Моделі діагностики банкрутства підприємства

Міністерство освіти і  науки, сім’ї молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

 

Кафедра фінансів, грошового  обігу та кредиту

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Моделі діагностики банкрутства підприємства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів

2012

 

План

Вступ

1. Теоретичні основи діагностики банкрутства на підприємства
2. Моделі діагностики банкрутства на підприємстві

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Перехід економіки України  від адміністративно-командної системи  до ринкової економіки супроводжується  нестабільністю та постійними змінами, що, як відомо, призвело до системної  економічної кризи в країні. Нестабільність та кризовий стан економіки негативно  впливає на всі сфери суспільного  та економічного життя країни. Для  цього періоду характерний значний  спад виробництва, постійне знецінення грошей та зниження попиту на продукцію. Все вище перераховане негативно  впливає на діяльність окремих підприємств, більшість з них стає неплатоспроможними, заходять в глибоку кризу. Така ситуація вимагає вирішення проблем окремих  підприємств на державному рівні, шляхом використання інституту банкрутства. Хоча, поняття банкрутство для  нашої країни й не нове, та до виходу України зі складу СРСР поняття банкрутство  не могло існувати, оскільки банкрутство  державних підприємств відкидалося  взагалі. Лише після набуття Україною незалежності банкрутство як елемент  ринкових відносин стало реальністю сучасної ринкової економіки.

Серйозність наслідків банкрутства  підприємства для його постачальників, сумісників, фінансово-кредитних установ, інвесторів, зайнятих працівників зумовлює необхідність запровадження системи  організаційно-економічних заходів, здатних запобігти глибокій фінансовій кризі. При цьому важлива роль відводиться діагностиці банкрутства  підприємств.

 

1. Теоретичні основи діагностики банкрутства на підприємства

Прогнозування банкрутства  як вирішення відокремленої проблеми з'явилось в розвинених капіталістичних  країнах (і в першу чергу, в  США) відразу після закінчення Другої світової війни. Цьому сприяло стрімке  зростання кількості банкрутств у зв'язку з різким скороченням  військових замовлень. А тому і виникла  проблема можливості апріорного визначення умов, що призводять до банкрутства.

Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, банкрутство – це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Деякі українські науковці подають своє тлумачення цього поняття: за визначенням І.О. Бланка, банкрутство – це реалізація катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, в результаті якої воно неспроможне задовольнити у встановлений строк пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Розглядаючи сутність банкрутства, як економічного явища можна застосувати наступне визначення: банкрутство – це наслідок глибокої фінансової кризи, системи заходів по управлінню, яка не призвела до позитивних результатів.

Діагностика банкрутства  передбачає постійний нагляд за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які входять  до системи нагляду за поточною фінансовою діяльністю підприємства.

Ознаками можливого банкрутства  підприємства є:

• падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;
• зниження потоку грошових надходжень від виробничої і фінансової діяльності та зниження доходів;
• підприємство працює у галузі, де велика імовірність банкрутства;
• підприємство недавно почало своє функціонування;
• зменшення сум дивідендів.

Діагностика банкрутства  не повинна обмежуватись констатацією факту наявності кризи на підприємстві, а й повинна надавати потрібну інформацію для розробки можливих шляхів виходу з неї.

Аналіз ймовірності банкрутства включає в себе ряд етапів, які логічно продовжують один одного. Р.С.Квасницька пропонує застосовувати підприємствам в системі антикризового управління таку послідовність діагностики банкрутства:

- перший етап − аналіз  ранніх ознак кризового стану  підприємства;

- другий етап − економічна  оцінка та аналіз бухгалтерського  балансу підприємства;

- третій етап − аналіз  фінансового стану підприємства  за групами коефіцієнтів, які  характеризують майновий стан, ліквідність  та платоспроможність, фінансову  стійкість, ділову активність  та рентабельність діяльності;

- четвертий етап −  діагностика на основі бальних  методів (рейтингової оцінки);

- п’ятий етап − дискримінантний аналіз (моделі Е.Альтмана, Спрінгейта, Р.Ліса, У.Бівера, Таффлера і Тішоу та інші) [2].

