Місцеві податки та збори

Торговий патент суб’єкти господарської діяльності отримують у встановленому законодавством порядку 1 раз на рік, а збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності сплачують щомісяця в розмірах встановлених Податковим кодексом.

Рішенням Кіровоградської міської ради №117 від 27.01.2011 року встановлено наступні розміри ставок за провадження деяких видів підприємницької діяльності Дод. В.

Для провадження торговельної діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаваються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, а для здійснення діяльності у сфері розваг – для кожного окремого грального місця. Відокремленим підрозділам, які є платниками податку на прибуток, надано право самостійно придбавати торгові патенти.

Сплата збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності здійснюється в наступні строки:

             платниками збору, які провадять торговельну діяльність і надають платні послуги, – за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання платних послуг; 

             платниками збору, які здійснюють торгівлю валютними цінностями, – за місцезнаходженням пункту обміну іноземної валюти. Причому останній являє собою обмінний пункт суб’єкта господарювання, який діє на підставі агентських договорів з банком, обмінний пункт банку, розташований поза його операційним залом, обмінний пункт іншої юридичної особи, якій видано ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з торгівлі іноземною валютою;

             платниками збору, що здійснюють діяльність у сфері розваг, що полягає у проведенні лотерей, розважальних ігор, участь в яких не передбачає одержання її учасниками грошових або майнових призів, зокрема більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри, – за місцезнаходженням пункту надання послуг у сфері розваг;

             платниками збору, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу (автомагазини, розвозки тощо), – за місцем їх реєстрації;

             платниками збору, що здійснюють торгівлю на ярмарках, виставках продажах й інших короткотермінових заходах, – за місцем її провадження.

Так, за провадження торговельної діяльності з придбанням короткотермінового торгового патенту даний збір сплачується не пізніше, ніж за один календарний день до початку провадження такої діяльності; за провадження торговельної діяльності, з надання платних послуг, здійснення торгівлі валютними цінностями – щомісячно, однак не пізніше 15 числа місяця, який передує звітному місяцю; за здійснення діяльності у сфері розваг – щоквартально, однак  не  пізніше 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.[51]

До оригіналу або нотаріально засвідченої копії торгового патенту повинен бути відкритий доступ для огляду. Торговий патент діє тільки на тій території, де зареєстровано суб’єкт господарювання або з яким погоджено місцезнаходження його відокремленого підрозділу.

Але, ця вимога не стосується торгового патенту, виданого суб’єкту господарювання для провадження торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), що діє на всій території України.

Строк дії торгового і пільгового патенту становить 60 календарних місяців (5 років), короткотермінового торгового патенту – від 1 до 15 календарних днів, торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг – 8 календарних кварталів, термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, а для короткотермінового              торгового              патенту на здійснення торговельної діяльності – від 1 до 15 днів.

Суб’єкти господарювання, які припинили діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляють про це органи державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню податковим органам, а суб’єктам господарювання повертаються надмірно сплачені суми вартості торгового патенту.

За рахунок даного збору до бюджету міста Кіровограда в 2011 році планують отримати 2,6 млн. грн. Очікувані надходження не досить суттєво відрізняється від надходжень за сплату торгового патенту за 2010 рік, що склали 2,4 млн. грн. Відсутність збільшення надходжень в даному випадку є виправданою з точки зору забезпечення соціальної стабільності та розвитку малого підприємництва.

Туристичний збір є аналогом курортного збору, порядок адміністрування якого визначений у Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Проте малі обсяги його надходження протягом останніх років змусили змінити механізм справляння в Податковому кодексі України у частині збільшення переліку платників, диференціації розмірів податкових ставок, розширення бази оподаткування і зміни порядку сплати.

Кошти від туристичного збору зараховуються до місцевого бюджету. При цьому їх використання має спрямовуватись для розвитку туристичної та курортної інфраструктури територіальних громад.

Платниками туристичного збору можуть бути громадяни України (особи, які набули громадянство України в порядку, передбаченому законами та міжнародними договорами України), іноземці (особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами або підданими іншої держави або держав), а також особи без громадянства (особи, яких жодна держава, відповідно до свого законодавства, не вважає своїми громадянами), які прибувають на територію адміністративно - територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення даного збору, й отримують відповідні послуги з тимчасового проживання із зобов’язанням залишити місце перебування в чітко зазначений строк.

