Місцеві податки та збори

Важливо посилювати, також, соціальну роль податків, забезпечити захист прав і законних інтересів платників податків у взаємозв’язку з податковими органами, запровадження поняття неумисного порушення податкового законодавства.

Таким чином, реформування чинної податкової системи повинно відбуватися в напрямку створення сприятливих податкових умов для вітчизняних товаровиробників, стимулювання вкладення коштів у інвестиційні програми,

З метою формування раціональної податкової системи необхідно використовувати регулюючу функцію податкової системи у вигляді надання пільгового оподаткування, зробити пільги більш прозорими та підвищити їх стимулюючі і регулюючі властивості.

Виконання цих та інших завдань приведе до успішного досягнення поставленої мети реформування податкової системи держави – формування максимально досконалої системи оподаткування в Україні і, як наслідок, економічного росту загалом.

3.2  Податковий кодекс України та реформа місцевих податків та зборів

Оподаткування є однією з найважливіших функцій держави і виступає засобом забезпечення її фінансової діяльності. Виходячи з цього метою податкової реформи в Україні є приведення податкової системи у відповідність з пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку та забезпечення достатності сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів. До прийняття Податкового кодексу України, та початку проведення податкової реформи, ситуації у сфері наповнення місцевих бюджетів, місцевими податками і зборами, була дуже непростою, адже вони повинні займати чільне місце серед дохідної бази місцевих бюджетів, вони несуть суттєве навантаження у формуванні відносної фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, тума необхідно було обов’язково реформувати систему місцевих податків та зборів, для того що вони могли посісти чільне місце у дохідній частині місцевого бюджету, при цьому не створюю соціально-економічної напруги в державі.

В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення в нормативно-правовому полі  механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування даного податку побудований так, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності, зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в Податковому кодексі України його впровадження обумовлено рядом  причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань зарубіжних і вітчизняних дослідників податкових фінансів є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями).

З іншого – оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.[11]

Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – є власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин, а також юридичні особи – організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку. Крім  того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країн.

Об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи:

             житловий будинок;

             житловий будинок садибного типу;

             прибудов до житлового будинку;

             квартира;

             котедж;

             кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах ;

             садовий будинок;

             дачний будинок.

З метою встановлення пільгового режиму оподаткування для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у Податковим кодексом України визначено об’єкти, що не оподатковуються, до них віднесено:

        об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності);

        які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення;

        будівлі дитячих будинків сімейного типу, позаяк мета їх створення полягає у забезпеченні належних умов для виховання дітей-сиріт;

        садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

        об’єкти житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину;

        гуртожитки (під ними розуміються житлові помешкання, призначені для проживання робітників).

Для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них, що відповідає головній домінанті справедливості оподаткування.

Обчислення бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, здійснюється органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Натомість для юридичних особи самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в Податковому кодексі України розглядаються у двох ракурсах – зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку.

Зокрема, в першому випадку база оподаткування об’єкта житлової нерухомості зменшується: для квартири – на 120 м2 і для житлового будинку – на 250 м2. Такий підхід є «квазіпільгою» щодо осіб, які, зважаючи на низький рівень доходів і невелику площу об’єктів житлової нерухомості, не будуть спроможні сплачувати даний податок (наприклад, пенсіонери, ветерани війни, люди з особливими потребами, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та безробітні).

Загалом, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м2

житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах:

         для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2 – до 1% розміру мінімальної заробітної плати;

         для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2 – 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року).

Різниця між граничними розмірами податкових ставок у різних адміністративно-територіальних одиницях не призведе до серйозного переміщення платників податків до інших юрисдикцій, адже пропозиція власності в них не є еластичною. Звідси випливає, що саме справляння даного податку дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику.

Порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки реалізується наступним чином: органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку.

Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за  місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити.

При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. 

У випадку, якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. Тобто, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20 листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, натомість новий власник буде сплачувати даний податок починаючи з 1листопада 2011 року.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Цей податок є важливим інструментом формування дохідної бази місцевих бюджетів з наступних причин: база оподаткування немобільна, тому ухилятись від сплати важко навіть при диференційованих податкових ставках у різних адміністративно- територіальних одиницях; низка  суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям регіонів, можуть фінансуватись за рахунок надходжень від даного податку; для забезпечення дотримання принципу платоспроможності база оподаткування може бути визначена таким чином, щоб обмежити навантаження на платників з низьким рівнем доходів; постійне місцезнаходження і тривалість існування об’єктів оподаткування забезпечить безперешкодний доступ податкових органів.

Фізичні особи повинні сплачувати даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, іншими словами, до 30 березня, 30 червня,30 вересня і 30 грудня.[51]

Ураховуючи те, що житловий фонд є частиною інфраструктури населених пунктів, надходження від його оподаткування природно спрямувати на її покращення і розвиток, що означає необхідність зарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки до бюджету розвитку місцевих бюджетів, це дозволить збільшити місцевий ресурс розвитку (згідно пояснювальної записки до проекту Податкового кодексу України) на 100 млн. грн.

Наступною проблемою, що до визначення бази оподаткування податком на нерухоме майно є отримання даних від Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки інформація про базу оподаткування може бути не точною. З метою врегулювання даного питання державі необхідно вжити відповідні законодавчі заходи, що до створення єдиного банку даних про нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а також здійснити звірку таких даних з потенційними платниками податку, з метою зменшення соціальної напруги та спрощення процедури адміністрування.

Крім того з метою збільшення фінансового ресурсу місцевих бюджетів доцільно змінити базу оподаткування податком на нерухоме майно, визначивши за базу оподаткування все без винятку майно, що розташоване на території відповідних місцевих рад. Для цього необхідно здійснити методологічно-організаційні заходи з належної реалізації ст. 265 Податкового кодексу України щодо впровадження з 1 січня 2012 року податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Наступним бюджетоутворюючим збором для місцевих органів влади є збір за місця для паркування транспортних засобів. Необхідність встановлення даного збору пов’язана з тим,що паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з усталеними традиціями місцевого самоврядування. Натомість в Україні протягом останніх років мала місце дещо інша ситуація: надходження збору за припаркування автотранспорту склали тільки близько 3 % від загального обсягу місцевих податків і зборів. Поліпшення механізму його справляння в Податковому кодексі України разом з рядом чинників – збільшення кількості транспортних засобів, розширення мережі платних зон паркування та покращення якості наданих сервісних послуг – сприятимуть зростанню темпів  надходження даного збору. Це, безумовно, позитивний результат на фоні очікуваного багатьма вітчизняними науковцями і політиками недовиконання завдань щодо його мобілізації до місцевих бюджетів.