Проблеми та перспективи державного регулювання книговидавничої справи в Україні

Держкомвидав відповідно до покладених на нього завдань розробляє  та забезпечує реалізацію державних  і цільових програм, планів економічного і соціального розвитку книговидавничої справи, друкованих засобів масової інформації, поліграфічного виробництва та книгорозповсюдження, здійснює у встановленому порядку державну реєстрацію та перереєстрацію друкованих засобів масової інформації, облік видавництв, видавничих організацій та поліграфічних підприємств та підприємств книгорозповсюдження, розробляє та в установленому порядку вносить відповідним органам державної виконавчої влади пропозиції щодо забезпечення економічної підтримкидіяльності друкованих засобів масової інформації та ін.

Книговидання як технологічний  комплекс об’єднує значну кількість  суб’єктів ринкових відносин, що займаються виконанням робіт та наданням послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення, розповсюдження та продажу книжкової продукції. Це видавництва та видавничі підрозділи, поліграфічні підприємства, організації гуртової та роздрібної торгівлі. Саме ці інститути виступають об’єктом державного регулювання.

Державне регулювання  книговидавничої справи передбачає використання ряду методів. Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання (рис.1.1).

Правові методи регулювання  розвитку економіки передбачають прийняття  законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Рис. 1.1 Методи державного регулювання книговидання в Україні

Адміністративні методи регулювання ринку виражають, по суті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи і керівники, а також створює  передумови вирішення економічних  соціальних завдань, переведення системи  в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій і т. ін. Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпечення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомогою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах, попередження відхилень від заданої програми, в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, вирішуються за допомогою  адміністративних методів. У країнах  з розвиненою ринковою економікою сфера адміністративних заходів помежується переважно захистом навколишнього середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності малозабезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньового бізнесу.

Економічні методи регулювання  — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів. Державний комітету України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження визначає пріоритетні напрями розвитку галузевої науки, вживає заходів щодо підвищення ефективності науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, рекомендує для впровадження у поліграфічне виробництво прогресивних технологій та устаткування, вживає заходів щодо залучення до цього коштів підприємств та організацій; виступає замовником наукових досліджень і проектних робіт комплексного характеру з технологічних, організаційних та екологічних проблем розвитку поліграфічної промисловості та видавничої справи, а також на розроблення нової техніки для поліграфічної промисловості.

За допомогою економічних  методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів, їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін. Українська держава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.

Державне регулювання  книговидання реалізується в основному  за допомогою таких засобів: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; нормативи та ліміти; ціни і тарифи; інвестиційні, податкові та інші пільги; дотації, компенсації, цільові інновації та субсидії [41, с. 22].

Проте наведені засоби (які спираються на адміністративні  та економічні методи регулювання) не є вичерпними. Для регулювання  тієї або іншої сфери економіки, в тому числі і книговидання, держава може використовувати і інші способи впливу, які спричинять зміни у структурно-функціональному, кадровому, технологічному, комунікативному аспектах діяльності об’єктів регулювання. Неабияке значення має і нормативно-правове регулювання, затвердження та реалізація певних програм, стратегій тощо.

Початково впровадженні в незалежній Україні заходи державного регулювання сфери книговидання і книгорозповсюдження мали організаційний характер і спрямовувались на заміну переважаючої загальнодержавної форми  власності на їх різновидності, притаманні новим ринковим відносинам. Вони були спрямовані, в першу чергу, на реформування книгорозповсюдження. Спектр організаційних заходів узгоджувався з концептуальними засадами антимонопольно-конкурентної політики держави і спрямовувався на створення конкурентного середовища для суб’єктів господарювання. Нормативом реалізації заходів була Постанова Верховної Ради України «Про державну програму приватизації» за № 3876ХП від 26.01.1994 (так звану малу приватизацію). В торгівлі як галузі загалом такі дії були об’єктивно на часі [16]. Разом з тим вони спричинились до значних негативних наслідків у книговиданні і книгорозповсюдженні як матеріальної бази однієї з гілок інформаційної сфери держави. Результатом втілення цих заходів була приватизація значної кількості державних книготорговельних підприємств, а відтак їх перепрофілювання у звиклі підприємства торгівлі прод і непродтоварами, заклади громадського харчування.

Таким чином була зруйнована добре налагоджена система зв’язків єдиного видавничо-книгорозповсюджувального господарського комплексу, який охоплював як видавництва та взаємопов’язані з ними підприємства гуртової і роздрібної книжкової торгівлі усіх рівнів, а також систему бібліотечних колекторів для формування на платних засадах бібліотечних фондів. Незважаючи на загальновизнані недоліки функціонування підприємств державної форми власності, існуюча система забезпечувала наявність видавничої продукції у книготорговельній мережі найвіддаленіших населених пунктів держави.

Руйнування системи  скоротило кількість роздрібних книготорговельних підприємств  в Україні майже у 4 рази, а відтак знизило реальні можливості населення  отримати необхідну літературу, було однією з причин скорочення видавничих накладів випуску друкованої продукції у світ. Так, у 1990 р. було видано понад 7000 назв видань загальним накладом 170,5 млн. примірників, а в 1994 р. — 4752 назв загальним накладом 52,2 млн. примірників (відповідно 68 % і 31 % до бази 1990 р.) [38].

