Проблеми та перспективи державного регулювання книговидавничої справи в Україні

Серед цього позірного  книжкового багатства й різноманіття знайти книжку, яку читач міг би й хотів би прочитати, насправді було так нелегко, що у брежнєвські часи з’явився химерний, специфічно радянський феномен «макулатурних видань», коли цікаві книжки можна було придбати, лише здавши кільканадцять кілограмів «макулатури» (якою часто виявлялися не лише старі газети, а й цілком нові пропагандивні видання). Низька ціна книжки була фікцією й зовсім не свідчила про її доступність – хороші книжки можна було придбати лише «по знайомству», тому добра бібліотека була ознакою не стільки інтелігентності, скільки соціального статусу її власника. Втім тоталітарний контроль книговидавничий справи мав і ту позитивну рису, що майже не існувало низькопробної «бульварної» літератури, тож, з власної волі чи всупереч їй, пересічний радянський громадянин мав помітно вищу обізнаність з хорошою класичної лектурою, аніж перессічна людина на Заході [51].

Одначе ясно, що така жорстка, монополістична, а часто й економічно абсурдна система не могла витримати зіткнення з вільно ринковими відносинами та свободою слова й друку. Втім, криза книговидавничої справи розвивалася поволі і спершу начебто нічого її не віщувало – у часи «перебудови» відбувся справжній вибух видавничої активності, особливо в періодиці. Досить лише згадати, що за рахунок появи недержавних (переважно малих) видавничих підприємств їх загальне число значно зросло. З’явилося багато приватних книготорговельних фірм, певна кількість приватних поліграфічних підприємств, переважно малих, але із сучасним обладнанням. Всі вони діють у ринкових умовах, без жодної фінансової підтримки держави й орієнтуються, певна річ, передусім на ринковий попит. Із розпадом СРСР зник ідеологічний пресинг у книжковій справі, поступово розмився й державний монополізм, але сформовані за тих часів спрощено-технологічні уявлення даються взнаки й нині.

 

 

2.2. Нормативно-правова база регулювання книговидання в Україні

 

 

Нормативні та законодавчі акти, що регулюють книговидавничу справу в Україні можна поділити на три групи: основні закони, закони, що регулюють різні сфери книговидавничої діяльності та Програми розвитку книговидання (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1

Нормативно-законодавчі акти, що регулюють книговидавничу справу в Україні

Назви групп	Назви документів	Джерело
Основні законодавчі  документи	Закон України «Про видавничу  справу» від 5 червня 1997 року	[4]
	Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи» 2003 р.	[5]
Закони, що регулюють  різні сфери книговидавничої  діяльності	Закон України від 27 січня 1995 року «Про бібліотеки і бібліотечну  справу»	[7]
	Закон України «Про культуру»  від 14 грудня 2010 року	[8]
	Закон України «Про рекламу»	[9]

 

Продовження табл.2.1

Назви групп	Назви документів	Джерело
	Закон України "Про  єдиний митний тариф"	[2]
	Закон України "Про  державну підтримку засобів масової  інформації та соціальний захист журналістів"	[10]
	Закон України «Про зовнішньоекономічну  діяльність»	[1]
	Закон України «Про інформацію» остання редакція 2011 р.	[11]
	Закон України «Про посилення  захисту майна редакцій засобів  масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження, творчих спілок» 2010 рік	[12]
	Закон України Про  внесення змін до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" книговидавничої справи 2009 рік	[13]
	Указ Президента України  «Про заходи щодо впорядкування цін  на окремі періодичні видання»	[20]

 

 

Продовження табл.2.1

Назви групп	Назви документів	Джерело
	Указ Президента України  «Про деякі питання державної  підтримки книговидавничої справи»	[21]
	Указ Президента України  «Про додаткові заходи щодо державної  підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження»	[22]
	Лист Державної податкової адміністрації «Про пільги для видавців»	[37]
	Рішення №13/57 від 29.11.2007 «Про стан книгорозповсюдження в Україні»	[18]
Програми та концепції  розвитку книговидання в Україні	Указ «Про Державну программу  розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 р.»	[19]
	Постанова Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для випуску  книжкової продукції  програмою "Українська книга"	[6]
	Концепція Державної  цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009-2012 роки	[14]

 

До першої групи нормативно-законодавчих актів ми віднесли Закон України «Про видавничу справу» та Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні».

