Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

 

Проблеми щодо раціонального  використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини  запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо.

 

Тоді, ще 15 літ тому, багато мовилося про об’єктивні передумови для розбудови заможної самостійної  України. Наводилися розрахунки Дойчебанку, що за кілька років купатимемося у молоці. Бгатства справді були шалені, і західні банкіри, найімовірніше, не брехали. Проте для суспільного розвитку значно важливішими є не об’єктивні, а суб’єктивні передумови і перш за все, як саме користуватися багатством.

 

 

Розділ 2

 

2.1 Методи оцінки природно-ресурсного потенціалу

 

Використання в економічній  системі природних ресурсів вимагає  їх адекватної оцінки. Існує два  основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній  оцінці виявляється ступінь придатності  ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

 

Дуже важливою проблемою  освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення запасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресурсів; врахування освоєності території, на якій вони знаходяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба  збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.

 

Досі не розроблені єдині  підходи і критерії до оцінки природних  ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу  оцінити не лише окремі види природних  ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній  географії розуміється сукупна  продуктивність природних ресурсів території як засобів виробництва  і предметів споживання, що виражається  через їх споживчу вартість.

 

Економічна оцінка природних  ресурсів — необхідний етап для  забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних  оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних  ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від  забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім  методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

 

При рентному підході природний  ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному  господарстві; за додатковими затратами  на компенсацію втрат прибутку при  вилученні певного ресурсу з  природокористування. Розрізняють  витрати на запобігання забрудненню  й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення  шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

 

Для розміщення галузей народного  господарства велике значення мають  кількісні параметри певного  виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин  поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим  вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії  запасів корисних копалин: А —  докладно розвідані та вивчені; В  і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями  А, В, С1, С2 разом з прог­нозованими  запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

 

Узагальнюючи існуючі  підходи до економічної оцінки природних  ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

 

1) затратний підхід передбачає  оцінку за величиною затрат  на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості  і доступніший дістає нижчу  оцінку при значно вищій його  споживчій вартості, ніж гіршого  ресурсу. Це серйозна вада затратного  методу, тому здійснена за його  допомогою економічна оцінка  ресурсу не стимулює раціонального  природокористування;

 

2) результативний підхід  — за його допомогою здійснюють економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним;

 

3) затратно-ресурсний підхід  — грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

 

4) рентний підхід — нині вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивніша;

 

5) відтворювальний підхід (новий) — економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;

 

6) монопольпо-відомчий підхід  — є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами. [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

 

3.1. Причини виникнення кризи у природокоористуванні

 

Об'єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану природного середовища України й здоров'я  людей, виникнення демографічної кризи  став можливим лише декілька років  тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних  та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джерела, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситуації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

– екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке  тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем досамовідтворення  й самоочищення;

– адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних  хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;

– цілковите нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного  населення;

– інтенсивна хімізація  й хибні способи організації  сільськогосподарського виробництва (наприклад створення величезних колгоспів і радгоспів);

– гігантські масштаби меліораційних  робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;

– відсутність протягом повоєнного періоду об'єктивних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків  реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;

– використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;

– невиконання чинних законів  стосовно охорони навколишнього природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

– відсутність дійового державного контролю за виконанням законів  про охорону природи та системи  покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;

– відсутність постійної  об'єктивної інформації для широких  мас населення про екологічний  стан природного середовища, причини  його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;

– украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;

– різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів в Україні  у зв'язку з найбільшою техногенною  катастрофою XX століття — аварією  на Чорнобильській АЕС;

– відсутність дійових  економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

 

Поміркуймо, що відбувається: мільярди років створювався напрочуд тонкий і складний баланс біосфери Землі. І ось з'являється, здавалося  б, найдосконаліший продукт еволюції біосфери — людина, яка називає  себе розумною, і по-варварськи руйнує те, що зумовило її появу й без  чого неможливі її подальший розвиток і вдосконалення. Лише вжиття найрадикальніших заходів протягом найближчих 2—3 десятиріч  може запобігти самогубству людини. (І. С. Шкловський, російський астрофізик).

І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля України через  спад виробництва, зупинення багатьох підприємств тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна ситуація в країні все ж залишається  незадовільною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Раціональне природокористування

 

Природокористування, як згадувалося  вище, може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування  — це високоефективне, екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих  об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства  й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність  до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстенсивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас, перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнування чи пожежі, пов'язані з воєнними діями).

Нераціональне природокористування  може бути зумовлене планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасовими  й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди будівництва  нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо), недбалими обліком  та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.

«Що ми позичили в наших дітей? Усе, що успадкували від наших батьків. Життя. Мову, якою говоримо і без якої й не були б людьми. Дороги, що ведуть від міста до міста й далі — до інших країн та інших народів. Ліси й гаї ріки, озера, річки й струмки... Тож хіба не зобов'язані ми залишити нашим дітям хоча б не менше?» (Б. Мієрвалдіс, латиський письменник).

Показниками збитків від  забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення; зниження продуктивності сільського господарства; прискорення зношування основних фондів та ін. Вартість відновлення природи  визначається за необхідними затратами  на рекультивацію ландшафтів, відновлення  водойм або сільськогосподарських  угідь, озеленення тощо. Та при цьому  часто неможливо оцінити погіршення соціального клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техногенного впливу унікальних геологічних пам'яток чи ландшафтів, зникнення багатьох видів рослин і тварин.

Особливо складно оцінити  наслідки антропогенних негативних впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз збитків  від нераціонального природокористування. Затрати на охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й  порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із застосуванням  низки формул (їх наведено в нових  підручниках і посібниках з економіки  природокористування).

Природоохоронні заходи мають  не тільки економічний ефект (заощадження  витрат на лікування та соціальне  страхування хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродуктивності, облагородження ландшафту тощо), а  й соціальний — поліпшення настрою  людей, зменшення їх міграції, стримування конфліктів, зниження злочинності й т. д.

До найважливіших проблем  економіки природокористування  належить правильна (об'єктивна) оцінка природних ресурсів.

Це слід знати:

Збільшення обсягів виробництва  в 10 разів потребує збільшення обсягу знань у 100 разів!

Використання газу замість  нафтопродуктів на автотранспорті дало б змогу Україні щорічно заощаджувати близько 10 мли т палива (тобто  близько 20 млн. т нафти) й істотно  знизити забруднення повітря.