Міжнародна фінансова система

1

Лекція 3. Ринки валют (спотовий, форвардний, ф'ючерсний) та режими обмінних курсів

План

1.       Покриття валю­тного ризику на валютних ринках.

2.       Оцінка і управління позицією відсоткової ставки.

3.       Валютні свопи.

4.       Покриття валютного ризика через державу.

5. Покриття валютних ризиків на ринках фінансових ф'ючерсних контрактів.

6.       Хеджування.

7.       Покриття валютних ризиків на ринках валютних опціонів.

8.       Стратегія поведі­нки на ринку.

9.       Форвардні контракти.

10.   Спотовий ринок.

11.   Курс валюти як індіка­тор.

12.   Форекс - Ринок іноземних валют.

13.   Регулювання іноземних інвестицій.

14.   Фінансові ринки Європи та інших країн.

15.   Державні облігації Японії, Брітанії та інших країн ЄВРО.

16.   Причина введення ЄВРО. Правила введення ЄВРО.

Ринкова економіка передбачає існування рі­зноманітних ринків. їх можна поділити на ринки ма­теріальних і фінансових активів. На ринках матеріальних (реальних) активів торгують нафтою, газом, пшеницею, металами, дорогоцінним ка­мінням, нерухомістю та ін.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулюван­ня та розміщення тимчасово віль­ного грошового капіталу. По­няття «фінансовий ринок» тотожне поняттю «фондовий ринок». Коли мова йде про фінансовий ринок, що діє в просторі міжнаро­дних економічних відносин, вживають по­няття «світовий фінан­совий ринок». Світовий (міжнародний) фінансовий ринок є ме­ханізмом купі­влі-продажу фінансових активів і відповідного задо­волення попиту та пропозиції суб'єктів міжнаро­дних економіч­них відносин на грошовий капітал.

Система світового фінансового ринку включає такі підсисте­ми: грошові (валютні) ринки; ринки капіталів; ринки банківських кредитів. Кожна з підсистем має справу з певним типом цін­них паперів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово віль­них грошей.

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зо­бов'язань) тривалістю до один рік. Ри­нок капіталів — це ринок зобов'язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік). Ринок бан­ківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов'я­зань, які, як пра­вило, виключають існування вторинного ринку.

Розрізняють також первинний та вторинний ринки.

Залежно від періоду закінчення операцій фінансові ринки по­діляють на ринки касових (або по­точних, «спот») та ринки стро­кових угод.

Ринок касових (поточних, «спот») операцій передбачає торгі­влю базовим активом, розра­хунки за який здійснюються не піз­ніше другого робочого дня після дати укладення угоди. На ри­нку строко­вих угод розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди.

З організаційної точки зору світовий фінансовий ринок є су­купністю уповноважених бан­ків, брокерських фірм і транснаціо­нальних компаній. За винятком декількох фінансових центрів світовий фінансовий ринок не має певного місцезнаходження. Всі операції здійснюються по те­лефону, факсу, за допомогою ін­ших сучасних систем зв'язку. Він функціонує через систему між­банківських корес­пондентських зв'язків і є наслідком об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації національних фінан­сових ринків провідних промислово розвинених країн.

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралі­зова­ний. Централізований світо­вий фінансовий ринок представлений біржами. Його також нази­вають бі­ржовим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля по­вністю децент­ралізована і здійснює­ться переважно через дилінгові системи, міжнародні телеко­муні­каційні сис­теми, по телефону.

На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації фінан­сового ринку. Прикладом цього є угода про злиття Лондонської «фондової» біржі (London Stock Exchage) та франкфуртсь­кої бір­жі Deutsche Boerse. До цієї угоди приєднується також американ­ська Nasdaq. У Європі бі­ржа Nasdaq вже представлена через еле­ктронну біржу Easdaq, яка базується у Брюсселі.

За ступенем впливу на ринок банки та компанії, які працюють на ньому, поділяються на мар­кет-мейкери та маркет-юзери.

Маркет-мейкери є великими банками та фінансовими компа­ніями, які завдяки здійсненню зна­чної частини операцій ринку встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсотко­вих ста­вок, тобто «роблять ціни». При визначенні маркет-мейкерів головним є не абсолютний розмір самого банку (компанії"), а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок. Маркет-мейкери «роблять ціни» шляхом здій­снення операцій один з одним та з меншими ба­нками, які є кори­стувачами ринку (маркет-юзерами).

