Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наведенні в Таблиці 1[4] (загальна характеристика вугільних басейнів України) дані характеризують стан вугільних басейнів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

 

Умови розробки вугільних  пластів Львівсько-Волинського і  Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів  Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

 

В Дніпровському басейні  зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного  має більш низьку теплотворну  здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних  брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться  підземним та відкритим способом.

 

Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання  пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів  на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському  басейні і становить 21,7%, однак  запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України)

 

Запаси вугілля в Україні  цілком достатні для задоволення  власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних  родовищ України, в першу чергу  Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній  промисловості.

 

На території України  вперше видобуток нафти розпочато  в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового виробництва  нафтова промисловість розвивалась  на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із застосуванням  глибокого буріння свердловин.

 

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у східних районах  України було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

 

Основний видобуток нафти  припадає на Східний нафтогазоносний  регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає  майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні  запаси становлять 3% від запасів  України, тому видобуток нафти практично  відсутній.

 

Тенденція до скорочення видобутку  нафти в Україні пояснюється  не лише вичерпністю її запасів, а  й тим, що більше ніж 90% механізованих  свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина  основних покладів нафти становить 3000—4000 м.

 

Крім цього, застарілим є  основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

 

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює  необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших —  це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

 

Зростання глибини залягання  продуктивних покладів нафти, ускладнення  технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є  стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність  на території України значної  кількості науково обгрунтованих  прогнозних запасів високоякісної  нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих  фракцій, а також зросла потреба  в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів  геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.

 

В Україні розміщені і  функціонують шість основних нафтопереробних  заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з первинної переробки  нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і  має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта  заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний  період в результаті реконструкції  їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т  за рік (1997 p.). Разом з тим глибина  переробки нафти в країні залишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені  дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна  потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки.

 

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної промисловості  України, недосконалість технологічних  схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення  навколишнього середовища. Основними  забрудниками від нафтопереробних  заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо.

 

Розвиток газової промисловості  в Україні розпочався наприкінці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для  освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ  майже не використовувався.

 

Завдяки зростанню обсягів  геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

 

Відкриття і введення в  експлуатацію в останні роки нових  газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш  — Галич — Добівці, Бендери  — Івано-Франківськ.

 

Важливе значення для газової  промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського  газового родовища в Харківській  області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході  України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході). У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога­зоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар­патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

 

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську  і Чернігівську області; Західний —  Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

 

Запаси природного газу категорій  А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3

Запаси газу категорій  А+В+С1+С2 зосереджені переважно у  Східному          нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

 

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку  в останні роки становить 21—22% .

 

До того ж спостерігається  тенденція до зростання цього  показника. Це пов'язано в першу  чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а  це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану.

 

Перспективи розвитку газової  промисловості України пов'язані  з розширенням геолого-пошукових  робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд  з цим слід широко впроваджувати  досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

 

Екологічні проблеми в  газовій промисловості мають  свою специфіку, яка визначається в  основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової  експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт  на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного  господарства, то цей вид ресурсу  є найбільш екологічно чистим порівняно  з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

 

На території України  розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно  у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

 

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і  в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

 

На території України  розміщено понад 2,5 тис. родовищ торфу, а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно  у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і  в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

Важлива роль енергетики у  розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.

 

1.3. Рудні природні ресурси

 

Запаси залізних руд зосереджені  в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) — осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом заліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії.

 

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворудний басейн — один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2; рудний пласт (осадового  походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового  видобутку.

 

Великі родовища титанових  руд розробляються в Дніпропетровській  і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кіровоградська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, Закарпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаївська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі, бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден – у середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово – у Приазов’ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увінчалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. Нерудні природні ресурси

 

Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний  камінь тощо.

 

Великі запаси калійно-магнієвих  солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені  в Івано-Франківській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах  є великі запаси самородної сірки, запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної солі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.

 

Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель – Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів – Черкаське, Камиш–Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське.

 

У Волинській і Рівненських  областях, Приазов’ї та Кривому  Розі є запаси напівдорогоцінних  каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь. [5].