У сфері ліцензування, патентування та квотування, як важелів державного регулювання, застосовується практика надання ліцензій на право видавничої діяльності, продажу патентів на право торгівлі видавничою продукцією. При цьому пільгові патенти на право торгівлі видавничою продукцією з 2004 р. не  надаються. В Кабінеті Міністрів України обговорювалась пропозиція щодо квотування ввезення видавничої продукції з-за кордону. Проте, така позиція була визнана несумісною з принципами, зафіксованими у «Декларації прав людини» та «Хартії книги», зокрема з правом на пошук необхідної інформації та її читання.

Державне регулювання  ціноутворення на видавничу продукцію  обмежене. За часів ринкового функціонування видавничої справи не застосовувалась  практика встановлення фіксованих або  регульованих цін на видання. Лише у перші роки незалежності України було видано Указ Президента України «Про заходи щодо впорядкування цін на окремі періодичні видання» №685/94 від 18.11.1994 р. з доповненнями та змінами до нього у 1995 р., у якому встановлено граничні розміри рентабельності для визначення тарифів на розповсюдження періодичних видань, а також пільги для видавців та розповсюджувачів певних періодичних видань (щодо сплати ПДВ та відміни ввізного мита на затверджений перелік товарів) [20].

На даний час рівень цін на видання регулюється ринковими законами та системою податкових пільг для суб’єктів підприємництва у галузі.

Державне регулювання  у галузі здійснюється також стандартизацією  та нормуванням, які включають розроблення  стандартів та технічних умов для  видавничої справи та поліграфії, гармонізованих з міжнародними настановами. Їх дотримання забезпечує досягнення взірцевої якості виготовлення друкованої продукції. Загалом система стандартизації в Україні послуговується міжнародними, національними, галузевими стандартами та технічними умовами.

Стандарти у сфері  видавничої справи (вітчизняні та міжнародні) призначені, в основному, для забезпечення якості матеріальної форми видавничої продукції [46]. В окремих випадках стандарти торкаються певних аспектів якості змістовної частини видавничої продукції. Зокрема, це ДСТУ 3017–95 «Видання. Основні види, Терміни і визначення», в якому визначено офіційну класифікацію видань за типами і видами,  ДСТУ 3582–97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні правила та вимоги». У стандарті ДСТУ 3814–98 введено Міжнародну стандартну нумерацію книг фіксуванням їх класифікаційних ознак.

Серед інших засобів  впливу держави на процес функціонування економіки велике значення мають  державні асигнування, що надійно забезпечують діяльність усіх суб'єктів господарювання.

Державні асигнування  — це певні суми коштів, виділені із централізованих і децентралізованих  джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі. Бюджетні асигнування для окремих установ визначаються їх затвердженими коштами. Кошти для покриття видатків відповідно до дозволених асигнувань надаються установам шляхом відкриття фінансовими органами кредитів у банківських установах. Бюджетні асигнування на капітальне будівництво перераховуються фінансовими органами банкам, які фінансують ці будівництва [15].

Для того, щоб визначити  дію механізму використання в  управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій, аналізують дохідну та видаткову частини консолідованого бюджету України за такими напрямками: непряме фінансування у вигляді податкових пільг і пільгового кредитування, субсидії місцевим бюджетам, трансфертні платежі, субсидії, дотації.

До найпоширеніших інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.

Перелічені важелі державного регулювання книговидавничої справи, підготовані за активної участі фахової громадськості, незаперечно сприяли виданню та розповсюдженню суспільно значущої літератури, створили ґрунтовні передумови для подальшого розвитку матеріально-технічної бази національного книговидання, розширення програми випуску суспільно потрібної літератури та розгортання мережі книгорозповсюдження.

1.3. Закордонний досвід впливу держави на розвиток книговидавничої справи

В українському контексті  вплив держави на розвиток книговидавничої  справи представляє собою процес який здійснюється за допомогою комплексу  методів (адміністративних, правових та економічних), що забезпечують повноцінне функціонування даної сфери та сприяють створенню умов для її гармонійного розвитку.

Ретельний аналіз основних зарубіжних моделей впливу держави  на розвиток книговидання дасть змогу визначити перспективи їх використання в Україні. Для України в сучасних умовах буде вкрай важливим досвід Канади, оскільки вона не тільки  впоралася з могутньою гуманітарною експансією Франції, Великої Британії, навіть сусідів — Сполучених Штатів Америки, а й завдяки продуманій політиці у видавничій сфері зуміла створити захищений і водночас один із найвідкритіших національних книжкових ринків, перетворити видавничу галузь на провідну в структурі економіки Канади. Також не варто залишати без уваги досягнення у розвитку книговидавничої справи у сусідній Росії, котра за короткий термін часу вивела рівень книговидання в державі на передові місця у світі поруч із такими країнами як: США, Китай, Великобританія, Німеччина, Іспанія, де видається понад 100 тисяч назв книг на рік [50].

Для України пізнавальний і показовий досвід Канади. Остання  не лише впоралася з могутньою  гуманітарною експансією Франції, Великої  Британії, навіть сусідів — Сполучених Штатів Америки, а й завдяки продуманій політиці у видавничій сфері зуміла створити захищений і водночас один із найвідкритіших національних книжкових ринків, перетворити видавничу галузь на провідну в структурі економіки Канади.