Маркет-юзери --це дрібніші банки та компанії, які викорис­товують для своїх операцій ку­рси, встановлені маркет-мейкерами. Вони є користувачами ринку, тобто «беруть ціну» і не є ак­тивни­ми гравцями на ринках. Незважаючи на те, що сукупний обсяг їх операцій на ринку може бути достат­ньо великим, частка кожного з них — незначна.

Основною функцією маркет-мейкерів є котирування для дріб­ніших банків, останні можуть прийняти або не прийняти котиру­вання маркет-мейкерів.

Банки здійснюють 85—95% угод між собою на міжбанківсь-кому ринку та з торгово-про­мисло­вою клієнтурою. Роль банку на ринку визначається: його величиною, репутацією, ступенем роз­витку мережі зарубіжних відділень і філіалів, обсягом міжнародних розрахунків, що здійс­нюються через банк. Певне значення мають державна політика валютних обмежень, стан теле­комунікації у регі­оні розташування банківської установи, а також політика банку.

Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється бли­зько 30% операцій світового фі­нансового ринку. Брокерські фір­ми стягують за посередництво комісію, котра розподіляється по­рі­вну між покупцем і продавцем і не включається у котирування.

З кінця 60-х років XX ст. зростає роль великих компаній на світовому фінансовому ринку.

Діяльність валютних відділів банку

Валютні операції є одними з прибуткових у банківській діяльності. Більша частина прибу­тку таких банків, як Credit Suisse, Bank Austria, Bank of America, UBS, Chase Manhattan Bank,

Barclays Bank, Swiss Bank Corporation, Coccite General Bank & Trust та інших, є результатом то­ргівлі на валютних ринках. Тому важливу роль в уповноважених банках відіграють валютні відді­ли (відділи валютних дилінгів). У банках і фінансових компаніях ці відділи займаються управлінням ак­тивами шляхом проведення поточних конверсійних і депозитно-кредитних опера­цій на ринку.

Дилерський апарат валютних відділів банків може сягати де­кількох десятків, а іноді й по­над со­тні осіб. Серед них виділяють: дилерів, економістів-аналітиків і менеджерів. Дилери є спе­ціаліс­тами з купівлі-продажу валюти. Розподіл роботи між ними здійс­нюється по валютах та ви­дах операцій (наприклад, розрізняють операції з торгово-промисловою клієнтурою, міжбанків­ські, по­точні опера­ції, строкові операції та ін.). Серед дилерів виділяють старших і головних. Останні мають право здій­снювати арбітраж­ні операції, створювати спекулятивні позиції.

Економісти-аналітики прогнозують рух валютних курсів і відсоткових ставок, розробляють мо­делі оцінювання та страху­вання ризиків.

Менеджери здійснюють загальне керівництво валютними опе­раціями банку, керуючись по­літи­кою, розроблюваною валютним комітетом (робочий орган банку). У невеликих банках дилер одноча­сно є експертом та оператором.

Дилінговий зал, обладнання, що використовується для отри­мання інформації та укладання угод, комп'ютерні системи під­тримки, які дають змогу вести валютну позицію, відслідковувати ліміти та здійснювати введення даних, об'єднуються поняттям «франт-офис» (Front-office, або f/o). Тобто це підрозділ, який знаходиться на «передньому краї» зв'язків із зовнішнім світом.

У іншому підрозділі, який називається бек-офісом (Back-office, або Ь/о), здійснюються оформ­лення та облік угод, проведення розрахунків по валютних операціях. Це служби, що зна­ходяться ніби «за спиною» у дилінгової служби.

Котирування валют

Котирування валют — це встановлення кур­сів іноземних валют відповідно до чинного за­коно­давства та існуючої практики. На міжнародному фінансовому ринку немає єдиного центру, який вста­новлює курси валют. Але налагоджений зв'язок і розвинута сис­тема інформації сприя­ють вирів­нюванню валютних курсів різ­них секторів цього ринку.

В умовах плаваючих валютних курсів можливі різкі та важко-передбачувані зміни курсів, що за тиждень сягають 5% і більше.

Валютні котирування можуть бути:

—офіційними й здійснюватися уповноваженими банками, державними органами, спеціаль­ними підрозділами на валютних, фондових і товарних біржах;

—ринковими й здійснюватися великими компаніями та бан­ками на неофіційному ринку.

Інформація про котирування публікується у спеціальних бю­летенях і таблицях.

