Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна має всі необхідні  рекреаційні умови і ресурси  для розвитку рекреаційно-туристичного господарства та перетворення його на провідну галузь економіки і важливу  частину європейського туристичного ринку. Практично вся територія  держави, включаючи Чорнобильську  зону, може стати важливим міжнародним  санаторно-курортним і туристським  районом. До найважливіших рекреаційних ресурсів України в наш час  належать бальнеологічні (мінеральні води, грязі, озокерит), кліматичні, ландшафтні, пляжні, пізнавальні.

 

В Україні наявні мінеральні води всіх основних бальнеологічних  груп. Деякі з них, зокрема "Миргородська", "Куяльник", "Поляна квасова", "Березівські мінеральні води", "Нафтуся" і радонові води, мають  світове значення та є унікальними  на нашій планеті. Попереду інтенсивне освоєння сульфідних, залізистих, миш'яковистих  та інших мінеральних лікувальних  вод. Україна належить до найбагатших  на бальнеологічні ресурси країн  світу.

 

Україна володіє практично  невичерпними і найбільшими у  світі запасами лікувальних грязей, які складаються з різних за природним  утворенням і лікувальною дією відкладів  морських заток, боліт і озер. Ці грязі містять воду, мінеральні та органічні речовини. За нинішньою  класифікацією лікувальні грязі  України поділяються на мулисті (сульфідні, мінеральні, глини, глинистий  мул, сапропелі), торфові (прісноводні, мінералізовані), псевдовулканічні (сопкові  та гідротермальні).

 

Кліматичні ресурси України  з погляду їх рекреаційного використання належать до найкращих і хороптах. За світовою класифікацією найкращими для рекреаційної діяльності е кліматичні умови, сприятливі для цього виду господарства протягом 9,5—10,5 місяців. Умовами, найсприятливішими для  рекреації, є тепле літо і не дуже холодна зима зі стійким сніговим покривом. До найсприятливіших кліматичних  умов належать також жарке тривале  літо і нетривала зима без стійкого снігового покриву. Ще однією особливістю  клімату України є його велика різноманітність. Так, середня річна  температура на полонинах Карпат така, як у приполяр'ї (0 °С), а на Південному узбережжі Криму (+12,50 °С) вона відповідає температурі середземноморського  узбережжя Франції.

 

Ландшафтні рекреаційні  ресурси України теж доволі багаті та різноманітні. Велику роль тут відіграють рельєф і рослинність. Для нашої держави характерна доволі розчленована поверхня з безліччю мальовничих височин, плато, піднять, останців тощо. Особливо в цьому сенсі виділяється Правобережжя. Тут рельєф у поєднанні з місцевими кліматичними і рослинними ресурсами в цілому є унікальним не лише для Європи, а й для світу (Словечансько-Овруцький, Мізоцький кряжі, Канівські гори, Товтри, Галогори, Розточчя тощо).

 

 

Близько 14 % території країни вкрито лісами. Цей показник дуже диференційований по території. У Степу лісистість не перевищує 4 %, у Криму — 10 %, на Поліссі — близько ЗО, у Карпатах — понад 60 %. Серед деревних порід  переважає сосна (34 % всієї лісовкритої  площі).

 

Це дуже добре для рекреації. Сосна — єдина з хвойних  рослин, яка виділяє фітонциди  не лише влітку, а й узимку. Особливо цінна характеристика, притаманна для  України — поєднання в лісах  сосни з дубом, що займає близько 22 % залісненої частини країни. Величезне  рекреаційне значення мають лісопаркові  зони великих міст, які, на жаль, нині по-варварському знищуються під забудову.

 

Світове значення мають в  Україні рекреаційні ресурси  пляжів, природно-заповідного фонду, спелеоресурси. Майже неосвоєні  історико-культурні (пізнавальні) рекреаційно-туристичні ресурси. Держава охороняє понад 70 тис. пам'яток історії і культури. Більш  як 12 тис. з них однозначно є цікавими для туристів усього світу. Українські замки, фортеці і монастирі є  унікальним історико-архітектурним  явищем Європи і всієї планети. Українські національні храми з їх грушоподібними куполами дещо різняться від "цибулястих" російських церков. Не має аналогів українське бароко і в Європі. Попереду відбудова сотень замків і фортець, які нині зруйновані. За правильної інвестиційної політики вся Правобережна Україна може перетворитися на найбільше у світі зосередження замків і фортець.

 

Найщільніша територіальна  концентрація рекреаційно-туристичних  ресурсів світу характерна для Європи. Справді, тут на порівняно невеликій  території зосереджене небувале розмаїття ландшафтів, історичних подій, архітектурних пам'яток народів, культур  тощо. Від 60 до 65 % іноземних туристів відвідує якраз Європу. Традиційно за сукупністю рекреаційно-туристичних  ресурсів виділяються в ієрархічній  послідовності Франція, Італія та Іспанія.

Визначено 11 курортів міжнародного значення (Євпаторія, Саки, Трускавець, Моршин, Бердянськ, Куяльник, Одеська  група курортів, курорти Південного берега Криму, Феодосія, Планерське, Курортне). До курортів республіканського значення віднесено Березовські мінеральні води Харьковської області, Верховина  та Синяк Закарпатської області, Ворзем та Конча-Заспа Київської  області, Кирилівка Запорізької  області, Любине Великий та Немирів  Львівської області, Миргород Полтавської  області, Слов’янськ та Святогірськ  Донецької області, Сатанів Хмельницької області, Мельник Вінницької області.

 

За часів незалежності України до курортів було віднесено 260 населених пунктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Проблеми і перспективи  розвитку оздоровчо-рекреаційної  діяльності в Україні

 

Загальним гальмівним чинником розвитку рекреаційної діяльності, насамперед його матеріально-технічної бази, є  проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це стосується передусім сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів. Не відпрацьовано  механізм заохочувального оподаткування  інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь.

