Природно-ресурсний потенціал, його сутність та структура

Внаслідок процесу агломерування  в районі утворився ряд промислових  вузлів з певною спеціалізацією. Найбільшим у районі і другим в Україні  є Київський промисловий вузол, до якого, крім Києва, належать такі центри: Бориспіль, Боярка, Бровари, Васильків, Вишневе, Ірпінь, Обухів, Фастів. Він  характеризується високою комплексністю  і територіальними взаємозв'язками з іншими районами і центрами, спеціалізується  на неметаломісткому кваліфікованому  машинобудуванні, легкій промисловості  та будівельній індустрії.

Спеціалізацію Білоцерківського промислового вузла, до якого належать Біла Церква, Сквира, Узин, Рокитне, визначають нафтохімічна, машинобудівна, харчова  і легка галузі промисловості.

У галузевій структурі  Житомирсько-Бердичівського вузла  провідну роль відіграють машинобудування, легка і харчова промисловість. У Чернігівському промисловому вузлі  зосереджені підприємства хімічної, легкої, харчової промисловості. Формуються також Прилуцький (на базі родовищ  нафти і природного газу та переробки  сільськогосподарської сировини) і  Ніжинський (галузі спеціалізації: машинобудування, харчова, легка) промислові вузли.

Сільське господарство. Частки рослинництва і тваринництва у загальному обсязі валової продукції сільського господарства приблизно однакові. Останніми  роками посилилася тенденція до зменшення  частки тваринництва. Із 9067 тис. га загальної  земельної площі району під сільськогосподарськими угіддями зайнято 4948 тис. га (54,6 %), у тому числі рілля займає 3854 тис. га (77,9 % площі сільськогосподарських угідь), сіножаті і пасовища — 1001 тис. га (20,2 %).

У районі виділяють три  зони спеціалізації сільського господарства: лісостепову, поліську і приміського  господарства. Дві перші виділено на основі впливу природних, а останню  — суспільних факторів. Частину  угідь поліської зони осушують, а  лісостепової та інтенсивної приміської, навпаки, зрошують.

Поліська зона характеризується молочно-м'ясним скотарством, свинарством, льонарством, картоплярством, зерновим господарством. Галуззю спеціалізації  у західній частині зони є хмелярство. Розвивається вівчарство.

Для лісостепової зони характерне м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство. На місцевих концентрованих кормах у  центральній частині зони значного розвитку набуло птахівництво. Допоміжними  галузями тваринництва є бджільництво, кролівництво, ставкове рибництво.

У приміському сільському господарстві, яке сформувалося навколо  Києва в радіусі ЗО—50 км та інших  великих міст, провідними галузями є молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, у тому числі тепличне, садівництво, ягідництво з вирощуванням зернових і технічних  культур. Калитянський свинокомплекс, приміщення якого дають можливість утримувати 108 тис. голів свиней, найбільший в Україні.

У сільському господарстві району формуються агропромислові спеціалізовані комплекси рослинницької (бурякоцукровий, плодо-овочеконсервний, льонопромисловий, зерно-картоплярсько-спиртовий, хмелепромисловий) і тваринницької орієнтації.

Значні площі сільськогосподарських  угідь на півночі району виведені з народногосподарського обороту  внаслідок забруднення радіоактивними елементами після аварії на Чорнобильській АЕС.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Транспортний комплекс.

 

Провідна роль в районі відводиться автомобільному транспорту (до 60%

вантажоперевезень та до 50% пасажироперевезень). Протяжність автострад  з твердим покриттям складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми

країнами. Щоправда, якість доріг в цілому ще не відповідає світовим стандартам. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней є важкопрохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.  За питомою вагою вантаже- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність доріг складає 2,9 тис. км при пересічній щільності – 23 км/1000 км2 території. Залізниці перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках. Всі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва - Київ - Козятин -Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів - Вінниця - Київ - Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону - Дніпропетровськ - Київ - Коростень - Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.

 

 Трубопровідний транспорт  в районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава - Київ - Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка - Полтава - Київ, Уренгой - Ужгород, нафтопроводи "Дружба",Гнідинці - Кременчук.

