Шпоргалка по "Економічна думка"

Разом з тим "Економічна таблиця" втілила  в собі всі основні положення вчення фізіократів:

1) суспільство поділяється на три  класи (земельних власників, фермерів  і "некорисних");

2) чистий продукт (додаткова вартість) виробляється тільки у сільському  господарстві;

3) для промисловості характерно  лише додавання вартостей; 

4) обмін еквівалентів у торгівлі  є результатом вільної конкуренції; 

5) капітал фермерів поділяється  на первісні і щорічні аванси. Кене показав різницю вартісної і натуральної форми сукупного суспільного продукту, розмежував категорії капіталу і доходу.

 

 

 

 

 

 

37. Економічне вчення А.Сміта.

Вихідним  пунктом своєї теоретичної системи  А. Сміт визначав "абстрактну" людину, якій від природи притаманний  егоїзм. Дотримуючись постулатів теорії природного порядку, А. Сміт запевняв, що людьми рухають виключно егоїзм і думка про власну вигоду, користь  для себе. Люди, які обмінюються  працею та її продуктами, роблять послуги  одна одній, керуючись лише прагненням до особистої вигоди, — від інших  мотивів поведінки "економічної" людини А. Сміт абстрагується. Дбаючи про  власні інтереси, кожна людина сприяє дотриманню інтересів усього суспільства, зростанню продуктивних сил.

Економічне  життя, на думку А. Сміта, підпорядковане об'єктивним закономірностям, які не залежать від волі й свідомих прагнень людей. Таким чином, А. Сміт визнає стихійні й об'єктивні закони економічного розвитку, але ототожнює природний  порядок з капіталізмом вільної  конкуренції.

Визнаючи "природною" схильність людей  до обміну, А. Сміт стверджував, що за умов приватної власності та поділу праці  кожен стає торговцем, а суспільство  — торговим союзом. Учений визнавав, що обмін товарами є обміном продуктами розподіленої праці, а єдиним творцем  багатства є людська праця. Він  проаналізував способи підвищення продуктивності праці, що існують завдяки  поділу праці:

• підвищення майстерності окремого робітника;
• збереження часу в разі переходу від одного виду роботи до іншого;
• сприяння технічному вдосконаленню виробництва та виникненню машин.

 

Свій  внесок у теорію вартості А. Сміт почав  з розмежування двох аспектів товару: споживної та мінової вартості. Споживну вартість він розумів як природну властивість товару, а мінову —  як створену будь-якою працею у сфері  матеріального виробництва. Учений оперує поняттям "цінність" у двох його значеннях:

• як корисність речі ("цінність у споживанні"), тобто здатність задовольняти людські потреби;
• як можливість придбання інших речей шляхом обміну ("цінність у обміні").

А. Сміт започаткував класовий поділ суспільства  за критерієм відношення до засобів  виробництва. Кожен клас отримує  свій головний доход: робітники —  заробітну плату, капіталісти —  прибуток, власники землі — ренту. Крім первісних доходів у результаті виробництва існують ще й вторинні як наслідок перерозподілу. Заробітну  плату — доход робітника —  А. Сміт оголошував продуктом праці, або природною винагородою за працю. Категорію заробітної плати  він розглядав позаісторично, але не обмежував її фізичним прожитковим мінімумом людини, наголошував на значенні співвідношення сил робітників і капіталістів у встановленні заробітної плати. Виходячи з трудової теорії вартості А. Сміт визначив прибуток як продукт неоплаченої праці найманого робітника. В іншому випадку він розумів під прибутком доход промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику та відсотка власнику грошового капіталу. Прибуток розглядався як породження всього авансованого капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичного виробництва. Земельну ренту, як і прибуток, А. Сміт проголосив відрахуванням із продукту праці робітника, наголошуючи на її значенні як виключному доході землевласника. Він пов'язував існування ренти з багатьма чинниками — від монополії приватної власності на землю до визначення ренти як результату дії сил природи чи як джерела вартості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38. Економічне вчення Д.Рікардо і А.Тюрго.