Отже, така поетапна структуризація процесу діагностики банкрутства  підприємства дає можливість виділити завдання та об'єкти на кожному етапі діагностики, надати користувачам повну та об'єктивну інформацію про поточний та перспективний стан підприємства для прийняття ефективного управлінського рішення та обгрунтування програми антикризових заходів.

 

2. Моделі діагностики банкрутства на підприємстві

Поглиблена діагностика  банкрутства представляє собою систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яке здійснюється на основі проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий стан підприємства. У процесі такого аналізу використовується повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів на основі різних закордонних моделей та методик.

Відомий фінансовий аналітик Вільям Бівер запропонував свою систему показників для оцінки банкрутства. Він запропонував досліджувати тренди показників для діагностики банкрутства.  Одним з його висновків було те, що і в короткостроковій перспективі , і в довгостроковій перспективі відношення потоків грошових коштів до суми заборгованості було найкращим прогнозом,  на другому місці – були коефіцієнти структури капіталу, на третьому – коефіцієнти ліквідності, на  найгіршому – коефіцієнти оборотності.

Кб = (Фп + Фа) / (Пд + Пп),

де Фп - чистий прибуток підприємства;

Фа - сума амортизаційних нарахувань в собівартості продукції ;

Пд - довгострокові зобов’язання;

Пп - поточні зобов’язання підприємства.

Тобто:

Ознакою фінансової нестабільності суб’єкту господарювання є таке фінансове  становище підприємства, у якого  протягом тривалого часу (1,5 - 2 роки) цей коефіцієнт не перевищує 0,2. Це свідчить про те, що підприємство може спрямовувати на розвиток виробництва незначну частку своїх власних фінансових ресурсів, а, значить, у майбутньому одержить незадовільну структуру балансу. Значення коефіцієнта Бівера, що рекомендується, за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17 - 0,4.

Модель Спрінгейта побудована на основі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вона має чотири фактори, які орієнтовані на майбутні доходи підприємства. За цією моделлю точність визначення імовірності банкрутства становить 92%, але з часом цей пказник зменшується. Вона має такий вигляд:

Z=1,03A+3,07B+0,66C+0,4D

де A – робочий капітал/загальна вартість активів;

B – прибуток до сплати податків та відсотків/загальна вартість активів;

C – прибуток до сплати податків/короткострокова заборгованість;

D – обсяг продажу/загальна вартість активів.

Якщо Z<0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальні дискримінантну модель, яка має наступний вигляд:

Z=1,5Х₁ +0,08Х₂+10Х3+5Х₄+0,3Х₅+0,1Х₆

де Х₁ – Cash-Flow/зобов”язання;

Х₂ – валюта балансу/зобов”язання;

Х₃ – прибвток/ валюта балансу;

Х₄ – прибвток/виручка від реалізації;

Х₅ – виробничі запаси/ виручка від реалізації;

Х₆ – виручка від реалізації/ валюта балансу;

Отримані значення Z можна охарактеризувати наступним чином:

Z>2 – підприємство є фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 – фінансова стійкість підприємства порушена, але за умов переходу нв антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Z<1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо не буде здійснено санаційних заходів;

Z<0 – підприємство є напвбанкрутом.

Найпоширеніші нині діагностики  банкрутства запропонував у 1968 р. відомий  західний економіст Е. Альтман – Z-моделі. За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства (індекс Z) визначається коефіцієнтом покриття К_п і коефіцієнтом автономії (фінансової незалежності) К_авт за формулою

Z = - 0,3877-1,0736 К_п + 0,0579 К_авт

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50%. Від’ємні значення Z свідчать про  зменшення ймовірності банкрутства. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням Z. Ця модель проста, не потребує великого обсягу вихідної інформації, але недостатньо точно прогнозує ймовірність банкрутства. Похибка Z = 0,65.