 

 Наявність на території  району таких великих водних  артерій, як Дніпро Десна, Прип'ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками здійснюються і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти - Київ та Чернігів.  Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярніперевезення здійснюють тільки аеропорти "Бориспіль" та "Жуляни", що уКиєві.

 У містах району  розвинений міський транспорт.  У Києві виділяється

метрополітен, а також  швидкісний трамвай.

Перспективи розвитку. Підприємства району мають економічні зв'язки як з іншими районами України, так і  з багатьма зарубіжними країнами. Товарне значення має продукція  машинобудування, зокрема приладобудування, виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування, а також мінеральних будівельних матеріалів, меблів, керамічних виробів, цукру. Завозять у район чорні і кольорові метали, нафту і нафтопродукти, кам'яне вугілля, товари народного споживання, а також машини та устаткування.

Крім Чорнобильської трагедії значних збитків навколишньому  середовищу завдає скидання стічних  вод у водні об'єкти, викиди шкідливих  речовин в атмосферу, забруднення  ґрунтів. Екологічна ситуація в районі з кожним роком погіршується, особливо у великих містах. Обсяги скидання забруднених стічних вод у  природні поверхневі водні об'єкти у деякі роки становили 167,7 млн. м3, причому найбільше на заході району. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами  забруднення становили 354,5 тис. т, пересувними  засобами — 395,2 тис. т, понад половина з яких припадає на центральну частину  району. Найгірша екологічна ситуація у Києві, Чернігові, Білій Церкві та Житомирі, тобто у найбільших містах.

Зміни в економіці України, пов'язані з переходом до ринкових відносин, стосуються і народногосподарського  комплексу Столичного району. Зокрема, передбачено:

структурні зрушення в  економіці району, спрямовані на посилення  соціальної орієнтації, забезпечення ефективного розвитку сільського та лісового господарства, харчової і  легкої промисловості, видобутку і  переробки мінералів, докорінну  реконструкцію, технічне переозброєння  та створення нових потужностей  для переробки сільськогосподарської  сировини, насамперед створення виробництва  для одержання кінцевої продукції  з льону-довгунця;

прискорений розвиток деяких галузей машинобудування — авіабудування, сільгоспмашинобудування, приладобудування, електроніки, точної механіки та оптики, здійснення заходів на консервацію окремих підприємств воєнно-промислового комплексу;

пріоритетний розвиток наукоємних виробництв для випуску електронної  техніки, електропобутових та інших  товарів народного споживання, створення  на базі науково-технічного потенціалу м. Києва технопарків (технополісів), спрямованих на ефективне використання конкурентних технологій;

здійснення реконструкції  та технічного переоснащення підприємств  хімічної промисловості;

оптимізацію структури розвитку всіх ланок агропромислового комплексу  відповідно до кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків;

вирішення еколого-економічних  та соціальних проблем, пов'язаних з  ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, поліпшення екологічної  ситуації в регіоні;

прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктур;

освоєння рекреаційних ресурсів регіону;

створення і розвиток у  Києві міжнародного інфраструктурного  центру для обслуговування потреб міжнародного співробітництва України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Один з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина й транспорт. Згодом кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значно збільшилась. Їх можна об’єднати у групи, які справляють найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинна, трудова (фактор трудових ресурсів), транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон’юнктури, науково-технічного прогресу, економіко-географічної ситуації, екологічна.

Сировинний фактор

Його часто-густо називають  фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Але у практичному аналізі  витрати на сировину й матеріали  об’єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Це чималі витрати й у більшості  галузей промисловості складають  понад половину всіх вкладень.

