Місцеві податки та збори

На нижчому рівні значні надходження отримуються за рахунок єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва, плати за землю та інших податків.

Наразі, в Україні існує низка проблем у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування, зокрема пов’язаних із суттєвим домінуванням трансфертів над власними фінансовими ресурсами, обмеженою часткою надходжень від місцевого оподаткування тощо. Так, надходження місцевих бюджетів уже наполовину складаються із трансфертів з державного бюджету.

Планова частка трансфертів на 2011 рік у доходах за розрахунковими показниками Міністерства фінансів становить 51,6%.

Іншими важливими джерелами доходів місцевих бюджетів є податок на прибуток підприємств і плата за землю. Проте існує негативна тенденція до постійного зменшення їх питомої ваги в доходах місцевих бюджетів. У першу чергу, це стосується податку на прибуток підприємств у зв'язку з передачею надходжень від нього до Державного бюджету.

Податок з доходів фізичних осіб практично залишається єдиним стабільним джерелом доходів місцевих бюджетів. У структурі доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) на 2011 рік він становить 64,2%[2]

Питома вага комунального податку в структурі доходів у місцевих бюджетів була незначною (до 1 %), як і питома вага місцевих податків та зборів (до 3 %). Очевидним стає також і той факт, що навіть структура самих надходжень місцевих податків і зборів в Україні до проведення реформи була нераціональною: близько 75 % усіх надходжень забезпечують лише комунальний податок і ринковий збір.  Кошти від інших місцевих зборів надходили в дуже не значних обсягах.

Тобто головним джерелом наповнення місцевих бюджетів є загальнодержавні податки та офіційні трансферти, що не тільки робить місцеву владу повністю залежною від дій та рішень центрального уряду, але й суперечить європейським та загальносвітовим тенденціям розвитку місцевого самоврядування. Як свідчить аналіз систем оподаткування розвинених країн світу, місцеві податки та збори мають суттєву питому вагу (близько 50 %) у загальній сумі грошових надходжень органів регіональної й місцевої влади.

Фактично місцеві податки і збори, які за своєю економічною сутністю повинні бути основним джерелом наповнення місцевих бюджетів, не виконували належним чином фіскальної функції, оскільки в структурі дохідної частини місцевих бюджетів мали незначну питому вагу. Такі обсяги надходжень, безумовно, не могли забезпечити фінансування більшості потреб регіонів. Найбільш перспективними видами місцевих податків і зборів з погляду можливостей збільшення за їх рахунок обсягів надходжень до місцевих бюджетів фахівці  визначали комунальний податок та ринковий збір, зважаючи на той факт, що використання більшості інших місцевих податків економічно невиправдане, оскільки незначні обсяги надходжень від них не перекривають витрат на їх адміністрування. Одним із основних критеріїв формування складу місцевих податків і зборів є їхнє фіскальне значення, тобто витрати на їх адміністрування мають бути виправданими. Іншим важливим критерієм є виконання податками регулюючої функції.

Ще одна проблема існуючої до 2011 року системи місцевого оподаткування в Україні була неефективність окремих податкових ставок, що не дозволяло забезпечити стабільних надходжень до місцевих бюджетів.

Також принциповим недоліком місцевого оподаткування буда відсутність реальних прав органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки й збори. За такої системи часто не враховуються регіональні особливості та втрачаються певні фіскальні можливості. Наприклад, на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно поповнити доходи місцевих бюджетів, що дасть змогу спрямувати додаткові кошти на вирішення економічних і соціальних проблем регіонів.

