Міжнародна фінансова система

6

ТЕМА І. Міжнародна фінансова система

1.    Фінансові ринки. Ринки капіталу. Грошовий ринок.

2.    Ринок долгових зобов’язань. Аукціонний ринок. Ринок іноземних ва­лют.

3.    Структура ринків. Національні учасники. Міжнародні учасники. Ка­нали руху фінансових потоків.

4.    Особливості міжнародних фінансів.

5.    Визначення кредитного ризику. Встановлення кредитного рейтингу.

Певна частина міжнародних відносин пере­дбачає рух грошових коштів. Спочатку останні у різних формах акумулюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, створюючи їхні фінансові ресурси, а згодом витрача­ються за певними напрямами.

Економіка будь-якої країни перебуває під впливом зовнішнього середовища. Практика показує, що на сучас­ному етапі принци­пами міжнародних відносин мають бути співробітництво, відкри­тість економіки та свобода торгі­влі. Найкращим гарантом втілення їх у життя є розвиток економічної і фінансової інтеграції країн.

Після другої світової війни спостерігається постійне зростання міжнародного товарообміну. Обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5—6%. Розвиток міжнародної торгівлі супрово­джується нарощуванням світового багатства. Інтенсифікація між­народного товарообміну відбувається одночасно із посиленням міграції робочої сили та збільшенням інвестицій. Наприкінці XX ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції ро­бочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економі­кою— з іншого. Міграція населення супроводжується міжнарод­ним рухом грошових коштів. У 1980—90-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками пе­ресічно на 27%.

З кінця 1960-х — на початку 70-х років внаслідок поступового пом'якшення валютного контролю полегшу­ється доступ на наці­ональні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн. Фінансові потоки між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, набува­ють значних розмі­рів. Все це сприяє й розвитку системи фінансо­вих послуг у світовому масштабі.

Спостерігається широкомасштабна фінансова інтеграція країн, передусім промислово розвинутих, яка за тем­пами розвитку ви­переджає інтеграцію в галузі торгівлі.

Отже, сучасний період характеризується збільшенням міжнарод­ного кругообігу суспільного продукту та стрімким розширенням між­народних потоків грошових коштів і пов'язаних з ними відносин.

Наука «Міжнародні фінанси» вивчає потоки грошових коштів і пов'язані з ними відноси­ни у галузі міжнарод­ної економіки. Міжна­родні фінанси є підсистемою міжнародної економіки. Це економічні відносини, пов'язані з міжнародним ру­хом грошових коштів.

Існує певний механізм функціонування міжнародних фінансів, який постійно розвивається. На нього вплива­ють рівень економі­чного розвитку країн, характер їхньої зовнішньоекономічної дія­льності, поточні та довгострокові політичні пріоритети держави та ін. Чим досконалішим стає цей механізм, тим більша вірогідність ефективного роз­міщення ресурсів у межах світової економіки.

Можна виділити декілька сфер міжнародних фінансових відно­син, які формують загальну систему міжнарод­них фінансів. Це ва­лютні системи, світовий фінансовий ринок, вивіз капіталу та інозе­мні інвестиції, оподаткування в галузі зовнішньоекономічної діяль­ності, міжнародні розрахунки та баланси міжнародних розрахунків.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Ними є фізичні, юридичні особи та держави, які згід­но із законом мають і здійснюють безпосере­дньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Суб'єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерези­дентів.

З економічної точки зору розрізняють таких суб'єктів: домаш­ні господарства, господарюючі підприємства, рі­зноманітні фі­нансові інститути, держава, міжнародні організації.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єк­ти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

— фізичні особи;

— юридичні особи;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

— спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні і мають на її території постійне місцезнаходження;

— інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені зако­нодавством України.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

— між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'я­зань;

— між вищезгаданими суб'єктами та банками щодо отриман­ня та погашення кредитів, відкриття та обслуго­вування валютних рахунків, надання гарантій;

— між усіма вищезгаданими суб'єктами та страховими органі­заціями з приводу страхування ризиків;

— між усіма вищезгаданими суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнарод­них переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;

— між фізичними особами з приводу різноманітних міжнаро­дних банківських, поштових і готівкових грошо­вих переказів;

— між вищезгаданими суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, котрі випливають з пра­вил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

— між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

— між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

— між міжнародними організаціями.

Функції міжнародних фінансів

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансо­вої політики необ­хідно усвідомлювати прита­манні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Мова йде про призначення (функції) міжнародних фінансів. Слово «функція» походить від латинського functio — виконання. Аналіз міжнародних фінан­сів показує, що їм притаманні розпо­дільча та контрольна функції.

Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через меха­нізм міжнародних фінансів здійснюється грошо­вий розподіл і пе­рерозподіл світового продукту. Такий розподіл і перерозподіл є не хаотичним, а визначається об'єк­тивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важли­вим чинником є ризики, пов'язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку.

Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин. На окремих етапах історичного розвитку об'єктивні закономірності та полі­тика (інтереси) суб'єктів міжна­родних відносин певною мірою збігаються. Але вони можуть і суперечити одні одним.

Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінан­си відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі. Це дає можливість здійсню­вати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, отримана під час такого аналізу, є основою для прийняття по­дальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стра­тегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, харак­теру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

Міжнародні фінанси почали формуватися ба­гато тисячоліть тому, коли з розвитком суспі­льства складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин.

За тих часів війни, що виникали між окремими родами, могли закінчуватися вимогами (зобов'язанням) одного роду сплатити іншому певну данину. До речі, вимоги (зобов'язання) щодо спла­ти не обов'язково були наслідками військових конфліктів, вони могли супроводжувати звичайні товарообмінні операції. Пізніше, зі становленням дер­жавності, такі стосунки набули форми отри­мання (сплати) контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів то­що. Розви­ток міжнародної торгівлі супроводжувався появою особливого суспільного прошарку торгових посередників - куп­ців, які мали власні кошти й торгували не тільки в межах окре­мих держав, але й з іншими країнами.

Розробленість монетної справи, карбування феодалами влас­них монет та їх псування вимагали періодичного обміну одних монет на інші, особливо під час поїздок купців на іноземні яр­марки. Розвиток заморської торгівлі при­скорив розвиток міняль­ної та вексельної справи — прообразів сучасних міжнародних фінансів, які існували у Ста­родавній Греції та Римі. Міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві та були посередниками під час платежів. Згодом деякі з них почали нада­вати грошові позички. Це вже були банкіри.

У середні віки були відомі вексельні ярмарки, які супрово­джували ярмарки торгові. На вексельних ярмарках зосереджував­ся вексельний обіг. У ХШ—XIV ст. найбільшими були Шампан­ські (Франція, графство Шампань), а у XV—XVI ст. — Ліонські та Антверпенські (Бельгія) вексельні ярмарки.

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошо­вих коштів і пов'я­заних з ними відносин.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, яка постійно розвивається. В основі їх розвитку — об'єктивні соціально-еко­номічні закони та закономірності.

Розвиток міжнародних грошових потоків і пов'я­заних з ними відносин потребує створення певної системи управління цими процесами.

На рівні окремих держав і міждержавному рівні створюються механізми контролю та регулювання міжнарод­них фінансів.

Для упорядкування міжнародного фінансового механізму фор­мується міжнародне фінансове право. Воно є системою юридич­них принципів і норм, які регулюють міжнародні фінансові від­носини, і складається з двох підсис­тем: фінансового права на між­державному рівні та норм національного фінансового права окре­мих країн, що регу­люють міжнародні фінансові відносини цих країн. Норми останнього повинні узгоджуватися з положеннями міжде­ржавного права.

Міждержавне фінансове право є частиною міжнародного дип­ломатичного та економічного права і формується у вигляді: двосто­ронніх і багатосторонніх угод, яких мають дотримуватися суб'єкти міжнародних відносин; міжна­родних звичаїв; актів міжнародних конференцій і нарад; окремих документів міжнародних організацій.

Основні принципи сучасного міжнародного фінансового права закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй (ООН) і стату­тах його підрозділів: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та ін.

Розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне при­ватне право, які пов'язані між собою. Частина норм міжнародно­го приватного права безпосередньо випливає із загальних норм міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право відрізняється від публічного тим, що суб'єктами першого поруч з державами є фізичні та юридичні особи.

Міжнародне публічне право почало формуватися ще у старо­давні часи. У XV ст. проявом цього було станов­лення інституту постійних дипломатичних представників. У XVI ст. більшість держав Європи мали свої постійні відомства зовнішніх відносин.

Міжнародне приватне право — це сукупність норм, які регу­люють громадсько-правові відносини міжнарод­ного характеру (майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також відно­сини, що регулюються нормами сі­мейного, трудового та проце­суального права).

Національне фінансове право виокремилося з державного та адміністративного права. Зазначимо, що у бага­тьох країнах світу, навіть високорозвинених, фінансове право ще не виділене в са­мостійну галузь права і грошові відносини регулюються нормами державного та адміністративного права.

В Україні з прийняттям Закону України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність» (1991) було започатковано формування наці­онального законодавства з питань міжнародних фінансів. По­дальшого розвитку це законодавство набуло після прийняття Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулюван­ня та валютного контролю» (1993). На теперішній час окремі міжнародні фінансові відносини України регулюються також нор­мами її законо­давства з питань бюджету, податків, кредиту, фон­дового ринку, банківської, страхової та інвестиційної діяльності.

Права та обов'язки суб'єктів міжнародних фінансових відно­син фіксуються у конституціях країн, статутах і положеннях державних органів і суспільних організацій, установчих доку­ментах приватних підприємств.

Складовою міжнародного фінансового права є валютне зако­нодавство. Валютне законодавство представлено системою пра­вових норм, що регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків та інших операцій з валют­ними цінностями як всере­дині держави, так і поза її межами.

Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галу­зі, аналізі попере­дньої практики та вимог по­точного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.