Фінансовий аналіз

Аналіз – досить ємне поняття, що лежить в основі всієї  практичної і наукової діяльності людини. Аналітичні методи настільки поширені в науці, що найчастіше під словом «аналіз» розуміють будь - як дослідження взагалі, як у природних і гуманітарних науках, так і в практичній діяльності. Процедури аналізу входять складовою частиною в будь-яке науково-практичне дослідження (прикладного або фундаментальне) і звичайно утворять нерозчленованого явища до вивчення його будівлі.

З наукового погляду аналіз є виділення сутності процесу або явища шляхом визначення і наступного вивчення всіх його сторін і складових частин, виявлення основи, що зв'язує всі частини в єдине ціле, і побудова на цій основі закономірностей його розвитку. Аналіз – процедура уявного, а іноді і реального розчленовування об'єкта або явища на частині. За результатами аналізу  робляться висновки про внутрішню структуру аналізованого предмета або явища і найкращих способів звертання з ним або його використання. Процедурою, зворотної аналізові, є синтез, з яким аналіз сполучиться в практичній і пізнавальній діяльності.

Аналіз фінансово-господарської  діяльності (АФГД) підприємства є важливою частиною, а по суті, основний ухвалення  рішення на мікроекономічному рівні, тобто на рівні суб'єктів господарювання. Не випливає, однак, сприймати цей вид аналізу як простої «розчленовування» об'єкта й опис складових його частин. Любою економічний суб'єкт є складною системою з безліччю взаємозв'язків як між його власними складовими, так і з зовнішнім середовищем. Просте виявлення й опис цих зв'язків теж мало що дасть для практичної діяльності. Набагато важливіше інше: за допомогою аналітичних процедур виявляються найбільш значимі характеристики і сторони діяльності підприємства і робляться прогнози його майбутнього стану, після чого на основі цих прогнозів будуються плани виробничої і ринкової активності і розробляються процедури контролю за їхнім виконанням.

Для всіх економічних  наук загальним об'єктом вивчення є виробничі відносини. Завдяки цьому всі економічні науки поєднуються в систему, при цьому в кожної з них є свій предмет, відмінний від інших. В міру розвитку виробничих відносин і економічних зв'язків постійно підвищувалася і роль аналізу фінансово-господарської діяльності окремих економічних суб'єктів. Це вимагало усе більш широкого розвитку його теоретичної бази і методик, розробки нових, більш інформативних підходів і процедур.

 

 

1.3. Показники фінансового  стану підприємства

 

Інформаційною базою  для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

• балансу (форма № 1);
• звіту про фінансові результати (форма № 2);
• звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
• звіту про власний капітал (форма № 4);
• дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники  бухгалтерського балансу та звітності  взаємозв'язані, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду  фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна  уможливлювати:

• оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;
• оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;
• прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий  аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності й оперативних даних.

Звіт про  фінансові результати відображає ефективність (або неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про  фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності після оподаткування (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чистий прибуток чи збиток.

Отже, нині, як порівняти з формою звітності  про фінансові результати, яка була чинною раніше, суттєво розширено структуру показників доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність  підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Для прийняття  фінансово-економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1 до неї належать:

• баланс;
• звіт про фінансові результати;
• звіт про рух грошових коштів;
• звіт про власний капітал;
• примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включено до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Новий склад  звітності відрізняється від  попереднього. Він відповідає вимогам  міжнародних стандартів бухгалтерського  обліку.

Фінансова звітність  повинна надати дохідливу, суттєву, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змінну складі його власного капіталу.

Для того, щоб фінансова  звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

• підприємство;
• дату звітності та звітний період;
• валюту звітності та одиницю її виміру;
• відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;
• облікову політику підприємства та її зміни;
• аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;
• консолідацію фінансових звітів;
• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
• обмеження щодо володіння активами;
• участь у спільних підприємствах;
• виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;
• переоцінку статей фінансових звітів тощо.

Фінансова звітність  має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Оцінка діяльності підприємства виробляється на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його ефективності. Економічна суть ефективності підприємства полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона виміряється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої й упредметненої праці на його досягнення.

