Проблеми та перспективи державного регулювання книговидавничої справи в Україні

Метою Програми є підвищення рівня культурної компетентності українського суспільства, створення потужної системи  інформування про вітчизняну книжкову продукцію та умов для розвитку вітчизняної книговидавничої галузі.

Виконання Програми сприятиме:

- підвищенню інтересу  громадян до національного культурного  продукту, вітчизняних книжкових  видань та читання; 

- розширенню асортименту вітчизняної книжкової продукції, зокрема освітнього, наукового спрямування, кращих зразків світової літератури в перекладі на українську мову,  зростанню випуску книг за тиражами;

- оновленню та поповненню  бібліотечних фондів;

- зміцненню позицій вітчизняних суб'єктів видавничої справи на внутрішньому книжковому ринку, підвищенню їх конкурентоспроможності;

- захисту інформаційного  простору держави; 

- відродженню книговидавничої  галузі.

З аналізу нормативної  бази щодо видавничої діяльності очевидно, що за роки незалежності всі без винятку склади урядів намагалися займатися означеною галуззю, однак їх дії носили і продовжують носити несистемний, епізодичний, а інколи і взаємовиключний характер. Ці дії ніколи не були послідовними частинами якого-небудь єдиного плану чи стратегії, зорієнтованих на системний, прогнозований розвиток галузі в цілому і кожної її складової зокрема.

Виходячи з цього  та існуючих економічних умов, держава  повинна шукати нові форми і методи підтримки галузі. Найбільш доречними в даному разі нам представляються правові та економічні методи державного регулювання.

 

 

2.3. Стан книговидання в Україні та основні проблеми його розвитку

 

 

Одним із головних чинників національної ідеї та духовної єдності  народу завжди була і повинна бути книга. Саме вона формує світогляд, втілює інтелект нації і творить політичний та культурний імідж країни серед світової спільноти. Оцінка стану вітчизняного книговидання є вкрай важливою з погляду завдань державного будівництва загалом, і формування та захисту національного інформаційного простору зокрема.

Аналізуючи показники  друку українських книг за період з 1991 по 2010 роки за накладами, варто зазначити, що, починаючи з 1994 року обсяги видання вітчизняної книги опускаються до рівня одного примірника на жителя держави. В умовах такого "доробку" починається поступовий процес культурної, освітньої та інтелектуальної деградації українців, втрати комунікативних зв'язків у професійних середовищах, між різними соціальними і віковим групами населення, знижується поріг моральної та соціальної відповідальності людини за свої дії перед іншими і суспільством в цілому. Обмін знаннями, інформацією вищого порядку, які раніше громадяни отримували саме з книг, за браком чи взагалі відсутністю останніх у більшості жанрових ніш, які найактивніше впливають на моральний, культурний, інтелектуальний розвиток особистості, поступово підміняється обміном банальною побутовою інформацією, почерпнутою із різноманітних друкованих та електронних ЗМІ. За відсутності пропозиції книги наростаючий потік інформаційного, коротко-живучого "ширвжитку" заповнює комунікативне поле конкретної людини, змінюючи характер її світосприйняття з культурно-інтелектуального на емоційно-фізіологічний, обмежуючи рівень комунікативних зв'язків лише безпосереднім оточенням. За весь аналізований період найгірша ситуація спостерігається у 1999 році, коли кількість книг і брошур на одного жителя в Україні сягає лише 0,4 примірники (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Випуск книг і брошур в Україні у 1991—2010 рр. *

Рік видання	Кількість книг і брошур, друк. од.	Річний наклад		Кількість книг і брошур на одного жителя в Україні
		тис. пр.	% до попереднього року	примірників	% до попереднього року
1991	5855	136415,9		2,6
1992	4410	128470,7	94,2	2,5	96,2
1993	5002	87567,0	68,2	1,7	68,0
1994	4752	52161,0	59,6	1,0	58,8
1995	6109	68156,0	130,7	1,3	130,0
1996	6074	51777,1	76,0	1,0	76,9
1997	7004	55841,3	107,8	1,1	110,0
1998	7065	44150,0	79,1	0,9	81,8
1999	6282	21985,6	49,8	0,4	44,4
2000	7749	43562,9	198,1	0,9	225,0
2001	10614	50324,5	115,5	1,0	111,1
2002	12444	47862,9	95,1	1,0	100,0
2003	13805	39462,9	82,4	0,8	80,0
2004	14790	52804,7	133,8	1,1	137,5
2005	15720	54059,8	102,4	1,15	104,5
2006	15867	54209,6	100,3	1,16	100,9
2007	17987	56111,7	103,5	1,21	104,3
2008	24040	58158,1	103,6	1,26	104,1
2009	22491	48514,4	83,4	1,05	83,3
2010	22557	45058,3	92,9	0,98	93,3