Неналежна підзвітність влади й відсутність надійного контролю за повнотою сплати окремих місцевих податків і зборів були наступними проблемами, що потребували вирішення під час реформування податкової системи. Місцеві органи влади мають обмежений вплив на встановлення ставок податків, на які спираються їхні бюджети, як «закріплених» доходів, так і «власних». Це дає підстави місцевим органам влади звинувачувати центральний уряд у низькій якості послуг, що надаються коштом місцевих бюджетів, навіть у випадках, коли реальною причиною є саме некомпетентність місцевих адміністраторів. Щодо контролю за повнотою сплати податків, то насамперед це стосувалося ринкового збору та збору за паркування автотранспорту, що сплачуються, як правило, готівкою, а це, у свою чергу, породжувало масу можливостей до зловживань, зокрема безкарного присвоєння адміністраторами належних до сплати сум місцевих податків і зборів. Проблемним також убачається право місцевих органів влади щодо надання пільг зі сплати податків, які надходять до місцевих бюджетів. Звичайно, позитивним є те, що, створюючи особливі або пільгові режими оподаткування, місцева влада залучає додаткові інвестиції, сприяє новому будівництву, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, формуванню спеціальних економічних зон. Разом із тим, виникає нова проблема, а саме: загроза незаконного надання пільг. Таким чином, слід визначити декілька ключових проблем формування дохідної бази місцевих бюджетів, а саме: низький рівень ресурсної забезпеченості, слабку мотивацію місцевої влади, низький рівень виконавчої дисципліни та недосконалість бюджетного процесу. Аналізуючи можливі інструменти та заходи з метою вирішення названих проблем, слід звернути увагу, що всі вони вписуються в концепцію децентралізації державного управління, розширення фіскальних функцій місцевої влади.[61]

Так, проблему низького рівня ресурсної забезпеченості органів місцевої влади необхідно було вирішувати за рахунок підвищення ролі місцевих податків і зборів, збільшення частини доходу за їх рахунок. Доцільним вбачався перегляд переліку місцевих податків та повноважень органів місцевого самоврядування щодо їх запровадження, установлення податкових ставок, надання податкових пільг. Згідно зі світовою практикою, за регіонами закріплюються податки й збори, на формування податкової бази яких можуть впливати органи місцевого самоврядування і які забезпечують стабільні джерела доходів місцевих бюджетів.

Удосконалення сучасної системи міжбюджетних відносин в Україні так само стоїть на порядку денному. У цій сфері має відбутися чітке збалансоване розмежування витратних і дохідних функцій між рівнями влади. Необхідно розробити чіткі критерії оцінки виконання функцій зі здійснення контролю за цільовим й ефективним використанням бюджетних коштів як Державного, так і місцевих бюджетів.

З метою вирішення зазначених вище проблемних питань, а також врегулювання податкового законодавства в Україні 2 грудня 2011 року було прийнято Податковий кодекс України.

Проаналізувавши зміст прийнятого Податкового кодексу, можна виділити таке позитивне зрушення податкової системи як скорочення кількості податків і зборів та зниження податкового тиску на економіку. Так, замість 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що були закріплені Законом України «Про систему оподаткування», Податковим кодексом пропонується запровадити відповідно 19 та 5 платежів. При цьому, до 2015 року скасовано буде ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів складе 18 та 3 відповідно.

Зауважимо, що за даними дослідження Всесвітнього банку Paying Taxes 2010, середньостатистичне українське підприємство протягом року сплачувало 147 податків та платежів, що є найгіршим показником в світі (183 місце). Для порівняння, в Росії кількість платежів складає - 11, Польщі - 40, Чехії - 12, - Білорусі - 107, Грузії – 18, США - 10, Франції - 7, Китаї – 7. Більша частина податків та внесків (96) в Україні пов’язана з оподаткуванням праці.[4]

Водночас необхідно підкреслити, що окремі скасовані платежі не створювали додаткового тиску на економіку, а лише перерозподіляли кошти в напрямі підтримки окремих сфер

Основна мета побудови податкової системи визначалася, перш за все, ліквідацією дефіциту бюджету, що обумовлювалося застосуванням монетаристського підходу до її побудови в його односторонньому розумінні без врахування конкретних умов. Крім того, повинні були бути задоволеними вимоги міжнародних фінансово-кредитних організацій, які для надання кредитів поставили умови – стабілізація національної валюти і скорочення дефіциту бюджету.

Вважаємо, що основним недоліком чинної податкової системи є її спрямування на подолання дефіциту бюджету шляхом вилучення доходів господарюючих суб’єктів.

Прослідковується відсутність чіткого взаємозв’язку податкової системи з розвитком економіки і діяльністю безпосередніх її суб’єктів. Це, у свою чергу, призвело до того, що податкова система розвивається відірвано від розвитку безпосередніх суб’єктів оподаткування. Підприємства зацікавлені у отриманні мінімального прибутку, щоби уникнути надмірного податкового тиску.

