Міжнародна фінансова система

Тема 5. Ринок міжнародних ін­вестицій

1.    Історія та сучасні тенденції розвитку інвестування

2.    Поняття міжнародних інвестицій

3.    Види інвестицій

4.    Мотивація міжнародного інвестування

5.    Принципи формування портфеля цінних паперів

6.    Теорії портфельного інвестування

1. Та увага, яка приділяється інвестиціям у сучас­ному світі, є наслідком радикальних змін, що відбулися в другій половині XX ст. в економіці промислово розвинутих країн. На місці ізольованих регіональних фінансових ринків виник єдиний міжнародний фінансовий ринок. На додаток до традиційного набору основних фінансових інструментів (інозем­на валюта, державні облігації, акції та облігації корпорацій) з'явилися похідні інструменти, такі як депозитарні розписки, ф'ючерси, опціони, варанти, індекси, свопи тощо. Ці інстру­мен­ти дають змогу реалізувати більш складні та тонкі стратегії управління дохідністю та ризиком фінансових угод, що відповіда­ють індивідуальним потребам інвесторів, керую­чих активами, спекулянтів та гравців на фінансовому ринку.

Міжнародні портфельні інвестиції є досить поширеним явищем уже протягом ба­гатьох десятиліть, навіть століть. Але активний розвиток цього виду інвестування почався лише в XIX ст.

Головними учасниками портфельного інвестування були в той час британські фінан­систи. Лондон у XIX ст. відігравав роль світового центру з випуску міжнародних обліга­цій, британські банки та інвестиційні компанії домінували у світових фінансах.

У 1920-х роках лідерство щодо обсягу розміщення іноземних портфельних інвести­цій перейшло до США, де за період 1919— 1929 pp. було розміщено 12,8 млрд дол. інозе­мних позик. Але "Велика депресія" звела нанівець усе це зростання обсягів порт­фельних інвестицій, у 1929 р. закордонне кредитування різко скоротилося, а за багатьма позиками не були виконані платіжні зобов'язання.

Після Другої світової війни оновлення міжнародного кредиту­вання та випуск інозе­мних облігацій відбувалися дуже повільни­ми темпами. До 1959 р. у Нью-Йорку було роз­міщено іноземним облігацій лише на 4,3 млрд дол. Після погіршення платіжного балансу на початку 1960-х років інтерес у США до випуск міжнародних облігацій трохи зріс, але із запровадженням 1964 р. податку, що зрівнював процентні ставки, зростанню обсягів портфельних інвестицій припинилося аж до 1974 p., коли нафтодоларова криза змусила американський уряд знову від­крити свій ринок для довгострокового боргового іноземного капіталу.

Період від початку 1980-х років можна вважати етапом "ново­го відродження" в га­лузі міжнародних портфельних інвестицій На цьому етапі проявилися потужні тенденції як до постійного зростання обсягів портфельних інвестицій, так і до розширенню їхньої географічної та інституційної структури. Якщо до 1979 р обсяг іноземних цінних паперів становив у портфелях амери­канських пенсійних фондів не більше 1 %, то в 1990-х роках ці цифра досягла 5—6 %.

Інтерес до міжнародних портфельних інвестицій зріс на рин­ках Європи, Японії, Ка­нади та інших країн, які почали активне модернізувати свої торговельні системи, щоб вве­сти гнучіс комісійні, розширити спектр похідних інструментів, комп'ютери­зувати обмін інформацією та здійснення операцій на біржах. Темпи зростання обсягів портфельних ін­вестицій почали значно перевищувати темпи зростання прямих іноземних інвестицій (див. табл. 24.1). У 90-х роках до портфельного інвестування, окрім інституційних інвесторів, значними темпами, завдяки інтернет-технологіям, залучаються приватні інвестори, які за­вдя­ки своїй численності та незначним обсягам індивідуальним операцій роблять ринок більш ліквідним.

ТНК почали реєструвати свої цінні папери відразу на багать­ох національних ринках акцій, а також розміщувати свої акції се­ред місцевих інвесторів у країнах, де розташовані їхні закордонні філії.

Існує певна залежність найчастіше використовуваних інстру­ментів портфельного ін­вестування від країни-інвестора. Як вид­но з табл. 24.2, на таких розвинутих міжнародних ринках, як США, Японія, Німеччина, Італія, найбільша частка операцій з акціями, обліга­ціями та комерційними паперами припадає на облігації. А на ринках Великої Британії, Франції, Канади перева­жають операції з акціями.

У цілому ж можна стверджувати, що у світі на сучасному етапі обсяг ринку обліга­цій перевищує обсяг ринку акцій. На кінець 1991 р. загальна капіталізація провідних рин­ків акцій становила 76 % вартості провідних ринків облігацій.

У 1999 р. у сфері портфельного інвестування намітилися зру­шення, пов'язані з вве­денням євро. Значна кількість інвесторів збільшила у своїх портфелях вагу цінних паперів, депонованих у євро.