 

В роботі рекреаційної галузі можна виділити наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед  них:

 

- відсутність розгалуженої  системи інформаційно-рекламного  забезпечення діяльності галузі;

 

- податкове законодавство,  що не сприяє вкладенню інвестицій  в рекреаційну інфраструктуру  та санаторно-курортний комплекс;

 

- різновідомча підпорядкованість  рекреаційного та санаторно-курортного  комплексів;

 

- недоліки в системі  регіонального управління [16];

 

- проблема тіньової економіки;

 

- необхідність передання  частини повноважень органам  місцевого самоврядування.

 

Після розпаду Радянського  Союзу в санаторно-курортній галузі України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних  причин використовувалась не в повну  міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування  України та Українською республіканською радою з управління курортами  профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу  не тільки зберегти, але й дати поштовх  до розвитку курортної системи незалежної України [15].

 

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною  експлуатацією та несвоєчасним капітальним  і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

 

Багатопрофільність засобів  розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.

 

Рекреаційні заклади потребують загальної реконструкції для  підвищення рівня сервісу, комфортності, розширення спектру рекреаційних та супутніх послуг. Розвиток індустрії  колективного відпочинку, орієнтований на задоволення потреб рекреантів низького та середнього рівня забезпеченості, передбачає модернізацію санаторіїв, реконструкцію будинків відпочинку з цілорічним режимом роботи, розвиток мережі туристичних маршрутів (пішохідних, водних, кінних), розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів. Організація  індивідуального відпочинку, що забезпечує задоволення потреб багатих рекреантів, повинна відповідати найвищим світовим стандартам. Це передбачає будівництво  спеціальних котеджів, які можуть здаватися в оренду або продаватися, будинків відпочинку зі здачею в оренду юридичним особам; організацію служби забезпечення індивідуального відпочинку.

 

З погляду організації  інфраструктурного забезпечення рекреаційного  процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює  проблему транзитних перевезень, організацію  залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового  транспорту.

 

Україна має розвинуту  мережу автомобільних доріг і  залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей  на деяких видах транспорту.

 

Транспортні шляхи України  повинні відповідати міжнародним  вимогам та надавати можливість здійснювати  перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно.

 

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних  транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для  розвитку туристичної індустрії.

 

Не менш важливою складовою  інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

 

Неможливий розвиток рекреації  без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб  сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації  культурно-розважального обслуговування.

 

Актуальною для України  залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів  і, в першу чергу, рекреаційних центрів.

 

Перспективи розвитку рекреації  в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку [2]. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають  у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації  та її інтеграція в світовий ринок  туристично-рекреаційних послуг пов’язані  з необхідність розв’язання гострих  соціально-економічних проблем в  період трансформації суспільно-економічних  відносин. Зокрема при плануванні подальшого розвитку рекреаційного комплексу в основу повинна бути покладена ідея природно – історично – етнографічної рекреації, що базується на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів та історичних, архітектурних пам’яток краю.

 

Крім того, у разі рекреаційного  планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних  комплексів – важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами  споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього  середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного  використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На даний час у регіонах України крім технопарків існує 20 інноваційних центрів, 24 інноваційні  бізнес-інкубатори, 14 центрів науково-технічної  та економічної інформації, 15 небанківських  фінансово-кредитних установ, 21 науково-впроваджувальне  підприємство, а всього близько 150 інноваційних структур різних видів [1, с. 16 – 17]. Проте  значна їх частина існує формально  і не виконує повністю свої функції  щодо сприяння розвитку інноваційного  підприємництва в Україні [7, с. 31].В Україні діяльність технологічних парків регламентується Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», Положенням «Про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів», Положенням «Про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» та іншими нормативно-правовими актами.

На сьогоднішній день в  Україні офіційно зареєстровані 16 технопарків:

1)       «Напівпровідникові  технології і матеріали, оптоелектроніка  та сенсорна техніка» (м. Київ);

2)       «Інститут  електрозварювання імені Є.О.  Патона» (м. Київ);

3)       «Інститут  монокристалів» (м. Харків); 

4)       «Вуглемаш» (м. Донецьк);

5)       «Інститут  технічної теплофізики» (м. Київ);

6)       «Київська  політехніка» (м. Київ);

7)       «Інтелектуальні  інформаційні технології» (м.  Київ);

8)       «Укрінфотех» (м. Київ);

9)       «Агротехнопарк»  (м. Київ);

10)  «Еко-Україна» (м. Донецьк);

11)  «Наукові і навчальні  прилади» (м. Суми);

12)  «Текстиль» (м. Херсон);

13)  «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк);

14)  «Український мікробіологічний  центр синтезу та новітніх  технологій» (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса);

15)  «Яворів» (Львівська  область);16)  «Машинобудівні технології»  (м. Дніпропетровськ).

Отже, загальний обсяг  реалізованої інноваційної продукції  у 2009 році складає 341,717 млн. грн., що на 509,79 млн. гривень менше, у порівнянні з 2008 роком. Динаміка зменшення обсягів  реалізованої інноваційної продукції  відображає припинення державної підтримки  технологічних парків. Частину інноваційної продукції було реалізовано на зовнішніх  ринках, а саме у 2009 році – 70,75 млн. грн., що на 28,09 млн. грн. менше, по відношенню до 2008 року. Аналогічно і суми залучених  інвестицій та суми одержаних кредитів зменшились у 2009 році. Як наслідок цього, коштів до бюджету та позабюджетних  фондів перераховано також значно менше  – на 28,69 млн. грн.