В умовах сьогодення важливе місце повинно бути відведене податковій системі як державному регулятору покращення фінансової діяльності підприємств. При цьому, проводячи певні зміни в системі оподаткування держава повинна проводити таку податкову політику, яка б була спрямована на оптимізацію як інтересів держави (податкове наповнення бюджету), так і платників податків (помірне податкове навантаження). В Україні в умовах фінансової кризи виникла необхідність пошуку найбільш дієвих механізмів розвитку стимулюючої функції податків. Протягом останніх років в податковій політиці держави не спостерігається будь-яких змін, направлених на оптимізацію податкової системи планового характеру (наприклад прийняття і введення в дію Податкового кодексу). Відсутність системної оптимізації оподаткування призводить до надмірного обсягу стягнення податків при скороченні обсягів виробництва і, як наслідок критичного зменшення обігових коштів підприємства та їх прибутків. Відсутність належного податкового стимулювання призводить до погіршення фінансової стійкості підприємств, падіння інвестиційної активності, зменшення темпів розвитку і впровадження нових технологій та інноваційної діяльності.

Реалізація податкової реформи повинна відбуватись цілеспрямовано, системно, відкрито, виважено, поступово у часі.

Прослідковується відсутність системності та послідовності в питаннях зниження податків. Класична теорія ефективного оподаткування стверджує, що для досягнення максимального позитивного ефекту зниження ставок має супроводжуватися скороченням податкових пільг. Водночас, за різкого зниження ставок ПДВ та податку на прибуток, уряд значно розширює перелік пільг, звільнень та преференцій, особливо в рамках спеціальних податкових режимів. Це може призвести до падіння податкових надходжень в розмірі понад 2,8 % від ВВП.

Метою реформування є досягнення якісно нового стану податкової системи України, за якого будуть створені сприятливі умови ведення бізнесу, зростання споживчого попиту на внутрішньому ринку при одночасному динамічному збільшенні сукупних податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів.

Основним завданням податкової реформи як однієї з найважливіших умов функціонування ефективної податкової системи є значне зниження і вирівнювання податкового тягаря; спрощеної системи оподаткування, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства, зниження ставок податків.

Отже, вважаємо, основними напрямками податкової реформи в Україні повинні бути наступні:

      побудова стабільної, зрозумілої і цілісної податкової системи з метою визначення збалансованих підходів до фінансового перерозподілу в межах країни і обґрунтування норм оподаткування;

      послаблення податкового тиску і спрощення податкової системи шляхом скасування неефективних податків з адміністративної точки зору;

      розширення податкової бази завдяки скасуванню непрозорих податкових пільг, розширенню кола платників податків і оподатковуваних доходів у відповідності з критерієм «доцільності» і принципом «соціальної справедливості»;

      розв’язання ряду проблем, пов’язаних зі стягненням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства;

      зниження податкового тиску до теоретично допустимого рівня;

      забезпечення стабільності податкового законодавства;

      узгодженість усіх елементів в межах єдиного податково-правового простору (формування єдиної нормативно-правової бази оподаткування)

      уніфікація системи оподаткування, уникнення подвійного оподаткування з однієї і тієї ж бази оподаткування;

      надання гнучкості системі оподаткування, за допомогою ставок оподаткування стимулювати прогресивні і обмежувати негативні явища, що безпосередньо впливають на стан національної економіки;

      ефективно структурувати систему оподаткування на              користь прямого оподаткування майна, капіталу, землі.[62]

Разом з тим, необхідно провести реформування податкової системи в напрямку її лібералізації і децентралізації; розширити права органів місцевого самоврядування при встановленні норм вилучення і їх використання на місцях; забезпечити збалансованість інтересів держави та її регіонів, регіонів між собою з метою забезпечення стабільності адміністративно-територіального устрою країни; запровадити заходи по податковому стимулюванню інвестиційного процесу і спрямування коштів підприємств на вдосконалення і розширення виробничої діяльності, розвиток малого підприємництва, підтримку пріоритетних галузей національної економіки. Проте, окремі норми Податкового кодексу обумовлюють виникнення небажаної внутрішньої податкової конкуренції між регіонами України. Норма про «надання права» встановлювати додаткову ставку до основної ставки податку на прибуток, яку надано місцевим органам влади, створить ризик зниження надходжень даного податку до місцевих бюджетів. Регіони мають конкурувати за капітал не більш низькими ставками, що досить легко зробити, а якістю підприємницького середовища. Тому, вважаємо більш раціональним кроком закріплення за місцевими бюджетами 10% від надходжень податку на прибуток або надання імперативності встановленню додаткових ставок.