Проблеми та перспективи державного регулювання книговидавничої справи в Україні

Сьогодні прийнято думати, що розвиток мережі INTERNET став вирішальним  кроком на шляху до інформаційного суспільства. Тому теперішнє суспільство, у якому мережа INTERNET та інші засоби масової комунікації відіграють усе помітнішу роль, прийнято називати інформаційним - на противагу вчорашньому індустріальному.

Інформаційне суспільство  — одне з численних понять низки  концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель  Белл) [31]. Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) [28] та інформаційного суспільства (Лайнон, Масуда)[29]. Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський) [40]. Основна ідея концепцій інформаційного суспільства полягає у тому, що суспільство, котре раніше позначалося як постіндустріальне, швидко набуло ознак, які дають підстави стверджувати, що воно є інформаційним. Це означає, що основною ознакою цього суспільства є виробництво і поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. На швидке зростання обсягу інформації та її значення звернув увагу ще Белл у праці «Прихід постіндустріального суспільства» (1973), хоча сам він термін інформаційне суспільство не використовував. У межах концепцій інформаційного суспільства існують дві протилежні тенденції щодо оцінки самого факту перетворення інформації у потужну соціальну силу.

Згідно з першою, оптимістичною, інформатизація суспільства, зокрема, комп'ютеризація, становить безумовне  соціальне благо. Наприклад, за Тофлером, в інформаційному суспільстві створюють принципово нові умови для праці (індивідуальна праця, зазвичай, за комп'ютером), зростає рівень свободи та усвідомлення людиною своїх можливостей, більш виваженими та науково обґрунтованими стають політичні рішення, що справляють значний вплив на всі сфери життєдіяльності людини. Масуда також вважає, що інформаційне суспільство приведе до формування принципово нового типу людини — більш «людяної», екологічно зорієнтованою. Еволюція людства зміниться на коеволюцію — обопільний розвиток людства та природи.

Представники іншої  тенденції, песимістичної (насамперед Лайон), розглядають інформаційне суспільство як суспільство маніпулятивне, до того ж, як таке, в якому рівень маніпулювання людиною швидко підвищується. Інформаційні технології дедалі ширше починають викоритовуватися у політиці, перетворюючись у політичні технології. Згідно з Лайоном, сфера комунікацій, що виникає внаслідок застосування цих технологій, призводить до того, що більша частина населення абсолютно не усвідомлює стану «реального розподілу влади й контролю в цьому суспільстві».

Сучасне розуміння інформаційного суспільства дещо змінилося. В його основі лежить нове відношення до інформації. Щоб зрозуміти це, потрібно чітко  розрізняти повідомлення (або послання), інтерпретацію (або сприйняття) і комунікацію. Повідомлення (message) - це "річ" або ж “матеріалізований продукт“ інтелектуальної діяльності людини. Інтерпретація - це "думка", тобто знання, що одержується. Комунікація - це лише операція передачі, трансляції. Сьогодні в комп’ютерних мережах саме ця операція трансляції стала визначальною ланкою в тріаді повідомлення - комунікація - інтерпретація. Дивлячись на сучасних політиків, біржових брокерів, менеджерів, неважко зауважити, що більше поінформована людина - це не та, яка найбільше знає, а та, яка здійснює найбільше число своєчасних комунікацій. Тільки інформація, як комунікація, а не, як знання або предмет, спроможна викликати нові операції. Це відбувається тому, що інформація не стільки ресурс, скільки мотив діяльності. Тому в сучасному суспільстві інформація - це двигун та основа діяльності, тоді, як у традиційному суспільстві, вона ніяк не могла претендувати на таку роль. Отже, на сьогодні в інформації найважливіше - це комунікація, що спонукає до дії. Головним феноменом нашої епохи стали не гігантські електронні банки даних і штучний інтелект, а Internet, у якому не створюється ніякого знання, але який зате багаторазово збільшує можливості здійснення комунікацій.

Інформатизація в усіх сферах діяльності людини дозволяє активно і широко застосовувати все багатство інтелектуального наслідування і уроків розвитку нашого суспільства.

Основні положення про інформаційне суспільство дають змогу визначити роль книги як інформаційного продукту у його розвитку, яка, не зважаючи на нові інформаційні технології у сучасному світі, все ж таки займає почесне місце. Збільшується соціальне значення сучасної книги як фактора, що впливає на процеси, які відбуваються у суспільстві, у свідомості людей.

Залежно від етапу  розвитку суспільства писане або  друковане слово інтегрувало  людську думку в домінуючих у  конкретному часовому просторі галузях  знань, напрямах суспільно корисної та державотворчої діяльності. Крім того, книга одночас відіграє роль одного із найбільших комунікативних засобів і виступає продуктом духовного і матеріального виробництва.

Таке бачення ролі книги у суспільному прогресі зумовлює низку проблем і завдань  перед сучасним книговиданням та книгорозповсюдженням, що сьогодні потребують нагального теоретичного і практичного вирішення.