За п’ятифакторною моделлю коефіцієнт Альтмана розраховують так:

Z = (обіговий капітал / усі активи) * 1,2 + (нерозподілений  прибуток / усі активи) * 1,4 + (прибуток  від основної діяльності / усі  активи) * 3,3 + (ринкова вартість усіх  акцій / усі активи) * 0,6 + (обсяг  продажів / усі активи) * 1

Z < 1,81 – імовірність  банкрутства дуже висока

1,81 < Z < 2,765 – імовірність  банкрутства середня

2,765 < Z < 2,99 – імовірність  банкрутства невелика

Z > 2,99 – імовірність  банкрутства дуже мала.

Правильність даної формули  – 95%.

В умовах перехідної української  економіки використання Z-рахунку  Альтмана не дає точних результатів. Причиною цього можуть бути переоцінки основних фондів, неможливість встановити реальну ринкову ціну деяких основних фондів, і, як результат, вирахування чисельника та знаменника за різними цінами.

В українській практиці приймались численні спроби використання рахунку  Альтмана для оцінки платоспроможності та діагностики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх факторах, що здійснюють вплив на функціонування підприємства, спотворюють імовірнісні оцінки. Досвід використання вказаної моделі в ряді країн (США, Канаді, Бразилії, Японії) показав, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за допомогою 5-факторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90%, за 2 роки – до 70%, за 3 роки – до 50%.

Окрім того, акціонерний  капітал підприємства в ринкових умовах становить практично завжди 100%, на відміну від українських  підприємств, де ця частка переважно  менша, тобто чисельник показника  значно більший, ніж у наших умовах.

Дж. Таффлер і Г. Тішоу розробили чотирифакторну модель оцінки платоспроможності.

Z = 0,53 A + 0,13B + 0,18C + 0,16D

де A = Операційний прибуток /Короткострокові зобов’язання;

B = Оборотні активи /Загальна  сума зобов’язань;

С = Короткострокові зобов’язання /Загальна вартість активів;

D = Виручка від реалізації /Загальна вартість активів.

За Z > 0,3 рівень фінансового стану вважається високим, а ймовірність банкрутства невеликою. За Z < 0,3 рівень фінансового стану вважається низьким, а ймовірність банкрутства - високою. Але для моделі Дж. Таффлера і Г. Тішоу питання надійності вагових коефіцієнтів для оцінювання фінансового стану в умовах вітчизняної економіки залишається відкритим.

Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану. У 1972 р. Р. Ліс отримав наступну формулу для Великобританії:

Z = 0,063A+ 0,092B + 0,057C+0,001D,

де А = Оборотні активи / Загальна вартість активів;

В = Операційний прибуток / Загальна вартість активів;

С = Нерозподілений прибуток / Загальна вартість активів;

D = Власний капітал / Позиковий  капітал.

Граничне значення тут складає 0,037. Однак зовнішні фактори (ступінь розвитку фондового ринку, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), нажаль, також не дають даній методиці в повній мірі відображати ситуацію для підприємств України і бути застосованою в якості універсальної моделі передбачення імовірності банкрутства.

Розглянуті методики прогнозування  банкрутства зарубіжних авторів  мають ряд суттєвих обмежень для  їх використання на українських підприємствах:

• більшість зарубіжних методик діагностики ймовірності банкрутства побудовані з використанням вагових коефіцієнтів показників, що розраховані на основі американських аналітичних даних минулих років. Отже, в зв'язку з цим вони не відповідають сучасний економічній ситуації;
• дані моделі не адаптовані до вітчизняної економіки і не враховують специфіку діяльності українських підприємств, а саме: особливості в системі бухгалтерського обліку і податковому законодавстві, вплив інфляції на формування показників діяльності підприємства, галузеву приналежність підприємства та ін;
• відсутність статистичних даних по підприємствам-банкрутам, що не дозволяє скоригувати методику розрахунку питомої ваги коефіцієнтів з урахуванням економічних умов;
• проаналізовані методики не враховують інших важливих показників діяльності підприємства (методики побудовані на використанні балансових показників та показників звіту про фінансові результати);
• моделі не дають відповіді на питання, які з факторів вплинули на зміну рівня фінансової стійкості;