Фізіократична система А. Тюрго — не проста пропаганда поглядів Ф. Кене, а більш глибокий аналіз капіталістичних відносин. Свою економічну доктрину А. Тюрго виклав у праці "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1776), яка складається зі 100 тез. Відмовившись від трудової теорії вартості, А. Тюрго заклав основи теорії корисності. Він розрізняв суб'єктивну та об'єктивну цінність товару: перша є оцінкою речі її власником, друга встановлюється на ринку залежно від попиту й пропозиції. Основою вартості товару в А. Тюрго стає споживна вартість, або корисність речі, яка суб'єктивно оцінюється продавцями та покупцями. Ця концепція значно вплинула на подальше формування суб'єктивістської теорії корисності, яка посідає провідне місце в сучасній економічній науці, зокрема мікроекономіці. Досліджуючи категорію прибутку, А. Тюрго визначив три його складові: підприємницький доход, оплату праці, ризику й здібностей підприємця та земельну ренту. Досягненням ученого було розкриття ним сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. А. Тюрго підтримав трирівневу класову структуру суспільства, запропоновану Ф. Кене, але виокремив у класах фермерів і промисловців, з одного боку, робітників, з іншого — капіталістів.

Економічні  праці Давіда Рікардо (1772—1823) були написані в період промислового перевороту, переходу від мануфактурної промисловості до великої промислової індустрії на початку XIX ст. У своїй головній праці "Начала політичної економії та оподаткування" (1817) Д. Рікардо спробував довести, що політична економія підпорядковується закону вартості та іншим об'єктивним законам. Він послідовно дотримувався трудової теорії вартості, наголошуючи, що всі доходи утворюються у виробництві. Предметом економічної науки Д. Рікардо вважав визначення законів розподілу суспільного багатства. Методології вченого бракувало історичного підходу в економічних дослідженнях.

Д. Рікардо, підтримуючи трудову теорію А. Сміта, робив висновок про те, що праця є основою будь-якої вартості. Чітко розмежовуючи споживну та мінову вартість товару, Д. Рікардо виокремлював товари, вартість яких визначається виключно їх рідкісністю. Він наголошував, що на вартість товарів впливає не тільки безпосередньо прикладена до них  праця, а й витрачена на знаряддя, інструменти, будови, які уможливлюють її виконання. Ціну Д. Рікардо розглядав  як грошовий вираз мінової вартості, розрізняючи природну та ринкову  ціни. Першу він розумів як вираз  вартості, а другу пов'язував з  відхиленням від природної ціни під впливом попиту та пропозиції.

Слабким місцем економічної системи Д. Рікардо  було питання про капітал, який він  проголошував вічною категорією. Д. Рікардо  зробив крок уперед у розумінні основного  та оборотного капіталу, проголосивши вирішальним чинником поділу швидкість  зношення. Проблема реалізації суспільного  продукту розглядалася ним так: можливість загального перевиробництва заперечувалася, а перевиробництво окремих товарів  сприймалося як наслідок особистих  прорахунків під. приємців.

 

Багато  уваги Д. Рікардо приділив аналізу  грошей та грошового обігу, підкреслюючи специфіку грошей як особливого товару, який є мірою вартості інших товарів  і засобом обігу. Досліджуючи  гроші в пізніх працях, учений повністю відходить від трудової теорії, підтримуючи  й розроблюючи кількісну теорію грошей. Д. Рікардо пише, що вартість грошей залежить від їх кількості, а  кількість грошей в обігу безпосередньо  встановлює рівень цін на товари.

Ще  одна визначна ідея Д. Рікардо —  теорія порівняльних переваг (витрат) — стосується сфери міжнародної  торгівлі. Вона допомогла з'ясувати, як виникає зовнішньоторговельна спеціалізація  окремих країн, чому торгівля є взаємовигідною навіть тоді, коли одна країна має значно вищі витрати виробництва (праці), ніж  інша.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39. Марксистська економічна концепція.

Марксизм  виник як учення про суспільно-економічні формації та їх зміну, причому зміна  формацій визнавалась основою періодизації всесвітньо-історичного процесу  розвитку людства. У формуванні економічних  передумов марксизму головну  роль відіграв промисловий переворот  у Англії та інших капіталістичних  країнах.

Кругообіг капіталу має три стадії, три функціональні  форми: грошову, продуктивну й товарну. Такий підхід дав К. Марксу змогу, з одного боку, подолати метафізичне  уявлення класиків про капітал як сукупність засобів виробництва  і розглядати його як рух, самозростаючу вартість. З іншого боку, капітал у К. Маркса — суспільне виробниче відношення між двома основними класами — капіталістів і найманих робітників.