Першою проблемою теоретичного книгознавства є чітке визначення місця і значення книги в інформаційному полі суспільства шляхом виокремлення її як особливого знання серед взаємопов’язаних потоків інформації: через пресу, радіо і телебачення, електронні комп’ютерні мережі. Особливість комунікації через книгу доцільно пов’язувати з такими її характеристиками як можливість ґрунтовного і всебічного висвітлення об’єкту відображення; унікальної взаємодії з інтелектуальним та емоційним сприйняттям людини завдяки багатому арсеналу редакторсько-художнього опрацювання суті та матеріальної форми видання, а також якості її поліграфічного виконання; простоти обертання книги у просторі і часі, зумовленої не лише її транспортабельністю і довговічністю, але й простотою у користуванні, що не вимагає додаткової техніки й енергозабезпечення та ставить друковану продукцію в інформаційному забезпеченні в домінуюче становище.

Діалоговий спосіб обміну інформації в системі Інтернет дає змогу оперативно спілкуватися у світовому просторі на макроекономічному та мікроінформаційному рівні. Але, як засіб інформації, він уніфікований і цілком не може замінити друковані видання [33].

Отже, через комунікативні  канали книжкової продукції передаються принципово інші знання, ніж через радіо і телебачення, Інтернет тощо.

Ще однією проблемою  дослідження ролі книги у формуванні громадянського суспільства є вивчення якості інформаційних потоків у  книговиданні відповідно до суспільних потреб. Питання інформаційної якості книги може розглядатись через визначення критеріїв її оцінки. Такі критерії можуть базуватися на мовному та асортиментно-типологічному класифікаторі книги за її місцем у суспільному, державному та світоглядному творенні соціумів. Відтак, важливим є аналіз повноти наповнення класифікацій тих груп конкретним масивом видань. Значну роботу у цьому напрямі проводить Книжкова палата України шляхом формування бази видань. На основі обов’язкового примірника створено каталог “Книги України”, на взірець каталогів “Books in print” у США та Росії. Структурний аналіз книговидання України за асортиментно-типологічними, кількісними та іншими характеристиками періодично подається на шпальтах фахової періодики (“Друкарство”, “Палітра друку”, “Вісник книжкової палати України”) [43].

Звичайно, важливі не лише кількісні показники, а й  якість змісту друкованої продукції  за галузями знань (природнича, технічна, медична, художня тощо) та читацькою  адресою (наукова, нормативна, навчальна, дитяча і т.д.). Наприклад, для наукових видань вагомим є новизна та глибина подання теми; для навчальних видань – оптимальність розмаїття, комплексність видів, зручність у користуванні; для науково-популярної літератури – репрезентативність та неупередженість викладу; для творів красного письменства – репрезентативність і повнота відтворення спадщини класичної та сучасної літератури; для дитячих видань – емоційність, гуманність, пізнавальність тощо.

1.2. Сучасні підходи до державного регулювання книговидавничої справи

Реформи, що здійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави в господарській  діяності, зменшити частку державної  власності, створити економічні умови  для забезпечення високої ділової  активності. Метою державного регулювання  економіки є створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найефективніших варіантів, використанням наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.

Державне регулювання  охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки. Водночас з огляду на наявні особлиі умови реформування вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

Процес опосередкування  державою економічного життя всіх галузей  виробництва, в тому числі книговидавничої  справи – це процес державного регулювання  економіки. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно властивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – в спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

В економічній науці  є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів: класична та кейнсіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту та пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття. На відміну від класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія – це аналіз взаємодії та взаємозв’язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку [47].

Загострення соціально-економічної  кризи у країнах з ринковою економікою викликало потребу в перегляді методів й підходів до макроекономічного регулювання, а тому великого поширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепцію саморегулювання економіки та обмеженого державного втручання. На відміну від кейнсіанського стимулювання попиту тут, допускаючи безробіття, значна увага приділяється обмеженню інфляції. Водночас перехід до консервативної моделі регулювання не означає повної відмови від кейнсіанських методів, а є лише зміною стратегії щодо збереження в певних межах традиційних інструментів у разі їх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політики приватизації, приділяє увагу важелям регулювання, продовжує виконувати властиві їй функції. Насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні [48].

Правильне поєднання  зазначених чинників сприяє забезпеченню структурної переорієнтації економіки, створенню передумови для ефективної роботи всіх її складових (промисловості, сільського господарства, діяльності поліграфічних підприємств та ін.) як на етапі переходу до ринку, так і в умовах його функціонування.

Державне регулювання  книговидавничої справою в Україні  здійснює низка державних органів.

Державна політика у  видавничій справі визначається Верховною  Радою України і спрямована на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Кабінет Міністрів України  забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує  роботу міністерств та інших органів  виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготівники та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України [49].

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна  роль належить державній культурно-науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплені в ст. 27 Закону України «Про видавничу  справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в систем видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 р. «Про вдосконалення державного управління інформаційною справою» постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 p. утворена Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 p. [17].

Держкомвидав реалізує державну політику у сфері видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження, розробляє та здійснює заходи щодо розвитку матеріально-технічної бази друкованих засобів масової інформації та книговидання. Основними завданнями Держкомвидаву є: реалізація державної науково-технічної, інвестиційної, соціально-економічної, кадрової політики, спрямованої на розвиток друкованих засобів масової інформації видавництв та книжкової справи, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження; здійснення заходів щодо поліпшення якості та конкурентоспроможності друкованої продукції України здійснення заходів щодо розвитку державної бібліографії творів друку, ведення державної бібліографічної статистики з розробленням аналітичних наукових і довідково-інформаційних матеріалів; розвиток міжнародного співробітництва у галузі видавничої справи та книгообміну.