Звичайно ступінь матеріаломісткості визначається від ношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Водночас обидві величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних  показниках. Наочнішим є метод  зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихідної сировини й  готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво  нематеріаломістке; якщо ж кратність  становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою .Виробництва з  великими витратами сировини на одиницю  готової продукції, звичайно, треба  розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити завеликих відрахувань  на транспорт. Найчастіше (але не завжди) перевезення готової продукції  до споживача коштує менше, ніж перевезення  сировини. Чим вища матеріаломісткість виробництва, тим більша його орієнтація на сировину. Деякі види виробництва  через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається  сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості, виробництво калійних добрив. У деяких випадках розміщення виробництва поблизу сировини цілком очевидне, хоча теоретично припустиме і в інших місцях, як-от виробництво  соди. Для одержання однієї тонни  соди треба 1,7 т кухонної солі, яка  у цьому випадку добувається  у вигляді розсолу, цебто її об’єм  значно збільшується, і сировина стає практично нетранспортабельна. Виробництво лляних тканин зосереджено в районах виробництва льону, бо сировина (стебло) теж нетранспортабельна.

 

Деякі стадії комплексних  галузей вирізняються високою матеріаломісткістю, інші – середньою або низькою. Наприклад, у кольоровій металургії збагачення сировини – дуже матеріаломісткий вид виробництва. Адже навіть багаті мідні руди містять металу не більше 5%, а руди рідких металів – десяті й соті частки процента. Звичайно, возити на велику відстань величезну кількість  гірської породи безглуздо. Ось чому на місці видобутку руду збагачують і одержують концентрат, який потім  відправляється на подальшу переробку. В текстильній промисловості  бавовноочисні й вовномийні заводи також розташовуються поблизу місць  виробництва бавовни й вовни, бо після очищення вага сировини набагато знижується.

 

У чорній металургії матеріаломісткою вважається стадія виробництва чавуну, коли на одну тонну готової продукції  потрібно приблизно дві тонни  залізної руди, 1,3 тонни коксівного вугілля, а також флюсові вапняки, вогнетривкі глини та інша сировина. Ось чому заводи повного циклу  розташовуються поблизу сировини. При  цьому зміна технології процесу  впливає на зсуви у розміщенні виробництва. Так, на початку XX ст. для  виробництва тонни чавуну використовувалось  більше коксівного вугілля, ніж залізної руди. Тому найбільші металургійні центри тяжіли до вугільних басейнів: Донбас в Україні, Рурський басейн у  ФРН тощо. А нині заводи «шукають»  руду. Найбільший металургійний комбінат в Україні (і один з найбільших у Європі) – у Кривому Розі; у США чорна металургія посунулась, з одного боку, до Великих озер (родовища руди), а з іншого, – до портів, куди підвозять імпортну руду; в  Німеччині великим металургійним  центром стало портове місто Гамбург, де використовують імпортну руду.

 

 

У бурякоцукровому виробництві  одержання цукру-сирцю прив’язане до місць буряківництва, а рафінадне  виробництво – до споживача.

 

Сировинний фактор є провідним  для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво чорнової міді, нікелю, свинцю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого  обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна, сироварна, бавовноочисна  й вовномийна промисловість, ґутництво.

 

Оскільки мінеральні ресурси  жорстко локалізовані (родовища руд  металів, мінеральна сировина для хімічної промисловості тощо), то розміщенню матеріаломісткого виробництва  здебільшого притаманна висока концентрація. Так, Донбас і Придніпров’я мають  потужну металургійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну  руду, нікопольську марганцеву руду й  донецьке коксівне вугілля. Підприємства реґіону – найбільші у Європі. Тут розташовані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, локомотиво- й вагонобудування, енергетичне  машинобудування. Донецько-Придніпровський  район виробляє чорних металів і  продукції важкого машинобудування  більше, ніж може спожити Україна, а тому значна частина виробів  експортується.

 

Поряд із матеріаломісткими  видами виробництва є й такі, для  яких сировинний фактор не має істотного  значення, або, принаймні, роль сировини менш значна порівняно з іншими компонентами виробництва. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вважається для них за сировину) і потребують дуже мало матеріалів. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні, оптико-механічному машинобудуванні  вартість сировини у багато разів  менша за вартість готової продукції, і за вагою сировина не перевершує готову продукцію. Але у цьому  випадку зіставляються витрачені  кошти. Такі галузі не обов’язково  розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу іншого фактора  – трудового, який у цьому випадку  переважає.