До  функцій грошей К. Маркс відніс такі:

1) міра вартості — грошова ціна  є виразом внутрішньої вартості  товару; 2) засіб обігу — гроші є посередником у процесі обміну товарів (Т-Г-Т);

3) засіб платежу — за допомогою  грошей оплачується придбання  товарів; 4) засіб утворення скарбів — збереження певного грошового запасу;

5) світові гроші — гроші як  всезагальний купівельний і платіжний  засіб у сфері міжнародних  відносин.

Теорію  розвитку капіталістичного ладу, яку  розробив Маркс, можна звести до таких  положень.

• Зростання капіталістичного виробництва спричинює знищення дрібного виробництва. Попередні дрібні самостійні виробники стають найманими робітниками і поповнюють лави пролетаріату.
• Відповідно до того виробництво щоразу більше набуває суспільного характеру і щораз яскравіше виступають на поверхню невідповідності суспільного виробництва з капіталістичним привласненням.
• У середовищі капіталістичного виробництва відбувається акумуляція і централізація засобів виробництва. Суспільне багатство щораз більше зосереджується в руках купки капіталістів-магнатів.
• Періодичні промислові кризи із наростаючою силою призводять до руйнування капіталістичного господарства. У кризах виявляється нездатність капіталізму керувати суспільними процесами виробництва і необхідність краху капіталізму.
• Паралельно зі зростанням суспільного багатства при капіталістичному способі виробництва зростають і злидні робітничого класу. Капіталістичний спосіб виробництва породжує надлишкове населення у різних формах. Промислова резервна армія є умовою існування капіталістичного виробництва.
• Збільшення злиднів і страждань пролетаріату, який чисельно зростає, супроводжується зростанням організації робітничого класу під впливом умов капіталістичного виробництва.
• Отже, капіталізм, з одного боку, стає гальмом подальшого розвитку продуктивних суспільних сил, з іншого - капіталізм організує суспільний клас, який безпосередньо зацікавлений у перетворенні капіталістичного господарства на соціалістичне.

Центральною ідеєю марксизму потрібно визнати  вчення про концентрацію засобів  виробництва. Згідно з цим вченням, капіталістичний спосіб виробництва  експропріює дрібних виробників, а в межах капіталістичної  промисловості великий капітал  поглинає дрібний. Процес концентрації засобів виробництва творить  ґрунт для майбутнього соціалістичного  виробництва, оскільки виробництво  стає великим, щораз більше суспільним. Це сильний бік марксизму, оскільки промисловість усіх капіталістичних  країн безумовно свідчить про  зрослу концентрацію засобів виробництва. Велике виробництво справді всюди  зростає енергійніше від малого. Це щодо промисловості.

Згідно  з теорією К. Маркса, весь продукт  і все виробництво суспільства  розпадається на два великі підрозділи:

• Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.
• Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.

Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:

• Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.
• Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.

40. «Економічні гармонії» Ф.Бастіа.

Із  найбільш відомих послідовників  ідей Ж.-Б. Сея слід відмітити іншого французького економіста — Фредеріка Бастіа (1801 —1850), який висунув і обґрунтував теорію послуг, а також концепцію "економічної гармонії". В теорії послуг виробництво трактувалось як обмін послугами. Внаслідок такого обміну, на думку Бастіа, створюється корисність, яка являє одну із частин сукупного продукту у вигляді товарів або послуг. Таким чином, ідея Бастіа близька ідеї Сея. Робітник створює певну корисність, яка втілюється у готовому продукті.

Фредерік Бастіа, який пропагував ідею свободи торгівлі й заперечував соціалістичне вчення про соціальний антагонізм.

На  основі теорії послуг Бастіа розробив ідею утвердження економічної гармонії і вільного підприємництва. На його думку, капітал створюється у результаті намагань або відмов з метою отримання якої-небудь користі у майбутньому. Отже, поступитись капіталом — означає позбавити себе зиску, зробити послугу іншій особі. Той, хто зробив послугу, таким чином має право на отримання відповідної винагороди, яка може бути у вигляді орендної платні, ренти, процента і т. д.