Проблеми та перспективи державного регулювання книговидавничої справи в Україні

 

Львівський  регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України

На правах рукопису

Гузар Віктор Миколайович

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

 

Спеціальність 8.150000 – державне управління

 

Робота на здобуття кваліфікації

магістра державного управління

 

Науковий керівник

кандидат політичних наук

Мороз Олексій  Юрійович,

доцент кафедри європейської інтеграції

та права

 

ЛЬВІВ

2012

 

 

 

Львівський  регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України

 

 

 

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

 

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

 

 

 

 

 

Автор роботи	Гузар В. М.
		підпис
Науковий керівник	Мороз О.Ю.
		підпис
“До захисту допускаю”
Завідувач кафедри	Краківський О.Я.
		підпис

 

 

ЗМІСТ
ВСТУП		4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ		7
	1.1. Книговидання як основа розвитку інформаційного суспільства	7
	1.2. Сучасні підходи до державного регулювання книговидавничої справи	14
	1.3. Закордонний досвід  впливу держави на розвиток  книговидавничої справи	24
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ		35
	2.1. Етапи розвитку українського книговидавництва	35
	2.2. Нормативно-правова база регулювання книговидання в Україні	41
	2.3. Стан книговидання  в Україні та основні проблеми  його розвитку	49
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ  ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ		58
	3.1. Основні шляхи вирішення  проблем сучасного стану книговидання  в Україні	58
	3.2. Вдосконалення державного  регулювання шляхом запровадження  перспективної комплексної Програми  розвитку книговидання в Україні	69
ВИСНОВКИ		77
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		83

 

Актуальність  теми. Важливою інформаційною складовою в сучасному суспільстві є книга, що була і залишиться ключовим чинником у розвитку духовності нації. В умовах сьогодення, коли триває відродження української культури та мови, роль і значення книги важко переоцінити.

Книговидання як особливий  елемент культурного життя суспільства  завжди було об’єктом уваги з боку органів державної влади, науковців  та громадських діячів. Демократизація суспільства та розвиток ринкових відносин зумовили необхідність перегляду існуючої системи розподілу функцій та повноважень у регулюванні цієї галузі. Даний процес має враховувати специфічне становище книговидання, що одночасно є елементом культури, освіти, науки та важливою складовою системи матеріального виробництва. До уваги також необхідно взяти специфіку історичного розвитку книговидання в Україні, яка багато в чому обумовлює його сучасний стан.

Економіка в Україні  протягом 90-х років минулого століття характеризувалася значним звуженням  і навіть занепадом багатьох галузей виробництва. Це призвело до погіршення кількісних та якісних показників у розвитку і книговидання, поставило діяльність творчих працівників і колективів у залежність від комерційних інтересів та фінансових структур, спричинило продукування і поширення в суспільстві небезпечної для його морального і психологічного стану інформації та псевдокультури.

Сучасне інформаційне суспільство  вимагає високих стандартів стосовно якості інформації, своєчасності надання  та забезпечення належного змістовного  наповнення інформаційних джерел, де одним із найважливіших вважається книга. Проте в Україні ще й досі не вироблено ефективної державної політики з розвитку книговидання, що призводить до невпинного зменшення видання книг за назвами і тиражами, істотного зниження якості книгопродукції.

Неврегульованість нормативно-правової бази щодо розвитку книговидання, недосконалість механізмів державного регулювання  галузі, відсутність мережі державно-управлінських  структур, які б відповідали за координацію діяльності та створення належних умов для функціонування державних і приватних видавництв, – усе це призводить до зростання розриву між культурними, науковими, освітянськими та іншими потребами суспільства і рівнем їх реального задоволення.

Історію, розвиток, сучасний стан та окремі аспекти українського книговидання досліджують такі українські науковці, як О. Афонін, Ю. Боднар, О. Висоцький, С. Гунько, В. Жарков, Я. Ісаєвич, І. Копистинська, Т. Кузнякова, А. Мішкорез, М. Тимошик та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка практичних заходів щодо забезпечення сталого розвитку книговидання в Україні.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення  таких завдань:

• з’ясувати місце книговидання в системі інформаційних потоків на рівні держави;
• дослідити сучасні підходи до державного регулювання книговидавничої справи;
• узагальнити закордонний досвід щодо моделей реалізації державної політики у сфері книговидання;
• виокремити історичні етапи та особливості розвитку книговидання в Україні;
• дослідити основні законодавчі акти нормативно-правової бази, що регулюють книговидання в Україні;
• проаналізувати сучасний стан вітчизняного книговидання;
• виявити основні проблеми розвитку книговидання в Україні;
• запропонувати перспективні шляхи розв’язання виявлених проблем.

Об’єкт дослідження – процес державного регулювання книговидання в Україні.

Предмет дослідження – вдосконалення механізмів державного регулювання книговидання в Україні.