Дані про котирування іноземної валюти нерідко використо­вуються тільки як довідкова ве­ли­чина, яка не обов'язково збігає­ться з курсом за конкретною угодою.

Існує два методи котирування іноземної валюти до національ­ної: пряме та непряме котиру­вання. За прямого котирування ціна одиниці іноземної валюти обчислюється у національній ва­люті, за непрямого — навпаки, ціна одиниці національної валюти обчислюється у певній кілько­сті інозем­ної валюти. Найпоширені­шим є пряме котирування. Між методами котирування немає економічної відмінності, сутність валютного курсу єдина. Проте використання прямого та не­прямого котирування є дуже зруч­ним, оскільки виключає потребу у додаткових розрахунках.

Котирування буває твердим та номінальним. Тверде котиру­вання зобов'язує того, хто його здій­снює, виконувати угоду від­повідно до нього. Номінальне котирування є лише орієнтовним і не обо­в'язковим для учасників угоди.

Коли комерційні банки здійснюють котирування іноземної ва­люти, вони нерідко показують курс купівлі та продажу по опера­ціях на різні терміни та з неоднаковими умовами (наприклад, курси по операціях «спот», «форвард» або «своп»).

Поточне ринкове котирування, на відміну від офіційного, мо­же мати скорочений вигляд і міс­тити тільки ті знаки, які різнять­ся між собою. Наприклад, повне котирування німецької марки до до­лара США — «1,6789 — 1,6791», а скорочене — «89 — 91».

У деяких країнах одночасно з офіційним існує неофіційне ко­тирування «чорного» валют­ного ринку.

Котирування іноземної валюти в національній валюті викори­стовується банками переважно в операціях з торгово-промисло­вою клієнтурою. В операціях на міжбанківському валютному ри­нку котирування здійснюється переважно по відношенню до якоїсь ринкової валюти (наприклад, до до­лара США, німецької марки, японської єни).

Котирування валют для торгово-промислової клієнтури, як правило, базується на крос-ку­рсі. Крос-курс — це співвідношен­ня між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти. Наприклад,

1 дол. США = 5 HRV 1 нім. марка = 2,7 HRV

Тоді: 1 дол.США — = 1,85 нім. марки.

Котирування називається повним, коли воно включає курс по­купця та курс продавця, за якими той, хто здійснює таке котиру­вання, купує або продає відповідну іноземну валюту.

Різниця між курсами продавця (КпрОд) і покупця (Кпок) створює маржу, яка використову­ється для покриття видатків того, хто здійснює котирування, а також для отримання прибутків і певною мірою для страхування валютних ризиків. У відсотках мар­жа розраховується так:

(Кпрод - Кпок) / прод ´100% = Маржа

Конкурентна боротьба між банками змушує їх скорочувати розмір маржі до 0,05 %, іноді й бі­льше, але за кризових ситуацій вона зростає у 2—3, а іноді в 10 разів.

На більшості валютних ринків використовується процедура котирування у формі фіксингів. Фі­ксинг є процедурою котируван­ня, при якій визначається та реєструється міжбанківський курс ва­лют шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції по кожній валюті. За цими даними визнача­ють курси продавця та по­купця або середній між ними курс, які й фіксуються як офіційні.

Валютна позиція

Банківські валютні операції пов'язані з валют­ним ризиком. Валютний ризик— це небезпека ва­лютних втрат внаслідок зміни курсу іноземних валют по відношенню до національної. Результат діяльності банку на валютних ринках (прибуток або збитки) залежить не лише від зміни валютного курсу, але й від валютної позиції. Ва­лютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів (вимог) у певній іноземній валюті та сумою зобов'язань у тій са­мій валюті. Вона розраховується окремо по кожній іноземній ва­люті, яка входить до мультивалютного портфеля банку.

Здійснення банком валютних операцій супроводжується змі­ною співвідношення його вимог і зобов'язань в іноземній валюті, тобто зміною валютної позиції.

Розрізняють закриту та відкриту валютні позиції. Закрита ва­лютна позиція виникає у разі рівно­сті вимог і зобов'язань, від­крита вачютна позиція — за незбігу вимог і зобов'язань. Остан­ня пов'язана з ризиком втрат банку, якщо до моменту контр-операції (купівлі раніше проданої або продажу ра­ніше купленої ва­люти) курс валюти зміниться у несприятливому для нього напрямі.