У Законі України «Про видавничу справу» №318-97/ВР від 05.06.1997 р. було закладено правову базу державного сприяння книговиданню і фінансування відповідних заходів з фондів сприяння підтримці та розвитку видавничої справи. Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції,  умови взаємовідносин  і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Відповідно до Конституції  України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному  розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

Метою видавничої справи є:

- задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності;

- створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,  мовних або інших ознак;

- забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

- сприяння національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання;

- забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури,  науки тощо, налагодження співпраці з іноземними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповідних міжнародних угод;

- здійснення книговидання російською мовою для забезпечення культурних потреб російського населення в Україні з урахуванням імпорту друкованої продукції;

- здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;

- збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну;

- зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і мережі розповсюдження видавничої продукції;

- сприяння  закордонним українцям у забезпеченні вітчизняними друкованими  виданнями.

У статті 6 цього Закону визначено  особливості державної підтримки та приватизації у видавничій справі.

Приватизація книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження  загальнодержавного значення, що мають на своєму балансі приміщення і/або високі технологічні лінії для випуску високоякісної друкованої продукції та її поширення, може здійснюватися шляхом акціонування в такому порядку:

- 51 відсоток акцій залишається за державою;

- 25 відсотків акцій передається акціонованим поліграфічним та книготорговельним підприємствам;

- 24 відсотки акцій передається юридичним особам - видавцям, які випускають продукцію на даному поліграфічному підприємстві або розповсюджують її через дане підприємство оптового книгорозповсюдження, що перетворені в акціонерні товариства відкритого типу або є такими. Пакети акцій між ними розподіляються пропорційно до обсягів продукції, що друкується і розповсюджується.

Згідно із Законом  України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» від 05.03.2003 р. (який в повному обсязі було введено в дію з 01.07.2004р.) розгорнуто сферу податкових пільг для суб’єктів підприємництва. Зокрема, вперше звільнено від податку на додану вартість усі технологічні операції з редакційно-видавничої підготовки, поліграфічного виконання та продажу книжок вітчизняного виробництва, а також ПДВ вилучено з вартості паперу вітчизняного паперовиробника.

Закон України від 27 січня 1995 року «Про бібліотеки і бібліотечну  справу» ми відносимо, до другої групи нормативно-правових актів, що визначає засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом  виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію  роботи бібліотеками, є Міністерство культури України, яке: реалізує єдину  державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об’єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему та ін.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи мають органи виконавчої влади, котрі в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень. Що стосується фінансування державних бібліотек, то воно здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Вкрай важливими нормативно-правовими  документами, що регулюють розвиток та підтримку книговидавничої справи в Україні є Програми та Концепції  її розвитку.

Широкомасштабні заходи щодо формування та реалізації державної стратегії організаційного і економічного розвитку видавничої справи у незалежній Україні почалися у 1995 році з впровадження програми затвердженої Указом Президентом України за № 158/95 від 28.02.1995 «Про Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року». Програма містить наукові обґрунтування головних цілей, принципів і концептуальних засад розвитку національного книговидання, стратегічні та середньострокові пріоритети науково-технічного поступу галузі, комплекс  організаційно-технічних заходів зі створення новітніх технологій, устаткування основних та ін. витратних матеріалів вітчизняного виробництва [19].

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та інших законодавчих актів України» було передбачено фінансування нової програми «Українська книга».

Формування та реалізацію Програми  здійснює Державний комітет  телебачення та радіомовлення України, який виступив державним замовником на випуск друкованої продукції у сфері видавничої справи. Формування Програми здійснюється згідно з потребами суспільства в інформаційному забезпеченні розвитку науки, культури та освіти як фундаментальних засад людського розвитку.

Основні завдання Програми полягають у: формуванні та постійному оновленні асортименту вітчизняної книжкової продукції для забезпечення потреб усіх соціальних груп українського суспільства у виданнях з різних галузей знань державною мовою та мовами національних меншин; сприянні розвитку вітчизняного книговидання для досягнення за кількісними та якісними показниками рівня розвинених країн світу; запровадженні державного протекціонізму у національній видавничій справі для захисту вітчизняного ринку з дотриманням положень міжнародного права; забезпеченні доступу до надбань світової культури збільшенням перекладів та видань державною мовою творів видатних зарубіжних авторів; сприянні у виданні творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу для популяризації української літератури на міжнародному рівні; сприянні максимальному задоволенню культурно-освітніх потреб населення усіх регіонів України та українців за кордоном у вітчизняній книжковій продукції.

Схвалена 28 травня 2008 року Концепція Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009-2012 роки визначає книгу на сучасному етапі розвитку цивілізації як один із найбільш ефективних інструментів передачі інформації. Читання дає змогу особистості інтегруватися в національну та світову культуру, а рівень культурної компетентності громадян є важливим чинником економічного і політичного розвитку країни, її конкурентоспроможності.