Методи дослідження. Дослідження окремих аспектів проблеми вимагає використання загальнонаукових методів: аналізу і синтезу (застосовування сучасних теорій державного управління до аналізу процесів, що відбуваються в Україні, дослідження історичного розвитку книговидання в Україні), моделювання, абстрагування та узагальнення (з’ясування чинників та визначення особливостей розвитку книговидання), аналогії (дослідження закордонного досвіду державного регулювання книговидання), статистичного аналізу (оцінка динаміки розвитку книговидання в Україні та за кордоном) тощо. Цілісність дослідження забезпечують системний і структурно-функціональний підходи.

Новизна одержаних  результатів полягає в комплексному дослідженні історичного розвитку та сучасного стану вітчизняного книговидання, що дозволило розробити, обґрунтувати та зінтегрувати дієві механізми державного регулювання книговидання в ринкових умовах.

Структура і обсяг роботи. Магістерська  робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 88 сторінок, з яких основний зміст – 82 сторінки. Список використаних джерел налічує 53 найменування.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ КНИГОВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

 

 

1.1. Книговидання як основа розвитку інформаційного суспільства

 

 

Книга – чи не найголовніший  елемент культури будь-якої нації. Вона не лише передає нащадкам свою історію, культурні, духовні, наукові досягнення минулого, а й укріплює націю, формує нові покоління громадян на певних принципах, моральних і духовних нормах. Між тим, книга – матеріальний продукт, і будь-які негативні явища соціально-економічного характеру, що відбуваються в суспільстві, одразу ж знаходять своє відображення у зниженні купівельного інтересу до книги.

Розбудова української  держави неможлива без розвитку національного книговидання. Українське книговидання відіграє важливу роль у самоусвідомленні нації, формуванні культури, духовності та водночас є свідченням національно-культурного відродження українського народу. Книга  була і залишається найефективнішим засобом передачі знань та ідей у їх єдності та цілісності, а читання книги — найактивніше сприяє виробленню універсальної та фундаментальної картини світу, формування різнобічного світогляду, глибинних переконань людини, стимулюванню її участі в житті суспільства. Численні засоби масової інформації не можуть у цих аспектах конкурувати з книгою, так як дають короткострокову і фрагментарну інформацію про навколишній світ.

Згідно Закону України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року, видавнича справа – це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції [4].

Складовими видавничої справи є:

• видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;
• виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;
• розповсюдження видавничої продукції - доведення  видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Видавнича справа спрямована на:

• задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності;
• створення можливостей  для  самовиявлення громадян як авторів незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;
• забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;
• сприяння національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання;
• забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з іноземними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповідних міжнародних угод;
• здійснення книговидання російською мовою для забезпечення культурних потреб російського населення в Україні з урахуванням імпорту друкованої продукції;
• здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;
• збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну;
• зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і мережі розповсюдження видавничої продукції;
• сприяння закордонним українцям у забезпеченні вітчизняними друкованими виданнями.

Формування особистості, здатної цілеспрямовано опановувати  знання, усвідомлено здобувати духовний досвід, котра вміє творчо реалізовувати  своє інтелектуальне багатство — це вища мета книговидання, як і будь-якого іншого суспільного культурного інституту. Самоцінність книговидання полягає у властивих йому функціях: збереженні й збільшенні нагромадженого людством знання, розповсюдження цих знань і духовних цінностей, як у просторі, так і в часі. Орієнтирами видавничої діяльності неодмінно повинні стати гуманістичні ідеали й загальнолюдські цінності, а також інформаційні потреби особистості.

Книгодрукування поклало початок паперової технології обробки інформації. Для визначення значення інформації в економіці необхідно чітко розуміти, що таке інформація, з чого вона складається, які має особливості, адже без розуміння сутності явища неможливо його застосовувати для своїх цілей. Інформація - це абстрактне поняття, що має різні значення залежно від контексту. «Інформація» є загальнонауковим поняттям, але до цих пір у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятого визначення не існує, і воно використовується головним чином на інтуїтивному рівні [39, С.857—865]. 

В Законі України «Про інформацію» дано визначення поняття «інформації» як задокументованих або публічно розголошених відомостей про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та оточуючому природному середовищі. Нині інформація у широкому сенсі є найважливішою стратегічним ресурсом, особливо у економічній галузі. Інформаційну інфраструктуру економіки утворюють організації, експлуатуючі центри обробки й аналізу інформації, канали інформаційного обміну, комунікації і лінії зв'язку, і навіть засоби інформаційного взаємодії.

Отже, інформація в економіці  має надзвичайно великий вплив  в усіх галузях її функціонування. Сучасна інформатизація якісно поліпшує досягнення цілей діяльності організацій  та підприємств і є умовою розвитку країни. Проникнення інформатизації у всі сфери суспільного життя є причиною того, що вивчення інформаційної економіки потребує комплексного вивчення. Сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Джордж Ф.Маклін наголошував: “Рисою тисячоліття, що минає, був інтенсивний розвиток людського розуму, а новій епосі потрібні глибокі духовні і соціальні зміни” [30]. Як зазначав американський вчений, увага “сягає поза політику й економіку і стосується людей, які не є просто аморфними масами або інструментом виробництва, а інформованими і відповідальними людськими солідарностями, кожна з яких діє у своїй сфері”. Саме цю реальність забезпечує громадянське суспільство, яке мислителі Нового часу вважали цивілізованим.