Шпоргалка по "Економічна думка"

33. Економічна думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видатним реформатором цього періоду був Солон, реформи якого передбачали поділ общинних земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян, створення демократичних правових інститутів.

Ксенофонт проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність  фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною  й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними функцій  засобу обігу та збереження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Платоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; воїни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Платон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — природна й вічна форма експлуатації.

Найвищий  злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля. Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Політика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно.

Економічна думка Стародавнього  Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший — виразник інтересів  рабовласників, господарства яких орієнтувалися  на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки. Він закликав надати рабовласницьким  віллам і латифундіям товарного  характеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу  праці, інтенсифікувати рабську  працю.

Проблеми  раціональної організації рабовласницького господарства знайшли відображення у творах римських агрономів Варрона (116—27 до н. є.) і Колумелли (І ст. н. є.). Варрон, традиційно надаючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до поєднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю.

Ціцерон був прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародавньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської імперії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про зародження нового суспільного устрою — феодалізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34. Християнське осмислення економічних відносин і соціальної справедливості. Економічне вчення Т. Аквінського.

Зміна поглядів каноністів на деякі економічні проблеми, актуальні для країн Західної Європи періоду Середньовіччя, найбільш яскраво простежується у працях Фоми Аквінського. Так, у трактаті "Сума теології", на відміну від ранніх каноністів, які поділяючи працю на розумову і фізичну, виходили з божого (природного) призначення, але не відділяли їх одну від одної, враховуючи їх вплив на переваги людини і зв´язок із соціальним станом, Фома Аквінський "уточнює" цей "доказ" на користь станового поділу суспільства. При цьому він пише: "Поділ людей за різними професіями зумовлений, по-перше, божою милістю, яка розподілила людей на стани... По-друге, природними причинами, які визначили те, що різні люди схильні до різних професій".

  Двояка і компромісна позиція  Фоми Аквінського порівняно з  ранніми каноністами прослідковується і у трактуванні таких економічних категорій, як багатство, обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, лихварський процент. Розглянемо коротко позицію вченого стосовно кожної окремої категорії. Багатство розглядалося ранніми каноністами ще від часів Августина її к сукупність матеріальних благ, тобто в натуральній формі. Воно має бути створено тільки докладеною для цього працею, всі інші засоби вважалися грішними. Відповідно до цих постулатів безмежне нагромадження золота і срібла, які вважалися за своєю природою "штучним багатством", не могло відповідати моральним, та й не тільки цим, нормам суспільства. Але, за Фомою Аквінським" "справедливі ціни" можуть бути джерелом росту особистої власності і створення "поміркованого" багатства, що не є гріхом.

  "Справедлива ціна" — це  категорія, яка в економічному  вченні каноністів замінялась категоріями "вартість", "ринкова ціна". Вона встановлювалася феодальною знаттю і закріплювалась на визначеній території. її рівень ранні каноністи "пояснювали", як правило, збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Однак визначення "справедливої ціни" як витрат Фома Аквінський вважає недостатньо вичерпним для характеристики даного терміна. На його думку, необхідно визнати, що "продавець має право продавати речі дорожче, ніж вони коштують самі по собі" і при цьому річ "не буде коштувати дорожче, ніж коштує власнику", в іншому випадку продавець зазнає збитків, бо не отримає винагороду, яка відповідає його соціальному стану, втратить певну кількість грошей як винагороду за те, що втрачає дану річ. Саме тому, на думку вченого, їм і дозволено продавати речі дорожче, ніж вони коштують.

  Гроші (монети) Фома Аквінський  розглядає подібно вченим Стародавнього  Світу і періоду раннього канонізму. Він вказує, що причиною їх появи стало волевиявлення людей мати "найвірнішу міру" в "торгівлі й обороті" . Виражаючи свою прихильність до концепції грошей як номіналу, автор "Суми теології" визнає, що хоч монети і мають "внутрішню цінність", держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її "внутрішньої цінності". Тут учений, вірний своїй пристрасті до двозначностей, твердить, що, з одного боку, пошкодження монети може зробити безглуздим вимір вартості грошей на зовнішньому ринку, а з другого — надає державі право встановлювати "номінальну вартість". Торговельний прибуток і лихварський процент засуджувались каноністами як неугодні Богові справи. З деякими умовами і уточненнями "засуджував" їх і Фома Аквінський. Тому, на його думку, торговельний прибуток і процент на позику можуть присвоюватися відповідно торговцем (купцем) і лихварем, якщо при цьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, необхідно, щоб такого роду прибутки були не самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні та інших матеріальні витрати і навіть ризик.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35. Економічні ідеї меркантилізму.

Узагальнюючи  інтерпретацію даного «перехідного періоду», у тому числі і марксистську, слід відзначити, що економісти сходяться  в основному: був період меркантилізму  з характерною йому до-індустріальною економікою, точніше кажучи — це ціла епоха, коли так звані меркантилісти, хоч і не погоджували між собою  ні принципів, ні загального аналітичного інструментарію, але майже протягом трьох століть дотримувалися  загальних "принципів" наукового  світогляду. Меркантилісти підкреслювали, що золото і будь-який скарб є  показниками багатства країни.

Вони  вважали доцільним:

1) підтримку владою імпорту дешевої  сировини для промисловості;

2) регулювання зовнішньої торгівлі  з метою забезпечення приплину  в країну золота і срібла;

3) протекціоністські тарифи держави  на імпортовані промислові товари, а також заохочення нею експорту, особливо готової продукції;

4) ріст населення для підтримки  низького рівня заробітної плати,  розширення бази оподаткування  і нагромадження капіталу.

  Таким чином, багатство країни  меркантилісти вбачали у золоті  і сріблі, а його джерелом вважали  зовнішню торгівлю, яка через  нееквівалентний обмін забезпечувала  активний торговельний баланс. Саме  тому об´єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Це видно навіть з назв багатьох публікацій того часу.

У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:

• предметом дослідження є виключно сфера обігу;
• гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;
• нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;
• вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;
• ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

З точки зору сучасної економічної  науки значення меркантилізму полягає:

• в обґрунтуванні активної державної економічної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (принагідно зазначимо, що Дж. М. Кейнс саме меркантилістів називав своїми ідейними попередниками);
• у формулюванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.

Теорія  «грошового балансу»

Для досягнення позитивного сальдо у  зовнішній торгівлі ранні меркантилісти  вважали необхідним, по-перше, встановлювати  максимально високі ціни на товари, які експортуються; по-друге, в цілому обмежувати імпорт товарів; по-третє, не допускати вивезення із країни золота і срібла (з якими ототожнювали грошове багатство держави).

Теорія  «торгівельного балансу»

Щоб досягти активного торговельного  балансу, меркантилісти вважали  необхідним: по-перше, завоювати зовнішній  ринок, пропонуючи відносно дешеві товари (держава, на їх думку, мала стимулювати  виробництво товарів на експорт), а також перепродуючи товари одних  країн в інші; по-друге, дозволяти  імпорт товарів, крім предметів розкоші, при збереженні в країні активного  торговельного балансу; по-третє, вивозити золото і срібло для здійснення вигідних торговельних угод шляхом посередництва, тобто для збільшення їх маси у  країні і збереження активного торговельного  балансу, який веде до активного платіжного балансу, а отже — до припливу золота і срібла з-за кордону.

 

 

 

 

36. Фізіократизм у Франції. «Економічна таблиця» Ф.Кене.

Фізіократи  вимагали запровадити у Франції  велику оренду землі фермерами за прикладом Англії. Вони закликали  замінити феодальну систему фермерського господарства на фермерсько-орендну  на засадах приватної власності. Фізіократи прагнули відмінити меркантилістську політику, знизити ціни на зерно, запровадити вільний продаж зерна, його вивіз за кордон, звільнити фермерів від податків, переклавши їх на ренту землевласників.

Однією  із заслуг фізіократів було те, що вони ввели в економічну науку метод  природничих наук, який вперше застосував В. Петті. Вони підійшли до суспільства з погляду живого організму, розглядали економічне життя як природний процес, що має свої внутрішні закономірності. Філософія "природного ладу" суспільного розвитку була методологічною засадою фізіократів. Під "природним ладом" фізіократи розуміли економічну систему, ґрунтовану на приватній власності, конкурентній боротьбі, індивідуальній ініціативі.

Фізіократи  стверджували, що завданням науки  є дослідження вічних і незмінних "природних законів" господарства, а їхня теорія виявила закони господарського життя, що відповідають законам природи.

Фізіократи  вважали, що єдиним джерелом багатства  землеробських країн є "земля  і аванси підприємців". Однак авансований  у землеробство капітал вони розглядали не у вигляді грошей, а у вигляді  придбаних за гроші засобів виробництва  і сільськогосподарського інвентарю, худоби, будівель, добрив, насіння і  затрат на найманих працівників. Отже, фізіократи, на відміну від меркантилістів, не трактували капітал тільки у грошовій, а передусім, у виробничій формі.

"Економічна  таблиця" Ф. Кене охоплює три класи та їхні щорічні багатства і описує їх обіг":

• Клас виробничий. Щорічні затрати цього класу, сягаючи Двох мільярдів, виробили п´ять мільярдів, з котрих два мільярди - чистий продукт, або дохід.
• Клас власників. Дохід класу становить два мільярди, з котрих один мільярд витрачається на купівлю у продуктивного класу і один мільярд - на купівлю у безплідного класу.
• Клас безплідний. Затрати цього класу становлять один мільярд, який витрачає безплідний клас на купівлю сирих матеріалів виробництва у продуктивного класу.

Головна проблема, яку вирішував Ф. Кене, — відшукання головних народногосподарських пропорцій, які забезпечують розвиток економіки країни. Економічна таблиця — це схема, що показує, як проходить реалізація щорічного продукту суспільства та як формуються передумови відтворення. Ф. Кене свідомо абстрагувався від деяких моментів: спрощував процес реалізації, робив припущення про незмінність цін, ігнорував обмін усередині класів і зовнішню торгівлю, розглядав лише просте відтворення. Геніальність "Економічної таблиці"* — у тому, що вона є першою вдалою спробою показати головні пропорції й лінії реалізації суспільного продукту, об'єднавши численні акти купівлі-продажу та рух грошей і товарів. Ідеї, закладені у творах Ф. Кене, стали першоосновою майбутнього економічного моделювання.