* Джерело: [23]

Дехто з дослідників, абстрагуючись від негативних тенденцій  що простежуються у обсягах накладів української книги, акцентує увагу  на стрімкому зростанні в останні роки кількості книг за назвами, оцінюючи його як однозначно позитивне явище. Безперечно, цей показник свідчить про те, що Україною ще не до кінця втрачено творчий потенціал народу і що прошарок людей, спроможних перетворити бачення світу крізь призму свого власного суб'єктивного світосприйняття в книгу, як основоположний елемент системи соціальних комунікацій, поки що досить суттєвий, однак вплив цьо-го показника на їхній стан і рівень в українському суспільс-тві переоцінювати не варто.

Якщо порівняти показники  зростання видання книг за назвами  і за накладами з 2000 по 2010 рік, то вони виглядатимуть так. У 2000 році було видано 7749 назв загальним накладом у 43 млн 563 тис. примірників. А у 2010 році ці цифри становили відповідно 22 557 назв і 45 млн 57 тис. примірників. Тобто у 2010 році кількість назв порівняно з 2000 збільшилась у 2,9 раза, а от сумарний наклад за ці ж 10 років — лише на 1,03%. Навіть якщо взяти позитивно "піковий" з точки зору стану книговидання докризовий 2008 рік і порівняти його з тим самим 2000, то темпи зростання кількості видань за назвами і за накладами будуть співвідноситись таким чином: зростання за назвами у 3,1 раза, а за накладами лише на 33% [34, с. 8].

Тому стрімке нарощування  кількості назв при незмінних чи несуттєво зростаючих накладах аж ніяк не може бути оцінено однозначно позитивно. Скоріше, ця ситуація є промовистим свідченням втрати сучасною системою соціальних комунікацій в Україні за рахунок "дифузії" вітчизняної книги свого найвищого з точки зору націє- і державотворення культурного, освітнього та інтелектуального рівня.

Якщо ж порівнювати  кількість видань щодо мовного характеру, то тут ми бачимо суттєве покращення стану україномовних видань на ринку, оскільки українською мовою у 1995 р. вийшло книг та брошур – 2855 друк.од., а російською - 2393, то у 2010 р. укр.м. - 14852 назв, а рос. мовою - 5554 друк.од. (рис.2.1).

а) у 1995 році	б) у 2010 році
Рис.2.1. Розподіл видання  книг та брошур в Україні за мовами у 2010 році

 

З точки зору цільового  призначення у 2010 році в Україні  найбільше було надруковано навчально-методичної та наукової літератури з тиражем 17966,6 тис.примірників та 3727 тис.примірників  відповідно (рис.2.2) [34, с. 14].

Рис.2.2. Розподіл книговидання в Україні за цільовим призначенням у 2010 році

 

Аналізуючи динаміку змін щодо кількості нових видань, можна зробити певні висновки, а саме:

— з точки зору кількості  видань, незалежно від їх жанрів, у 2010 році вдалося утримати й навіть на один відсоток збільшити їх;

— зростання кількості  видань за цільовим призначенням відбулося  за рахунок нормативних, виробничо-практичних, офіційних, наукових і релігійних видань, а також видань для організації дозвілля. З тих видавців, які надали інформацію, відзначили зростання кількості видань за назвами 55,5 відсотка. Середній відсоток збільшення становить 23,3, мінімальний — 10, а максимальний — 45 [32].

Паралельно було зафіксоване  суттєве зменшення за назвами навчальних, зокрема методичних видань, у першу чергу, для ВНЗ, видань для дітей та юнацтва, довідкових, літературно-художніх, у тому числі й сучасної української літератури. Сумарно зменшення виходу книг за назвами відзначили 37 відсотків видавців; середній відсоток падіння кількості видань за назвами — 25,5; мінімальний відсоток падіння — 5,3, а максимальний — 43. Про те, що кількість нових видань за назвами у 2010 році залишається на рівні попереднього, 2009 року, повідомили 7,5 відсотка видавців.

Не може не турбувати  й той факт, що зменшення кількості  видань за назвами у жанрах технічної, навчальної (зокрема методичної) та юнацької літератури заповнюється за рахунок офіційних видань, літератури релігійного змісту, видань нормативного характеру. Неадекватність такої заміни більш ніж очевидна, оскільки кількість книг, що розвивають розумові здібності й творчий потенціал українців, особливо молоді, поступово зменшується з року в рік, витісняючись виданнями сурогатного типу чи літературою сумнівного ґатунку.

