Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

На утримання звалищ і  смітників витрачається близько 25 % вартості виробітку продукції.

В Україні назбираюся кілька мільярдів тонн металобрухту. Цього  досить, щоб забезпечити роботу підприємств  чорної металургії на десятки років (у Німеччині близько 75 % сталі  виробляють із металобрухту). [7].

У Японії переробляється більш  як 70 % відходів, в Україні — 3—5 %.

 

 

 

 

Використання вторинної  сировини [8]                                                      Таблиця 2

(тис.т)

Вид	2007	2008	2009	2010
Сировина  полімерна вторинна	9,0	8,3	10,1	13,2
Відходи паперу та картону	345,0	377,1	446,3	462,7
Деривини, млн. м3 щільних	0,4	0,9	0,4	0,9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Закони про охорону природи

Правову основу охорони природи  становлять закони внутрішньодержавної  й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною  природних ресурсів. Виконання цих  законів забезпечується різними  методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Екологічне право —  це порівняно молода, але дуже важлива  галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо забезпечити  права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Основний законодавчий акт  у галузі охорони природи в  нашій державі сьогодні — Закон  України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною  Радою 1 липня 1991 р. Закон складається  з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів  управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в  галузі охорони довкілля, питання  екологічної експертизи, контролю й  нагляду, регулювання використання природних ресурсів, економічних  механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.

Незважаючи на потужну  правову базу, поки що не визначено  правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків супутніх законів  і підзаконних актів, які б  чітко регламентували застосування всіх положень основного Закону.

До важливих державних  документів природоохоронного напряму  належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси  України «Про надра» (1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995), «Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру» (2000), «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001). [9]

Останніми роками в Україні  прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони  довкілля з метою наближення до світових норм, особливо норм країн — членів Європейського Союзу. З 1990 по 2002 р. Верховною  Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби.

Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозвиненіших  у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

Стає загальновизнаним, що одним із найсуттєвіших проявів  мудрості сучасної людини є її екологічна компетентність. (М. М. Кисельов, український  філософ).

Цілу низку законів  і нормативних актів, спрямованих  на охорону природи й раціональне  використання її ресурсів, було прийнято регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД, ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн  — експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших документів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства  в XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція  з морського права (1984), Монреальський  Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987), та ін. [10]

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

На основі проведеного  дослідження можна зробити наступні висновки: рідна Україна нагородила нас колосальними природними ресурсами, як в кількісному так і в  якісному характері. Та, на жаль, невміле  користування ними не дало очікуваних результатів. І тому, щоб краще  зрозуміти в чому суть нераціонального  використання багатств, потрібно зробити  детальний різнобічний аналіз природних  передумов.

 

В даному випадку досягнення однієї цілі не виправдовує засобів. До прикладу, держава пагне видобути і переробити максимальну кількість  корисних копалин. Це бачення цілі з  одного боку. Та населення турбує не тільки об’єм виробництва, але і  випуск екологічно чистої продукції  нешкідливої для здоров’я людини, а також підвищення добробуту  та розвиток соціальної сфери. Це вже  бачення проблеми з декількох  сторін. Людські потреби є безмежними, а більшість природних ресурсів є вичерпними. Тому така наука як економіка вивчає методи раціонального  ведення господарства, а РПС сприяє оптимізуванню усіх видів продуктивних сил для розвитку економіки. Це дає  змогу врахувати усі фактори, усі «за» і «проти» і дати відповідь  на фундаментальні питання економіки: «Що виробляти», «Як виробляти» і  «Для кого виробляти».Оцінивши природно-ресурсний  потенціал можна дійти висновку, що на даному етапі розвитку науки  і техніки ми не в повній мірі використовуємо ресурси. Тому на першому  етапі потрібно звернути увагу на зношеність основних фондів, застаріле обладнання та невідповідність техніки і технологій сучасним вимогам господарювання. Необхідним є оновлення виробництва, застосування новітніх технологій, запровадження інноваційних програм, залучення іноземних та вітчизняних інвестицій, що сприятиме розвитку економіки країни.

 

 

Останні десятиліття в  світі дуже гостро стоїть екологічне питання, оскільки люди не завжди розумно  використовують природні багатства, не приділяють уваги зменшенню антропогенного навантаження на навколишнє середовище.

 

Список використаних джерел

 

1.Срібна Земля – Под ред. Фест . – Киев // Листопад 30 – 6 грудень 2006 №43(551

2. Заставний Ф.Д. Географія України. [навч. посібник]  – Львів, 2003.- 23 с.

3. Білявський «Основи екології (2006)», [навч. посібник] -70с.

4. Інтернет-ресурс: сайт «Держкомстату  України» - http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика: Навчально-методичний посібник // Д. М. Стеченко. – К.: «Вікар», 2001. – 380с.

6. Розміщення продуктивних сил // За редакцією Є. П. Качана - К.: Вища школа, 1997. – 350 с.

7. Білявський «Основи екології (2006)», [навч. посібник] -120 с.

8. Інтернет-ресурс: сайт «Держкомстату України» - http://www.ukrstat.gov.ua/

9.Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р // Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 1991р. – 207 с.

10. Макогон Ю.В. Глобализация и Украина в мировой экономике / Ю.В. Макогон, Т.В. Орехова. – Донецк: ДонНУ, 2004. – 385 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НАПРЯМИ, ПРІОРИТЕТИ ТА ФУНКЦІЇ 

                   ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

 

                                А 

 

     Україна здійснює  активну,  гнучку  і   збалансовану  зовнішню 

політику на таких головних напрямах:

 

     1. Розвиток  двосторонніх міждержавних відносин.

     2. Розширення    участі    в    європейському   регіональному 

співробітництві.

     3. Співробітництво  в рамках Співдружності незалежних  держав.

     4. Членство    в    ООН    та інших  універсальних міжнародних 

організаціях.

     Кожен  з   цих  напрямів  має  комплекс    пріоритетів,    які 

зумовлюються національними  інтересами  України  та  її  прагненням

сприяти підтриманню регіонального  і загального миру,  забезпеченню

міжнародної безпеки, вирішенню  глобальних проблем людства.

 

               1. Двосторонні міждержавні відносини 

 

     Пріоритетними  стратегічними напрямами  у   сфері  двосторонніх 

відносин  є    активний    розвиток    політичних,    економічних,

науково-технічних,  культурних та інших стосунків з такими групами 

держав:

 

     а) прикордонні  держави 

 

     Прикордонні  держави  -  найближче  зовнішнє  середовище,  від 

взаємодії з яким безпосередньо  залежить мир і стабільність по всій

периферії кордонів України,  її  нормальний  внутрішній  розвиток,

безперешкодне і широке спілкування  із зовнішнім світом.

     Першочерговим   завданням  в    цій    сфері    є    укладання 

повномасштабних договорів  про добросусідство і  співробітництво  з 

усіма прикордонними державами  з  метою  остаточного  підтвердження 

існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри і 

поваги, розбудови дружніх  і взаємовигідних партнерських відносин у 

всіх галузях. Необхідно  вести лінію на розширення і  вдосконалення 

правових підвалин співробітництва  з  цими  державами,  приділяючи

особливу увагу створенню  ефективних  механізмів  попередження  та

мирного врегулювання конфліктів або спорів.

     Зовнішньополітичні  зусилля мають бути постійно  спрямовані  на 

те, щоб прикордонні держави  утворювали  навколо  України  надійну 

смугу миру і стабільності. В  цьому  контексті  кожна  прикордонна 

держава є стратегічним партнером  України.

     У зв'язку  з особливостями історичного  розвитку  і  специфікою 

геополітичного  і  геоекономічного  положення  України  домінантою

двосторонніх    відносин    з    прикордонними    державами      є 

українсько-російські відносини.  Для  України  вони  є  стосунками

особливого   партнерства,   оскільки   від  їх  характеру  значною 

мірою залежатиме доля  прогресивного  демократичного  розвитку  як

України, так і Російської Федерації, стабільність  в  Європі  і  в 

усьому світі. Протидіючи будь-яким  територіальним  претензіям  чи

спробам втручання у свої внутрішні справи, Україна вживатиме  всіх

заходів для переведення  стосунків з  Росією  в  русло  справжнього 

добросусідства, взаємоповаги і партнерства. Україна спрямовуватиме

свої зовнішньополітичні зусилля на те, щоб стати  надійним  мостом

між Росією і країнами Центрально-Східної  Європи. В цьому контексті 

надзвичайно важливе завдання  полягає  в  активізації  діяльності,

спрямованої на усвідомлення обома сторонами  безперспективності  і 

згубності  курсу  на    конфронтацію    в    українсько-російських

відносинах.

     Зважаючи на  необхідність підтримання  військово-політичної  і 

соціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі,  а 

також на життєво важливі  національні інтереси України,  в  т.ч.  в 

галузі  безпеки, до головних пріоритетів на цьому напрямі  належить

розвиток тісних партнерських відносин з усіма сусідніми державами;

 

     б) західні  держави - члени ЄС та НАТО 

 

     Західним  державам  належить  провідна  роль    в    сучасній 

міжнародній системі, зокрема  у всесвітньому економічному комплексі 

і в міждержавних інституційних  механізмах управління глобальними  і 

регіональними процесами.  Виходячи  з  цього   визначальною  рисою 

зовнішньої політики України  щодо цих держав є встановлення з  ними

відносин політичного  і  військового  партнерства,  взаємовигідного 

економічного  співробітництва,  широких   культурних,    наукових,

гуманітарних зв'язків.

     Розбудова  стосунків з західноєвропейськими  державами створить 

умови для відновлення  давніх політичних, економічних,  культурних,

духовних зв'язків України  з європейською цивілізацією, прискорення 

демократизації,  проведення  ринкових  реформ   та    оздоровлення

національної  економіки.  Водночас  таке  співробітництво    стане