Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

 

Перспективи розвитку газової  промисловості України пов'язані  з розширенням геолого-пошукових  робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд  з цим слід широко впроваджувати  досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

 

Екологічні проблеми в  газовій промисловості мають  свою специфіку, яка визначається в  основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової  експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт  на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного  господарства, то цей вид ресурсу  є найбільш екологічно чистим порівняно  з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

 

На території України  розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно  у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

 

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і  в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

 

Важлива роль енергетики у  розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення  пов'язаний з використанням енергії.

 

Енергетичною основою  розвитку продуктивних сил на сучасному  етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити  місце виробництва енергії від  її споживачів. В результаті виробництво  енергії, її передача і розподіл відокремились  у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості  і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва  в різних галузях і розміщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

 

Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики залежно  від типу генеруючих потужностей  та напруги передачі електроенергії різні.

 

Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.2005 р. становила 52,9 млн. кВт, у тому числі  за типами: теплові — 35,2 млн. кВт, атомні — 12,8 млн. кВт, ГЕС + ГАЕС — 4,8 млн. кВт.

 

Електростанціями України  в 2004 р. було вироблено 182,2 млрд. кВт∙год (Додаток В) електроенергії, у тому числі майже 46% — на теплових, близько 48% — на атомних і приблизно 6% — на гідроелектростанціях.

 

В таблиці 1 наведено дані про  виробництво електроенергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної  енергетичної системи України у 1995, 2000, 2002 і 2004 pp., а в (Додаток Д) наведені дані по електробалансу за останні  декілька років.

Рудні природні ресурси

 

Запаси залізних руд зосереджені  в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) — осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії.

 

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн — один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового  походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового  видобутку.

 

Великі родовища титанових  руд розробляються в Дніпропетровській  і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної  руди) (Донецька, Закарпатська обл.), нікелевих  руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.). Родовище алюмінієвих  руд виявлено в Дніпропетровській  обл., поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі, бокситів — у Дніпропетровській  області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Мідні  руди є в Донецькій області, в  Карпатах, молібден – у середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово –  у Приазов’ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних  і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас.

 

Забезпеченість потреб України  власними викопними ресурсами викладена  у Додатку Ж.

 

1.3. Нерудні природні ресурси

 

Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний  камінь тощо.

 

Великі запаси калійно-магнієвих  солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені  в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах  є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної солі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.

 

Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а  крейда, мегель – Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів  – Черкаське, Камиш–Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах  найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське.

 

У Волинській і Рівненських  областях, Приазов’ї та Кривому  Розі є запаси напівдорогоцінних  каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

 

Проблеми щодо раціонального  використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини  запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо.

 

Тоді, ще 15 літ тому, багато мовилося про об’єктивні передумови для розбудови заможної самостійної  України. Наводилися розрахунки Дойчебанку, що за кілька років купатимемося у  молоці. Бгатства справді були шалені, і західні банкіри, найімовірніше, не брехали. Проте для суспільного  розвитку значно важливішими є не об’єктивні, а суб’єктивні передумови і перш за все, як саме користуватися  багатством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

. Методи оцінки природно-ресурсного  потенціалу

 

Використання в економічній  системі природних ресурсів вимагає  їх адекватної оцінки. Існує два  основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній  оцінці виявляється ступінь придатності  ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

 

Дуже важливою проблемою  освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення запасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресурсів; врахування освоєності території, на якій вони знаходяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба  збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.

 

Досі не розроблені єдині  підходи і критерії до оцінки природних  ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу  оцінити не лише окремі види природних  ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній  географії розуміється сукупна  продуктивність природних ресурсів території як засобів виробництва  і предметів споживання, що виражається  через їх споживчу вартість.

 

Економічна оцінка природних  ресурсів — необхідний етап для  забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних  оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних  ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від  забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім  методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

 

При рентному підході природний  ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному  господарстві; за додатковими затратами  на компенсацію втрат прибутку при  вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

 

Для розміщення галузей народного  господарства велике значення мають  кількісні параметри певного  виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин  поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим  вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії  запасів корисних копалин: А —  докладно розвідані та вивчені; В  і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями  А, В, С1, С2 разом з прог­нозованими  запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять  вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

 

Узагальнюючи існуючі  підходи до економічної оцінки природних  ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

 

1) затратний підхід передбачає  оцінку за величиною затрат  на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості  і доступніший дістає нижчу  оцінку при значно вищій його  споживчій вартості, ніж гіршого  ресурсу. Це серйозна вада затратного  методу, тому здійснена за його  допомогою економічна оцінка  ресурсу не стимулює раціонального  природокористування;

 

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють  економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є  грошовим вираженням первинної  продукції від експлуатації природного  ресурсу чи різницею між доходом  і поточними витратами. Проте  дохід від використання ресурсу  може бути й опосередкованим,  більш того, не для кожного  виду ресурсу можна визначити  вартість первинної продукції.  Разом з тим невикористаний  ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним;

 

3) затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат  на освоєння природних ресурсів  і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка  буде значно вищою, а тому  зросте її стимулююча функція;

 

4) рентний підхід - нині  вважається найдоцільнішим, оскільки  кращий ресурс отримує більшу  вартість (більший дохід за однакових  затрат). Рентні оцінки враховують  обмеженість природного ресурсу,  а затрати на його освоєння  є усередненими, тому й економічна  оцінка об'єктивніша;

 

5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при  цьому є сукупністю затрат  на відтворення ресурсу на  певній території. Проте перспективна  дефіцитність певного ресурсу  може призвести до надмірного  завищення оцінки;

 

6) монопольпо-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри  платежів мають відповідати фінансовим  витратам спеціалізованих установ  з управління природними ресурсами.

 

Економічна оцінка природних  ресурсів — необхідний етап для  забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних  оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних  ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище. Для економічної оцінки природних  ресурсів застосовують передусім методичні  підходи, засновані на категоріях ренти  та ефективності.

 

Проблеми раціонального  використання природних ресурсів регіону  та його вплив на територіальну структуру  народного господарства

 

Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування  раціональне і нераціональне.

 

Раціональне природокористування  спрямоване на забезпечення умов існування  людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих  наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

 

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих  впливів на природу.

 

При використанні практично  невичерпних ресурсів (енергії Сонця  і підземного тепла, припливів і  відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом корисної дії (ККД) добувних виробництв і установок.

 

Для ресурсів вичерпних і  при цьому невідновних (наприклад, нафта, мінерали) важливими є комплексність  і економічність добування, скорочення відходів.