Мікроекономічна модель підприємства

     Державні  підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.

     Майном  і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

     Комунальні  підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

     Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

     З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції становить дещо менше ніж 52 відсотки, передбачено здійснити структурне розмежування державного сектора на дві підгрупи.

     До  першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів).

     Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд.

     До  другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не менше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств - державних акціонерних товариств.

     Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою  державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управління цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів у наглядових радах.

     Підприємства  з часткою державної власності  в статутних фондах працюватимуть  на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове середовище.

     Види  підприємств за розміром

     Розрізняють підприємства малі, середні та великі.

     Малими  вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії — до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

     Малі  підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 6.

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 6. Сутність і значення малих підприємств

     Малі  підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон’юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

     Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення  на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов’язану з безробіттям.

     У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній  перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

     Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцінками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зайнятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприємствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

     Триває  процес розвитку селянських (фермерських) господарств, яких на початок жовтня 2005 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн га сільськогосподарських угідь, в тому числі 0,9 млн га ріллі [49, с. 21].

     Для того щоб малі підприємства стали  невід’ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

     Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон’юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим – мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

     Великі  підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

     Переваги  великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.

     Аргументом  на користь великих підприємств  є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп’ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації великих підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність [44, с. 124].

     Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

     Види  підприємств за сферою діяльності

     Підприємства  класифікують також за сферою, видом  господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування.

     Підприємства  різних сфер господарювання відрізняються  між собою не тільки структурою і  умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м’ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети виробництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові [38, с. 85].

 

      2.2. Найважливіші параметри підприємства як

     мікроекономічної  моделі

     Діяльність фірми характеризується виробництвом товарів послуг, виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми застосовуються показники сукупного продукту і граничного продукту.

     Сукупний  продукт ТР – весь обсяг продукту підприємства, створено сукупною дією усіх факторів виробництва.

         (14)

     Граничний продукт - це добавка до сукупного  продукту за рахунок використання додаткової одиниці якогось виробничого фактора (праці чи капіталу).

        (15)

     де DТР — приріст обсягу виробництва; DХ — приріст змінного фактора

     Крім  того, використовується показник середнього продукту - сукупного продукту фірми  з розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.

     Середній  продукт є показником середньої  продуктивності (наприклад праці), а  граничний продукт – виразом  граничної продуктивності.

     Від реалізації виробленого продукту створюється  доход підприємства. Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює ціні продукту (Р), помножений на кількість реалізованого товару (Q):

     TR = PQ  (16)

     Граничний доход MR - це приріст доходу (ТR) на додаткову  одиницю товару:

        (17)

     Середній  дохід фірми AR - це доход в середньому на одну одиницю реалізованого товару:

        (18)

     Витрати виробництва - це витрати підприємства на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних  фондів, інші – на закупівлю засобів  праці, обладнання, устаткування (основних фондів).

     Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується під кутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на виробничі ресурси, в кінцевому результаті – максимізувати прибуток.

     Господарський суб'єкт зіштовхуючись із обмеженістю  ресурсів повинен зробити вибір  між альтернативними способами  їх використання, між альтернативними  витратами.

     Альтернативні витрати - витрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту їх застосування. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних  можливостей. Витрати підприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

     Зовнішні  витрати дорівнюють сумі виплат фірмі  за використані ресурси зовнішнім  постачальником (за працю, сировину, матеріали, енергію, транспорт і т. ін.).

     Внутрішні витрати - витрати, що дорівнювали б  доходу за виробничі ресурси, якби не використовувались самостійно. Наприклад, якщо підприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход від неї, не віддаючи її в оренду. Тобто внутрішні витрати – це витрачені доходи.

     Внутрішні (неоплачені) витрати з'являються  і тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати в другій фірмі на вигідних умовах.

     Але щоб втримати такий фактор, наприклад  як підприємницька діяльність, в межах  власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, яка називається нормальним прибутком.

     Нормальний  прибуток - це доход на власну підприємницьку діяльність, він включається до складу внутрішніх витрат.