Мікроекономічна модель підприємства

     10. Прибуток (E = ТR - ТС)

     Умови максимізації прибутку МR = МС

     Бухгалтерські витрати – включають лише фактичні витрати в грошовому виразі підтверджені документально.

     Економічні  витрати – включають крім фактичних  витрат ще й недоотриманий дохід.

     Бухгалтерський  прибуток – різниця між сукупною виручкою та бухгалтерськими витратами.

     Економічний прибуток – різниця між валовою  виручкою та економічними витратами.

     Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним  є обсяг використання двох факторів виробництва.

     Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант.

     Ізокванти – множина комбінацій факторів виробництва, які забезпечують однаковий обсяг  виробництва.

     

     Рис. 1. Ізокванта

     Властивості ізоквант:

     1. Ізокванти ніколи не перетинаються.

     2. Чим дальше ізокванта знаходиться від початку координат тим більший рівень виробництва вона показує.

     3. Ізокванти не дотикаються до  осей координат.

     4. При збільшенні фактора виробництва  ізокванта до відповідної осі зменшується.

     Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різних точках ізоквант різна. Взаємозамінність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS).  Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва.

     Наприклад: норма технологічної заміни праці  капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -DL/DK.

     

     Рис. 2. Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю

     

     Рис. 3. Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва

     Різні комбінації факторів виробництва (у  межах ізокванти) забезпечують виробництво  певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним [6, с. 58]. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою:

        (12)

     а капіталу працею:

       (13) 

 

      2. Види та параметри  підприємств

     2.1. Види та умови  функціонування підприємств

      Для успішного функціонування підприємств необхідно створити їм необхідні умови.

        Умови функціонування підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу.
2. Повна відповідальність за результати своєї діяльності.
3. Прибуток – основне джерело доходу підприємства.
4. Конкуренція.
5. Допомога держави має винятковий характер [17, с. 243].

     Формування  ринкової структури економіки України  призведе до появи різноманітних  форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинених країнах, їх можна класифікувати  за різними критеріями, найпоширенішими  з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності.

     Види  підприємств за формою власності

     Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють  такі організаційні види підприємств  — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство (рис. 5).

       
 
 
 
 
 

     Рис. 4. Види підприємств за формами власності

     Одноосібне  володіння - підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

     Такі  підприємства мають свої переваги і  недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність  дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.

     Партнерство, або товариство - форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних власників.

     Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отримує пропорційно до його паю.

     Товариства, як правило, - це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.

     Розрізняють такі види партнерства:

     • повне товариство (товариство з необмеженою  відповідальністю);

     • товариство з обмеженою відповідальністю;

     • змішане (командитне) товариство.

     Найпоширенішим  є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

     У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

     Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину - за принципом обмеженої відповідальності, майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.

     Частка  партнерства у ринковій економіці  відносно невелика, але має ряд  переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

     Корпорація (акціонерне товариство) - провідна форма  сучасного підприємства в країнах  ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні  валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.

     Корпорація  є юридичною особою, що утворюється  об'єднанням на пайових (дольових) засадах  засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою  відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

     Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

     Засновниками  корпорацій можуть бути юридичні та фізичні  особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

     На  практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють  контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного товариства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 5).

     Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником з розгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами (дочірніми, спільними, орендними).

     Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

     Для практичних функцій управління підприємством загальні збори призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління. 

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 5. Структура акціонерного товариства

     Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі.

     Залежно від специфіки утворюваних корпоративних  структур холдингові компанії виконують  різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп [40, с. 31].

     У країнах з ринковою економікою помітна  роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.