Шпоргалка по "Економічна думка"

У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План  Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26—27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість.

 

14. Зміст та особливості реалізації  «нового курсу» Франкліна Рузвельта.

Економічна катастрофа початку 30-х років за своїми кількісними  показниками була у США не менш глибока, ніж у Німеччині. Однак  у США ресурси для відновлення  і подальшого розвитку господарства виявилися більшими. При цьому  ступінь втручання американської  держави в економіку був таким  же, як і в Німеччині, проте мета державного втручання,наслідки втручання  виявилися зовсім іншими.

Перший  етап чинності "нового курсу" тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.

Ф. Рузвельт здійснив екстренну програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам. Кредитним установам США, між іншим, заборонялося поєднувати депозитні операції з торгівлею акціями, чим розмежовувався ринок довготермінових і короткотермінових кредитів. Складовою частиною банківської реформи було страхування дрібних і середніх депозитів.

У 1933 р. було прийнято закон  про відбудову промисловості (НІРА). Він передбачав запровадження у  різних галузях промисловості "кодексів чесної конкуренції", які фіксували  ціни на продукти, рівень виробництва, розподіляли ринки збуту, встановлювали  розміри заробітної платні тощо. Основне  призначення кодексів — підтримка  конкурентоздатного виробництва.

У тому ж році розпочав діяти  закон про регулювання сільського господарства, спрямований на підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Документ, серед інших заходів, передбачав надання грошової компенсації фермерам, які скорочували зернові посіви і поголів'я худоби.

На другому етапі чинності "нового курсу" (1935—1938 рр.) було прийнято важливі акти соціального характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. У тому ж році вперше в історії США вступив у дію закон про соціальне страхування і допомогу безробітним.

Метою державного регулювання  у цій сфері тепер стала  боротьба за збереження родючості ґрунту. Для цього фермерам виплачувалися  премії за скорочення посівних площ або  за введення сівозмін, які щадять землю. Таким чином, здійснювався і контроль за рівнем сільськогосподарського виробництва.

 

15. Зміст та особливості реалізації  плану Джорджа Маршалла.

Економічне становище  країн Західної Європи, особливо Німеччини, було катастрофічним і негативно  впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни  величезні багатства, не могли успішно  розвиватися ізольовано від інших  країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими  державами. Реконверсія економіки  США відповідно до потреб мирного  часу зумовила їхнє прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був  служити план Маршалла — важливий крок на шляху до створення світового  ринкового господарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після Другої світової війни  шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану  була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880—1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів  іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень—липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після  прийняття у США закону про  чотирирічну програму. Загальний  контроль за виконанням плану здійснювала  Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного  бюджету США у вигляді безоплатних  субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд доларів, причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

ЗО грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і  був замінений законом "про  взаємну безпеку", прийнятим конгресом  США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне  надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

План Маршалла позитивно  вплинув на відновлення економічного потенціалу та ринкових господарств  в країнах Західної Європи. Вже  на початку 50-х років було досягнуто  довоєнного рівня виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16. Передумови та особливості  німецького «економічного дива».

Важливу роль у відбудові  та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа  німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації "чорного ринку", створила умови для відновлення  економіки. Паралельно відбувалося  формування органів державної влади  та самоуправління, політичної системи  країни. Посаду федерального канцлера Німеччини зайняв лідер ХДС-ХСС  К. Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування  уряду, було завершено процес утворення  ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН  були позначені високими і стабільними  темпами промислового розвитку. Вже  у 1951 р. загальний обсяг виробництва  був на третину вищим, ніж у 1936-му, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції  складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Німецькому "економічному диву" сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі  на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої  робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців із Східної Пруссії та інших районів.

Особливості менталітету  німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які  жертви для відбудови країни і  досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важливу роль у  відбудові. Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий  тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд доларів "стартової допомоги" згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (ЗО—32% всіх вкладів в економіку) були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів.

Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової  продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-х роках практично  не мала військових витрат, що дозволяло  робити грошові заощадження. Золотий  запас ФРН на початку 60-х років  перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом  узятих.

 Успішно розвивалися  експортні галузі економіки. Німеччина  впевнено входила у світовий  ринок. Цей процес був тісно  пов'язаний з фінансовою допомогою  США і спрямований на інтенсифікацію  взаємних торгових зв'язків.

Визнаним архітектором німецького "економічного дива" був Л. Ерхард, міністр економіки в урядах К. Аденауера. Він разом з групою неоліберальних економістів створив теорію "соціального ринкового господарства", в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави — абсолютно недопустиме. Теорія "соціального ринкового господарства" стала основою економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17. Передумови та особливості  японського «економічного дива».

Японське "економічне диво" розпочалося приблизно у 1948 р., через  три роки після нищівної поразки  і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про  ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи  зростання виробництва. Протягом 1952—1963 рр. її ВНП майже потроївся і  характеризувався щорічним приростом  у 9%; протягом цих же років обсяг  виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку  тріумфального економічного поступу  і до 70-х років Японії вдалося  утвердитися в ролі могутньої  промислової держави. Які основні  передумови японського "економічного дива"?

Американська окупаційна влада провела в країні цілий  ряд важливих перетворень, які значною  мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено  демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних  реформ.

Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено  найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу  податкової системи. Були зменшені податки  на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи  в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли  росту виробництва.

У 1946—1949 рр. була проведена  земельна реформа, яка ліквідувала  поміщицьке землеволодіння. Держава  викупила у поміщиків і продала  селянам майже 80% усіх сільськогосподарських  угідь. Посилилася конкуренція між  виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність  культур, розширився внутрішній ринок  Японії, сформувався ринок робочої  сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48% до 8% сьогодні).

Важливу роль у повоєнній  відбудові японської економіки  відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент СІЛА Г. Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування.

Японці успішно використовували  зарубіжні досягнення в найсучасніших  галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження  доменних печей великої потужності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивається електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-х років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах. У другій пловині 50-х років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60—70-х роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія веде перед у такій важливій галузі науково-технічного прогресу, як електронна промисловість.