За територіальною ознакою  випуску видань за 3 останні роки найбільше відзначилися: м. Київ, Харківська, Донецька і Львівські області. На І-ому місці - м. Київ (у 2008р. вийшло за кількістю видань - 3037 друк.од.; у 2009р. - 3163 друк.од.; у 2010 р. – 6989 друк.од.), ІІ-е місце - Харківська обл. (у 2008 р. - 1922 друк.од.; у 2009р. - 2375 друк.од.; у 2010 р. - 4528), ІІІ-е місце - Донецька обл. (кількість видань у 2008р. - 547 друк.од.; у 2009р. - 855 друк.од.; у 2010 р. – 1464 друк.од.), ІV-е  місце - Львівська обл. (у 2008 р. кількість видань - 487 друк.од.; у 2009р. – 451 друк.од.; у 2010 р. – 1424 друк.од) (рис.2.3) [34, с. 15]. 

Якщо абстрагуватися від статистики друку як такої, а  ґрунтуватися в оцінці ситуації на показниках грошового обороту, то стан видавничої галузі можна було б назвати майже втішним. Так, за даними опитування, якщо у 2009 році, порівняно з 2008, 65,6 відсотка видавців відзначили падіння грошового обороту в середньому на 19,3 відсотка, то за 2010 рік 74,1 відсотка видавців зафіксували зростання річного оборо-ту, порівняно з 2009, у середньому на 27,1 відсотка. І лише 25,9 відсотка респондентів заявили про зменшення річного обороту в середньому на 20,6 відсотка. Оцінюючи випуск представлених на ринку видань за жанрами, варто зазначи-ти, що зростання від 4,7 до 11 відсотків констатують ті з них, які випускають перекладні видання, окремі різновиди художньої літератури.

А от у деяких її видах  зафіксоване падіння обороту (від 2 до 5 відсотків).

 

Рис.2.3. Розподіл книговидання в Україні за місцем видання у 2010 році

 

Набагато тривожніша ситуація з випуском довідкової літератури (словників, енциклопедій тощо) — він  знизився від 41 до 64 відсотків.

Однак ці, на перший погляд, майже втішні показники не є переконливим свідченням "одужання" галузі, а лише наслідком зміни багатьма видавцями своєї виробничої політики в умовах загострення фінансової та економічної кризи.

Згідно з даними, отриманими від видавців під час анкетування, 57 відсотків із них фіксують покращення, порівняно з 2009 роком, розрахунків книжкової торгівлі за поставлену продукцію в середньому на 20,1 відсотка. Активніше торік книготорговці розраховувалися за дитячу, прикладну, літературу з питань культури (розрахунки зросли на 44—50 від-сотків). Дещо гірше вони здійснювалися за правову, загальноосвітню, навчальну, картографічну, художню літературу (4—10 відсотків).

А от 37 відсотків видавців повідомили про значне погіршення, порівняно з 2009 роком, розрахунків  з ними. У середньому цей показник становить 25,7 відсотка. Найгірше торгівля з видавцями розраховувалась за краєзнавчу, довід-кову, історичну літературу (погіршення на 59 відсотків). Дещо менше, але теж не краще, велися розрахунки за сучас-ну українську літературу, підручники для ВНЗ, окремі види допоміжної літератури для загальноосвітніх закладів (зни-ження на 6—10 відсотків) [24, с.4]

Загалом більшість книготорговельних  підприємств розраховувались нерегулярно та не в повному обсязі, що постійно викликало й викликає нарікання видавців.

Варто зазначити, що протягом останніх трьох років спостерігається  стійка тенденція до скорочення попиту на словники, довідкову та енциклопедичну літературу. Однією з головних причин цього явища є збільшення кількості  користувачів мережі Інтернет, де розмаїття всіляких інформаційних ресурсів з довідкових та енциклопедичних питань, безперечно, перевищує за обсягами традиційні книжкові видання. Нині пересічному споживачеві вже легше відшукати потрібну інформацію через пошукову систему в мережі Інтернет, ніж в товстезній книзі, яку ще треба, на відміну від Інтернету, придбати в книгарні за досить немалі гроші з власної кишені. Недоліком є те, що інтернет-інформація подана не завжди коректно й має чітко визначене авторство, тоді як класичний довідник чи словник є носієм інформації, перевіреної десятиріччями. Скоріше за все, це призведе до того, що в найближчі 3-4 роки користувачами традиційних довідників і словників в основному залишаться професіонали друкованого слова. Тобто вже сьогодні видавцям подібної літератури треба замислитися над поступовою зміною спеціалізації свого редакційного портфеля.