Натомість звільняються від його сплати:

      особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті, радами яких встановлено даний збір;

      особи, які прибули у відрядження;

      інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного  супроводжуючого);

      ветерани війни;  учасники  ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

      особи, які прибули за путівками і курсівками в санаторії та пансіонати.

Розмір ставок туристичного збору коливається в межах від 0,5 до 1 % до бази його справляння. Ставки даного збору встановлюють, згідно з відповідним рішенням, сільські, селищні та міські ради залежно від якості наданих сервісних послуг і природно-кліматичних умов адміністративно-територіальних одиниць.

Базою справляння туристичного збору є вартість усього періоду проживання в готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих й інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, будинках і квартирах, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму без ПДВ. До вартості проживання, за якою визначається база справляння даного збору, не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та  прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд, обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати.

Податковими агентами туристичного збору, тобто суб’єктами, на яких згідно з рішенням сільської, селищної та міської ради покладається обов’язок з його обчислення і перерахування до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платників податків є:

        адміністрації  готелів,  кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих й інших закладів готельного типу, санаторно-курортних  закладів;

        квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

        юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною місцевою радою.

Обов’язки щодо справляння туристичного збору покладаються на податкових агентів під час надання послуг, пов’язаних з тимчасовим проживанням, які зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку або квитанції на проживання.

Даний збір не є обов’язковим для встановлення за наявності об’єктів оподаткування, а його ставки та порядок сплати визначаються сільською, селищною і міською радою.

Це дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику залежно від економічної ситуації.

Туристичний збір сплачується до місцевих бюджетів авансовими внесками до 30 числа кожного місяця.

Натомість остаточна сума туристичного збору, обчислена відповідно до податкової декларації за податковий (звітний) квартал, сплачується у строки, визначені для квартального податкового періоду. Базовий податковий (звітний) період,  дорівнює календарному кварталу, тобто до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня.

В місті Кіровограді рішення міської ради №117 від 27.01.2011 року також передбачено встановлення туристичного збору, хоча даний вид збору не є обов’язковим до справляння. Дане рішення є обґрунтованими з тієї точки зору, що в місті знаходиться значна кількість закладів готельного типу, що надають послуги з тимчасового проживання. За рахунок встановлення даного збору прогнозують мобілізувати 52,0 тис. грн.

3.3 Спрощена системи оподаткування в умовах податкової реформи місцевого оподаткування

Після введення в дію Податкового кодексу України, тобто з 1 січня 2011 року, та на період до внесення змін до розділу XIV Кодексу в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва продовжує існувати чинна спрощена система оподаткування. Тобто єдиний податок, як і до набрання чинності Податковим Кодексом України, справляється згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (з наступними змінами), а фіксований податок – згідно з абзацами 6–28 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян». Однак при цьому зазначені вище нормативні акти застосовуються з урахуванням певних особливостей.[7,60]

Так, платники єдиного податку, як фізичні особи – підприємці, так і юридичні особи, що застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний податок замість ряду інших податків і зборів, тобто вони не є платниками наступних податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

             податку на прибуток підприємств

             податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців). Цей підпункт стосується виключно фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва.  

             податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.

             земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

             плати за користування надрами;

             збору за спеціальне використання води; 

             збору за спеціальне використання лісових ресурсів;

             збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

На відміну від статті 6 Указу Президента України № 727 та пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», перехідними положеннями Кодексу визначена обов’язковість сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування платниками єдиного та фіксованого податків. Нарахування обчислення та сплата цього внеску здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Це означає, що юридичні особи – платники єдиного податку – зобов’язані нараховувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на виплати з оплати праці найманих робітників, виконувати обов’язки податкового агента щодо внесків, утримуваних з доходів працівників, а фізичні особи – підприємці, що є платниками єдиного податку та платники фіксованого податку – крім цих обов’язків, нараховувати та сплачувати єдиний внесок з власних доходів.

При цьому відповідно до пункту 3 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» фізичні особи – підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховують єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім’ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Платники фіксованого податку нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім’ї фізичної особи-підприємця, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).