Мікроекономічна модель підприємства

     Підприємство  володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

     Виробничі відносини на мікрорівні — це, передусім, технологічні відносини. Технологія — це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага [19, с. 138].

     Однією  з головних умов отримання максимального  прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва.

     «Портрет» (модель) підприємства складається  з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються:

     Q = f (х₁, х₂, …, х_i, …, x_n). (1)

     Якщо  весь спектр комбінацій факторів виробництва  прийняти як витрати праці (L) і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так:

     Q = f (L, K), (2)

     де  Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу).

     Виробнича функція в короткостроковому  періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів:

     Q = f (X). (3)

     Загальний обсяг виробництва, який досягається  за певного кількісного поєднання  змінного ресурсу з незмінною  кількістю інших ресурсів, називається  сукупним продуктом (ТР). Величина сукупного продукту змінюється зі зміною обсягів використання змінного фактора.

     Середній  продукт (AР) відображає середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

     Граничний продукт (МР) — це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва:

     Якщо  витрати змінного фактора збільшувати  в нескінченно малих кількостях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора (наприклад, гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу). Це поняття посідає центральне місце в теорії фірми, оскільки зіставлення продуктивності та ринкової ціни фактора виробництва обґрунтовує рішення фірми щодо доцільності залучення додаткових одиниць змінного фактора.

     До  найважливіших параметрів підприємства як мікроекономічної моделі належать також витрати виробництва, виторг і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів (факторів виробництва), або грошові витрати, здійснювані підприємством для виробництва певного обсягу продукції, становлять його витрати виробництва.

     У теоретичній економіці розрізняють  бухгалтерські та економічні витрати.

     Бухгалтерські витрати — це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі [17, с. 204].

     З огляду на обмеженість ресурсів доходимо висновку: використання будь-якого  ресурсу для виробництва певного  товару виключає можливість його використання у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів, називаються альтернативними, або економічними. Для окремого підприємства економічні витрати — це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.

     Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних  ще й тим, що вони не містять у  собі вартість тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати, обумовлені використанням факторів виробництва, які є власністю підприємства, називаються неявними витратами.

     Явні  витрати — це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати містять у собі лише явні витрати. економічні (альтернативні) витрати охоплюють явні та неявні витрати.

     Витрати на виробництво певного обсягу продукції (Q) називають сукупними витратами (ТС).

     Середні сукупні витрати (АТС) — це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

     Граничні  витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції.

        (1)

     Залежно від змін граничних витрат вирішується  питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва.

     Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р) проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q):

     Сукупний  прибуток — це величина, на яку валовий виторг (TR) підприємства перевищує його сукупні витрати (ТС). Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Величина економічного прибутку встановлюється як різниця між економічними витратами та виторгом підприємства.

     Якщо  підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває усі свої витрати. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже, до внутрішніх витрат відноситься й нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного виробництва.

     зі зміною обсягу виробництва величини валового виторгу і сукупних витрат змінюються по-різному, а отже, величина прибутку підприємства залежатиме від обсягу випуску продукції. Саме тому підприємства намагаються встановити такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого забезпечується найбільший прибуток. З цією метою обчислюється граничний виторг (MR), тобто приріст загального виторгу підприємства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю [16, с. 174].

     Середній  виторг (AR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю продукції.

     1.2. Виробництво і технологія. Виробнича функція

     Технологія - це практичне застосування способів виробництва товарів і послуг шляхом поєднання факторів виробництва.

     Виробництво товарів (продукції) супроводжується  перетворенням ресурсів (сировини, матеріалів) у потрібні для людини продукти за допомогою певного технологічного процесу.

     Технологічний процес - процес виконання технологічних  операцій для одержання тих чи інших товарів, послуг.

     Всі підприємства прагнуть бути ефективними  виробниками. Для цього вони повинні використовувати такі методи виробництва, які є ефективними як з технічної, так і з економічної точки зору.

     Спосіб  виробництва є технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції  є максимально можливим для точно  визначеного обсягу ресурсів. Для  узагальнення інформації про технічно ефективний спосіб виробництва в економіці використовується поняття виробничої функції.

     Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Виробнича функція - функція, незалежні змінні, якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленої продукції найбільш поширеними є виробнича функція з двома змінними ресурсами: працею L і капіталом К:

     Q = f (k, L)    (2)

     Q — максимальний обсяг продукції,  що виробляється за даною технологією  (даного співвідношення праці  та капіталу).

     Серед субституційних функцій виробництва з частковою заміщеністю ресурсів широко відома функція Кобба—Дугласа, названа так по іменах професорів Чиказького університету.

     Економіст Поль Дуглас зібрав статистичні дані за період 1899—1922 рр. щодо обробної промисловості  США й у 1927 р. звернувся до математика Чарльза Кобба з проханням формалізувати за допомогою математичної моделі виявлені закономірності впливу праці та капіталу на випуск продукції.

      У 1928 р. ними було запропоновано степеневу виробничу  функцію такого вигляду:

               (3)

     де Q — обчислений або очікуваний індекс виробництва продукції обробної промисловості за деякий характерний інтервал часу;

     L — індекс зайнятості в обробній  промисловості;

     K — індекс постійного капіталу;

     A, α — позитивне постійне число,  що характеризує технологію виробництва.

     Використовуючи  статистичні дані за зазначений період, Ч. Кобб і П. Дуглас одержали таку виробничу  функцію для обробної промисловості  США

        (5)

     Тут R2 — коефіцієнт множинної детермінації, що показує, яка частина змін залежної змінної (у даному випадку — Q) обумовлена змінами незалежних змінних (L, K). Його значення говорить про те, що зміни Q на 94% обумовлені змінами L і K. Зауважимо, що значення показників ступеня за незалежних змінних у сумі дорівнює одиниці.

     Щоб оцінити внесок кожного фактора  в кінцевий продукт, Ч. Кобб і П. Дуглас за допомогою диференціального числення, використовуючи часткові похідні, розрахували граничний продукт праці та капіталу:

          (6)

          (7)

     Середні продукти праці та капіталу були визначені  за загальноприйнятими формулами:

          (8)

          (9)

     Еластичності  випуску за кожним змінним фактором становили:

          (10)

          (11)

     Отже, у функції, отриманій Коббом і Дугласом, збільшення обсягу трудовитрат на 1% веде до збільшення випуску на 0,75%, а збільшення капіталу на 1% збільшує випуск на 0,25%. Оскільки значення EQ,L та EQ,K менше одиниці, випуск продукції відносно нееластичний і за працею, і за капіталом [16, с. 325].

     Основні параметри виробництва:

     1. Сукупний продукт (ТР) – загальна  кількість виготовленого блага.

     2. Середній продукт (АР) – продукт  розрахований на одиницю ресурсу (АР = ТР/ Q).

     3. Граничний продукт (МР) – продукт,  що виробляється ще однією  додатковою одиницею ресурсу

     (МР = ΔТР/ ΔQ)…(ΔТР = ТР2 – ТР1).

     4. Сукупні витрати (ТС).

     5. Середні витрати (АС = ТС/ Q).

     6. Граничні витрати (МС = ΔТС/ ΔQ).

     7. Валова (сукупна) виручка (TR = P*Q).

     8. Середня виручка (АR = TR/ Q).

     9. Гранична виручка (МR = ΔТR/ ΔQ).