Результати аналізу економічної  діяльності використовуються як база для вироблення планових рішень наступного розвитку, а деякі з них є фондообразуючі спеціальних і інших фондів підприємства.

Вимір економічної ефективності підприємства вимагає її якісної і кількісної оцінки, тобто визначення показників ефективності діяльності підприємства.

Для різних цілей аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства застосовують різні групи показників.

1. Показники використання матеріальних  оборотних коштів.

До них відносяться показник оборотності матеріальних запасів  у днях і коефіцієнт маневреності.

Оборотність матеріальних запасів у днях - відношення суми матеріальних запасів до одноденного обороту по реалізації:

       О_мз= Матеріальні запаси / Обсяг продажів / 360

За допомогою даного співвідношення встановлюється число днів, що приходяться  на один оборот матеріальних запасів. Низьке значення даного показника свідчить про стійкий попит на продукцію підприємства. Високе значення показника може означати, що підприємство має більше матеріальних запасів, чим йому необхідно, або випробує труднощі зі збутом продукції. Для одержання більш точного результату в чисельнику формули часто використовують середню величину матеріальних запасів за період.

Коефіцієнт маневреності - відношення оборотного капіталу (поточних активів) до власного капіталу підприємства (у відсотках)

Км  =

Поточні          Власний    активи                 капітал

Даний коефіцієнт показує частку власного капіталу підприємства, що знаходиться  в такій формі, що, дозволяє вільно їм маневрувати, збільшуючи закупівлі сировини, матеріалів, що комплектують виробів, змінюючи номенклатуру постачань, здобуваючи додаткове устаткування, здійснюючи інвестиції в інші підприємства. По його величині можна судити про фінансову незалежність підприємства, тобто про здатності підприємства не виявитися в положенні банкрутства у випадку тривалого технічного переозброєння або труднощів зі збутом продукції. Чим вище даний коефіцієнт, тим нижче ризик, з яким зв'язане володіння машинами й устаткуванням, що швидко застарівають в умовах науково-технічного прогресу.

 Показники платоспроможності.

Одним з показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства, є його платоспроможність, тобто можливість наявними грошовими ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов'язання. Платоспроможність є зовнішнім проявом фінансового стану підприємства, його стійкості.

Аналіз платоспроможності необхідний не тільки для підприємства з метою  оцінки і прогнозування фінансової діяльності, але і для зовнішніх інвесторів (банків). Перш ніж видавати кредит, банк повинний упевнитися в кредитоспроможності позичальника. Те ж повинні зробити і підприємства, що хочуть вступити в економічні відносини один з одним. Їм важливо знати про фінансові можливості партнера, якщо виникає питання про надання йому комерційного кредиту або відстрочки платежу.

У загальному випадку підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують його зовнішні зобов'язання. Таким чином, чим більше перевищення загальних активів над зовнішніми зобов'язаннями, тим вище ступінь платоспроможності.

Для виміру рівня платоспроможності використовують спеціальний коефіцієнт платоспроможності, що показує частку власного (акціонерного) капіталу підприємства в його загальних зобов'язаннях (у відсотках):

Кп  =

Власний              Загальні       капітал              зобов'язання

Високий коефіцієнт платоспроможності  відбиває мінімальний фінансовий ризик і гарні можливості для залучення засобів з боку. Зміни в рівні коефіцієнта платоспроможності можуть свідчити також про розширення або скорочення діяльності корпорації (її ділової активності).

При визначенні платоспроможності  підприємства завжди необхідно аналізувати  фінансову структуру джерел його засобів, тобто з яких засобів  фінансуються його активи. Показник, що відбиває стан фінансових засобів підприємства одержав назву фінансового відношення і визначається шляхом розподілу величини власного капіталу на розмір зовнішніх обставин:

ФО  =

Власний              Зовнішні       капітал                зобов'язання

Теоретично вважається нормальним співвідношенням між власним капіталом і зовнішніми зобов'язаннями 2:1, при якому 33% загального фінансування здійснюється з позикових засобів.

Приватний варіант фінансового  відношення - відношення власного капіталу до розміру довгострокових зобов'язань: