Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

За своєю формою геоаномальні зони — це смуги, лінії та кільцеві утворення різного діаметра. Найбільші  з таких смуг, або лінеаментів, дешифруються на космічних знімках різних ділянок Землі, зокрема й на території України.

Потоки енергії, які надходять  із надр Землі, впливають на перебіг  біохімічних процесів у живих  організмах, контролюють умови існування  всіх живих істот, у тому числі  й людини. Цей вплив може бути двояким — або негативним, або  позитивним. Залежно від цього  розрізняють геопозитивні (сприятливі) та геопатогенні (шкідливі для здоров'я) зони й ділянки. Якщо будинок споруджено на геопатогенній ділянці, його жителі погано себе почуватимуть (знижуються імунітет, працездатність, підвищується ризик захворювань, особливо онкологічних, тощо). Наші предки знали про це й  ніколи не будували житла та храмів у таких «згубних» місцях.

У наш час геоаномальні зони відшукуються, картуються й вивчаються з використанням різних методів, основні з яких — біолокаційний  і дистанційний. Біолокаційним методом  користуються особливо чутливі люди, так звані біооператори. Основний «робочий інструмент» при цьому  методі — сам біооператор, а індикатором, який указує силу та знак енергополя (геобіополя) тієї чи іншої ділянки Землі, служить  спеціальна металева рамочка (раніше використовували  лозинку у вигляді букви V, чому, власне, й називали такиДефіцит води в Україні нині становить близько 4 млрд. м3. Практично всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками й  за якістю не відповідають навіть чинним заниженим санітарним нормам. Щороку у водойми України потрапляє  близько 5 млн. т солей, 190 млн. м3 різних стоків. У водні об'єкти басейну  Дніпра при цьому скидається близько 8 км3 стічних вод. Гострий дефіцит  якісної питної води відчувається вже  не тільки в містах Криму, Донбасу, в  Одесі, Львові, Харкові, а й у Києві, Житомирі, Вінниці, Херсоні, Нікополі, Запоріжжі, Дрогобичі, Білій Церкві та інших містах. Якість питних підземних  вод також постійно знижується. Найбруднішими  річками в Україні вважають Либідь, що протікає через Київ, і Полтву (Львівська область).

У Либіді, в басейні якої розташовано близько 300 підприємств (100 із них скидають узагалі неочищені  стоки), концентрація солей у 3 рази вища, ніж у Дніпрі, нітратів —  у 900 разів більша за ГДК, міді — в 50 разів, цинку — в 4, а свинцю (поблизу  гирла) — 3,5 кг на 1 т води.

У воді Полтви міститься  величезна кількість сірководню. Концентрація основних забруднювальних  речовин становить: легкоокиснених органічних сполук — 3—22 ГДК, амонійного азоту — 22—35, нітритного азоту — 3—7, нафтопродуктів — 6—13, сполук міді — 9, цинку — 4, мангану — 9 ГДК. В  окремі роки концентрації цих речовин  були ще вищими.

Серед великих річок України  до найбільш забруднених належать Сіверський Донець і Дністер, в які щороку скидається близько 200 млн. м3 забруднених  стоків. Крім того, Дністер опинився на межі висихання через непосильні для нього об'єми водозабору для  потреб промисловості та меліорації (його стік зменшився від 6 до 3 млн. м3/рік).

Більш як 800 сіл України  втратили власні джерела питної води, й тепер вона або завозиться, або  подається здалеку трубопроводами. Особливо нагально ця проблема відчувається в Донбасі, Криворіжжі, на Дніпропетровщині.

Виснаження земельних  ресурсів. Україна щороку втрачає  близько 100 тис. га родючих ґрунтів. Кількість гумусу в ґрунтах порівняно  з кінцем XIX ст. знизилася в 6 разів  і щорічно зменшується ще на 18 млн. т. Ріллі в Україні займають більш як 90 % площі степів і лісостепів, але вони вже надто виснажені, забруднені мінеральними добривами  й пестицидами. Українські чорноземи  раніше становили близько 50 % їх світового  банку. Тепер через надмірну експлуатацію та забруднення виведено з обороту  майже 60 % наших чорноземів.

Землеробству загрожує й  ерозія ґрунтів: площинна (поверхневий  змив) і яружна (лінійний розмив). Сьогодні ерозія значно посилюється через  антропогенний фактор — поздовжня  оранка схилів, застосування важкої колісної техніки. Найбільше від ерозії потерпають лісостепова й степова зони. Понад 4 млн. га орних земель зазнає дефляції — вітрової ерозії. Пилові бурі, що за останні 100 років виникали в лісостеповій зоні України 23 рази, а протягом останніх 40 років — 16 разів, забрали мільйони тонн родючих земель у Луганській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській областях і в Криму. В 1960 р. пилові бурі охопили весь південь  України, де уражено близько 5 млн. га ґрунтів. При цьому в Криму, Запорізькій  і Херсонській областях на площі  близько 5 тис. га були цілковито знищені  посіви.

Через перехімізацію сільського господарства, що призвела до нагромадження  в ґрунтах України, продуктах  харчування й воді хімічних речовин, шкідливих для здоров'я людей  і біоти, зменшуються й рекреаційні  ресурси: зони відпочинку та курорти  почали втрачати свої рекреаційні та оздоровчі властивості. Це особливо гостро відчувається в південних  районах — Приазов'ї, Одеській області, Криму, де зосереджено близько 30 % усього курортно-рекреаційного фонду нашої  країни.х спеціалістів лозоходцями).

Охорона окремих видів  рослин і тварин — найважливіша складова охорони довкілля. Важко  відділити охорону рослин і тварин, чи, в широкому розумінні, генофонду  природної флори й фауни від  проблем охорони природи загалом.

При Міністерстві екології і природних ресурсів України  постійно діє комісія з Червоної книги, яка на підставі пропозицій учених вносить у неї доповнення та зміни. Верховна Рада України розробила  й затвердила Положення про Червону  книгу України.

Дані, наведені в Червоній книзі, уточнюються в процесі  так званих кадастрових робіт, тобто  цілеспрямованих досліджень поширення й чисельності окремих видів рослин і тварин. Зазначене Міністерство розробляє наукові засади охорони й відтворення рідкісних видів рослин і тих, що зникають, а також створює комп'ютерну базу даних про види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України.

Загальні збитки України  через недобір біомаси внаслідок  скорочення сільгоспугідь, зниження врожайності, вирубування лісів та їх загибелі від кислотних дощів, пожеж, радіації були дуже великими. Щорічно в Україні  використовується приблизно 40 млн. мг деревини (у вигляді кругляка), близько 70 % якої наша країна змушена тепер  імпортувати. В результаті надмірного забруднення водойм запаси риби в  більшості річок України скоротилися  в десятки разів. Істотно зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, практично зникло конярство. Через  різке погіршення екологічного стану  акваторії в Чорному морі за останні 100 років стадо дельфінів зменшилося від 1 млн. до 80—90 тис. особин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 1995—2002 рр. фахівцями  було підготовлено комплекс екологічних карт України, на яких представлено інформацію про сучасний стан забруднення атмосфери, гідросфери й літосфери, а також показано демографічну ситуацію, пов'язану зі станом довкілля. Здійснено еколого-економічне зонування території з урахуванням техногенного навантаження на довкілля (рис. 8. 1.), стійкості природного середовища (рис. 8. 2.) і його екологічного потенціалу (рис. 8. 3.) за регіонами України.

 

Як випливає з цих карт, до показника техногенного навантаження на природне середовище Т входять: соціально-економічна освоєння територій (показники, що характеризують промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і рекреаційне  навантаження); забрудненість довкілля (радіаційне й хімічне забруднення  атмосферного повітря, природних вод  і ґрунтів).

До потенціалу стійкості  природного середовища С належать метеорологічний  потенціал атмосфери, потенціали стійкості  природних вод, ґрунтів і біотичний  потенціал.

Еколого-економічний потенціал  територій К характеризує ступінь  екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі «суспільство—природа»  та її здатність виконувати антропоекологічну  й виробничу функції. Його обчислюють за формулою:

К= Е+ П,

де П – природно-ресурсний  потенціал (мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природно-рекреаційні  ресурси). Екологічний потенціал  територій Е обчислено за формулою:

Е=Т + С + Н,

де Т — техногенне навантаження на природне середовище; С — потенціал  стійкості природного середовища до техногенного навантаження; Н —  ступінь ураженості територій несприятливими природно-антропогенними процесами (зсуви, ерозія, заболочення, суфозія лесових  порід, дефляція, карст, селі, засолення, підтоплення тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А тепер ми розглянемо всі  питання щодо цього приводу більш  розгорнуто, поринемо у найцікавіший світ природи що навколо нас, і  пізнаємо як потрібно користуватись  природними багатствами не завдаючи їм шкоди, не забуваючи при цьому, що ми теж частина природи.

 

1. Природно-ресурсний потенціал,  його сутність та структура

 

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей  і природи. В умовах науково –  технічного прогресу очевидним є  посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і  природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої  кількості природних ресурсів і  збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використовування природних  багатств повністю залежить від рівня  розвитку продуктивних сил України  і навпаки, наявність відповідних  природних умов і ресурсів істотно  впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає  в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Нині особливо актуальними  є наукові дослідження з формування дієвого економічного механізму  використання природних ресурсів.

 

Природно-ресурсний потенціал  — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для  досягнення певної мети. Ресурси –  це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами  розуміють тіла й сили природи, які  за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для  задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

 

Природно-ресурсний потенціал  є багатокомпонентним. Виділяють  такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою  вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною  класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна  радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

 

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ  на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

 

1.1. Паливно - енергетичні  природні ресурси

 

Паливно - енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток  палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу  входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а  також трубопровідний транспорт  і лінії електропередач. ПЕК —  це крупна міжгалузева територіальна  система, складова частина єдиного  господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування —  надійне забезпечення потреб населення  та всього господарського комплексу  в паливі та електроенергії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Площа — 90,7 тис. км2 (15,0 % території України).Населення — 7364,6 тис. чол.

Склад — Житомирська, Київська (разом із м. Києвом) і Чернігівська області.

Столичний економічний район (див. картосхему на с 295) розташований у північній центральній частині  України у басейні Дніпра.

На півночі межує з  Білоруссю і Російською Федерацією, на сході — з Північно-Східним, на півдні — Центральноукраїнським і Подільським, на заході — із Волинським економічними районами.На території району розташована столиця України — м. Київ, а всього у ньому 48 міст, у тому числі 1 — державного і 15 обласного підпорядкування, 108 селищ міського типу і 4376 сільських населених пунктів.

Столичний район сформувався  навколо столиці України Києва  — одного з найбільших промислових  вузлів, адміністративного, наукового  і культурного центру держави.