількома банківськими устано­вами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дору­ченням і за рахунок іншої. Кредитні установи, які уклали між собою кореспондент­ську угоду, називають одна одну кореспондентом.

Кореспондентські договори можуть укладатися на певний термін з правом їх продовження або без зазначення терміну за­кінчення їх дії (безстрокові).

У кореспондентських угодах зазначається валюта розрахунків, порядок розрахунків, розмір комісійних за ведення (відкриття, закриття, списання коштів, направлення виписок, авізо та ін.) ра­хунків, методи поповнення використаних коштів, порядок пере­ведення коштів на рахунки у треті країни та ін. Після укладення кореспондентського договору банки обмінюються зразками під­писів, телеграфними ключами, тарифами та іншими документами.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції у різ­них валютах відповідно до структури та термінів передбачених платежів, проводять диверсифікацію своїх валютних резервів.

На основі укладеного кореспондентського договору відкрива­ється кореспондентський ра­хунок, тобто рахунок, на якому відо­бражаються розрахунки, здійснювані однією кредитною устано­вою за дорученням і за рахунок іншої. Платежі по цих рахунках можуть здійснюватися в межах залишку по рахунку або з переви­щенням цього залишку за рахунок наданого кредиту (овердрафта).

За кореспондентськими рахунками можуть сплачуватися від­сотки. Але в окремих країнах це заборонено законодавством, оскільки основним призначенням подібних рахунків є не накопи­чення та зберігання коштів, а проведення розрахункових опера­цій. Тому залишки коштів на ко­респондентських рахунках підтри­мують на мінімальному рівні, необхідному для здійснення пла­тежів.

Окрім основних кореспондентських рахунків у банках можуть відкриватися спеціальні ко­респондентські рахунки для проведен­ня окремих операцій як у національній, так і в іноземній валюті.

Основні кореспондентські банківські рахунки, що використо­вуються для міжнародних роз­рахунків, поділяються на рахунки «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto — наш рахунок) є рахун­ками даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto — їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів. Раху­нок «ностро» в одному банку є одночасно рахунком «лоро» у банку-кореспонденті.

У банківській практиці термін «лоро» вживається і для корес­пондентського рахунку тре­тього банку, який відкрито у банку— кореспонденті даної кредитної установи. Рахунок банку—корес­пондента у даній кредитній установі зветься «востро» (італ. vostro conto — ваш рахунок).

Платіжні умови зовнішньо­економічних угод

Існує велике розмаїття зовнішньоекономіч­них договорів: договори купівлі-продажу, які включають договори експорту, імпорту, реекспорту та реімпорту; договори зустріч-

них поставок, тобто компенсаційні договори; договори консигна­ції; договори міжнародного лізингу та ін. Практика укладання до­говорів показує, що сформулювати всі умови договору до­статньо повно та чітко іноді буває досить нелегко. Якщо в угоді мають місце неточності або від­сутній якийсь пункт, це означає, що сто­рони застосовують відповідний міжнародний торговий звичай.

Процес визначення платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів, як правило, виявляє незбіжність інтересів заінтересо­ваних осіб. Наприклад, експортер прагне отримати якнайбільшу суму валютної виручки в найкоротший термін; одночасно імпор­тер зацікавлений сплатити в най­ближчий після укладення угоди термін якнайменше валюти, прискорити час отримання товару та відстрочити платежі до моменту його реалізації.

Вибір платіжних умов зовнішньоекономічної угоди значною мірою залежить від: характеру економічних і політичних відносин між країнами, юридичні та фізичні особи яких є сторонами угоди; співвідношення сил контрагентів у конкретній угоді; тра­дицій та звичаїв міжнародної тор­гівлі даним товаром.

Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швид­кість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов'язаних із здій­сненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюю­ться загальні принципи міжнародних розрахунків, то у конкрет­них зовнішньоекономічних конт­рактах мають чітко формулюва­тися їх платіжні умови.

Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних до­говорів є: валюта ціни та ва­люта платежу, термін платежу, спосіб платежу, форма розрахунків, застереження, спрямовані на змен­шення або усунення валютного ризику.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера або валюта третьої країни.

Валюта ціни (валюта угоди) — це валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розра­хункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому ви­падку в угоді зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу. Це може бути курс на день платежу або середній курс за період.

Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни плате­жу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торгови­ми звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за то­вар та його фактичної по­ставки. Основними способами платежу є:

— готівковий платіж;

— платіж авансом;

— платіж у кредит;

— кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу. Платіж готівковий вклю­чає всі види розрахунків, за якими

товар оплачується повністю: у період від моменту його готовнос­ті для експорту до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; в момент пере­ходу то­вару чи зазначених документів до покупця. Формами розрахунків при готівковому пла­тежі можуть бути чек, переказ, акредитив, інкасо. Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснює­ться платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У між­народній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за ін­дивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові аван­сові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після пе­реходу товару у власність імпортера, то має місце його кредиту­вання експортером. Комерційний кредит може передбачати на­дання вексельного кредиту (виста­влення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу пе­редбачає надання імпортеру права скористатися відстрочкою платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка на­дається за умов готівкового платежу.

Низка товарів продається за стандартними правилами поста­вок, розробленими ГАТТ (вони передбачають певні форми роз­рахунків та інші валютно-фінансові умови). Наприклад, валютою ціни є долар США у торгівлі сирою нафтою, газовим конденса­том, цукром-сирцем, кофе, алюмі­нієм, нікелем, оловом, цинком, виробами з хутра. В англійських фунтах стерлінгів визначаються ціни на західноєвропейських біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, свинець, мідь, каучук. Відповідно до порядку котируван­ня цін товарів на біржах визначається валюта ціни та валюта ос­таточного платежу.

Формами міжнародних розрахунків можуть бути чеки, переказні векселі (тратти), банків­ські перекази, документарне інкасо, документарний акредитив, система відкритих рахунків, пла­сти­кові картки.

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоеко­номічну угоду і можуть бути переглянуті в ході вико­нання угоди.

Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладення угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди. На сучасному етапі за­стосовують валютні засте­реження та товарно-цінові застереження.

Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньо­економічної угоди, яка передба­чає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично ва­люти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти пла­тежу. Валюта платежу ставиться у залеж­ність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних кур­сів широко застосовуються ба­гатовалютлі (мультивалютні) за­стереження.

До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується :а умови зростан­ня ціноутворюючих складових; індексація, яка передбачає пере­гляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання угоди.

Є також комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни то­варних цін і валютних курсів. Якщо товарні ціни та курс валюти застереження змінюються в одному напрямку, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення. Якщо на­прямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.

Чеки у міжнарод­них розрахунках

Чек — це письмова безумовна пропозиція че­кодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекодержателю готівкою або у безготівковій формі (шляхом її переведення на банків­ський рахунок власнику чека).

Як засіб платежу у міжнародних розрахунках чек використо­вується у розрахунках за поста­влений товар, при остаточному розрахунку за товари (послуги), в регулюванні грошових відно­син у разі рекламацій та штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках по нето­ргових операціях.

Чек може бути використаний для отримання готівки, для без­готівкових платежів і в інших формах розрахунків.

Форми та реквізити чека регулюються нормами Женевських чекових конвенцій, англо-аме­риканською системою права та на­ціональним законодавством. Спори щодо форми чека вирішую­ться на основі права тієї країни, де виписано чек; права особи, що є платником, по чеку визнача­ються законом місця платежу.

Оскільки чек є інструментом розпорядження поточного бан­ківського рахунку, термін його дії обмежений. Женевська чекова конвенція встановлює для чека, який обертається в межах од­нієї країни, термін 8 днів; для чека, виписаного в одній країні та оплачуваного в іншій, — 20 днів; якщо ці країни розташовані на різних континентах, — 70 днів.