Таблиця 24.1

Щорічні прямі та портфельні інвестиції (млрд. дол.)

Джерела: IMF. Balance of Payments Statistics Yearbook. Washington, 1998; IMF. Bal­ance of Payments Statistics Yearbook. Washington. 2001.

Таблиця 24.2 Структура обігу цінних паперів на розвинутих ринках світу

Джерело: Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К... 1998. С. 192.

Щодо галузевої структури портфельного інвестування, то в 1990-х роках з'явилася тенденція до значного збільшення інтере­су інвесторів до „нової економіки", тобто до ви­сокотехнологічних галузей, і особливо до розвитку інтернет- та телекомунікації Од­ним із виявів такого інтересу став бум „дот-комів" - компаній, що спеціалізуються на наданні рі­зноманітних послуг та продажу товарів через мережу Інтернет.

2. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Міжнародні портфельні інвестиції (portfolio investments) — це вкладення капіталу в закордонні цінні папери з метою отримання прибутку.

На відміну від прямих міжнародних інвестицій міжнародні портфельні інвестиції не дають інвесторові права реального кон­тролю над об'єктом інвестування.

Крім того, особливістю портфельних інвестицій є їх переваж­на короткостроковість, що пов'язана з метою інвестування та і принципами управління інвестиційним портфелем.

3. ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ

Інвестування може здійснюватися як у національні цінні па­пери, так і в цінні папери інших країн. Отже, за національною ознакою портфельні інвестиції поділяються на внут­рішні та міжнародні.

У межах курсу міжнародних фінансів вивчаються лише міжна­родні портфельні інве­стиції, а інвестиції у внутрішні цінні папе­ри є предметом курсів фінансового менеджмен­ту, управління інвестиційним портфелем тощо.

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:

• акціонерні цінні папери (equity securities) — грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ (shares, stock, partici­pation);

• боргові цінні папери (debt securities) — грошовий документ, що обертається на ри­нку і засвідчує відносини позики власника документа щодо особи, яка випустила цей до­кумент. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій (bond), простих векселів (de­benture), боргових розписок (note) грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений догово­ром змінюваний дохід;

• інструменти грошового ринку (money market instrument) — гро­шові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на га­рантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої за­лежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казна­чейські векселі (treasury bills), депозитні сертифікати (certificates of deposit), банківські ак­цепти (bankers1 acceptances) тощо;

4. МОТИВАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Головною причиною здійснення міжнародних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох ви­падках є чудовим засобом захи­сту від інфляції та інструментом отримання спекулятив­ного дохо­ду. Інвестора здебільшого не цікавить, у які саме галузі вкладати капітал, голо­вне, щоб прибутковість вкладень була найвищою, а ризик мінімальним.

Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і більший ризик. Тому постає завдання оптимізації інве­стиційного портфеля. Звичайно, можна просто шу­кати цінні папери, які мають найкращий показник дохідність/ризик, але цей шлях не є оп­тимальним. Практика свідчить, що інвестори відда­ють перевагу диверсифікаційному спо­собу управління ризиками, тобто вони інвестують одночасно в кілька цінних паперів. Саме диверсифікацією можна пояснити зустрічний рух капіталів із двох різних країн. Припустімо, що акції компанії А в країні 1 і акції компанії В у країні 2 дають у серед­ньому 50 % прибутку. Але з однаковою вірогідністю акції А можуть дати дохід від 40 % до 60 %, а акції В — від 30 % до 70 %. Оскільки діапазон значень для акцій В є значно бі­льшим, то ризикованість інвестицій у ці акції також більша, ніж в акції А. Згідно з теорією інвестиційно­го портфеля, в довгостроковій перспективі заданий дохід може бути отрима­ний за зниженого рівня ризику або підвищений дохід - - за заданого рівня ризику. Тому якщо портфельні інвес­тори з країни 1 куплять акції В, а інвестори з країни 2 куплять акції А, то для обох виникає можливість зменшити ризик та збільшити дохід.

5. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Як уже зазначалося, головним критерієм ухвалення інвес­тиційного рішення є опти­мальне для даного інвестора співвідно­шення факторів прибутковості та ризикованості цінного папера.

В сучасній світовій практиці фондового ринку під інвес­тиційним портфелем розумі­ють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й стано­вить цілісний об'єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля при зміні в по­дальшому його складу та структури менеджер ство­рює нову інвестиційну якість із зада­ним співвідношенням ризик та прибутковості.

Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одно­го виду та однієї країни і змінювати свою структуру за рахунок заміщення одних цінних паперів іншими. Але за­вдання полягає і тому, щоб поліпшити умови інвестування, надавши сукупність цінних па­перів таких інвестиційних характеристик, які є недо­сяжними з позиції одного окремого виду цінних паперів, а мож­ливі лише при їх комбінації.