Мікроекономічна модель підприємства

     Сума  зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат, що проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаються бухгалтерськими витратами.

     Сума  зовнішніх і внутрішніх витрат називаються  економічними витратами.

     Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і витратами.

     В зв’язку з існуванням зовнішніх  і внутрішніх витрат в мікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.

     Бухгалтерський  прибуток це різниця між сукупним доходом і зовнішніми (наявними) витратами.

     Економічний прибуток - це різниця між сукупним доходом і економічними витратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний прибуток (або  від економічних витрат відняти  бухгалтерські витрати) можна обчислити нормальний прибуток.

     В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витрати можуть бути постійними і змінними.

     Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називається постійними (оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційні відрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) - TFC.

     Основні види постійних витрат:

     1. Відсотки за кредит.

     2. Орендна плата.

     3. Амортизація.

     4. Капітальний ремонт.

     5. Податки.

     6. Страхові внески.

     7. Витрати на управління.

     Витрати, які залежать від обсягу продукції називається змінними (вартість сировини, зарплата робітників) - TVC.

     Основні види змінних витрат:

     1. Витрати на сировину.

     2. Оплата праці.

     3. Витрати на паливно-мастильні  матеріали.

     4. Витрати на електроенергію.

     Загальні (сукупні) витрати - це сума постійних і змінних витрат:

     ТС = TFC + TVC (19)

     У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й  середніх:

     Середні постійні витрати (АFС — Аvеrаgе Fіхеd Соst) — це кількість постійних  витрат виробництва (FС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис. 7):

     АFС= FС / Q  (20)

     Середні змінні витрати (АУС — Аvеrаgе Vаrіаblе  Соst) — це кількість змінних витрат виробництва (VС), що припадає на одиницю  виробленої продукції Q (рис. 7):

     АVС = VС / Q (21)

     Середні сукупні витрати (АТС — Аvеrаgе  Тотаl Соst) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції Q (рис. 7):

     АТС = ТС/ Q (22)

     Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна  розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат [21, с. 46]:

     АТС = АFС + АVС = (FС+ VС) / Q  (23) 

     

     Рис. 7. Криві сукупних (ТС), постійних (VС) та змінних (FС) витрат  
Q — обсяг випуску продукції,  С — витрати)

     Аналізуючи  криві витрат виробництва (рис. 7), можна зробити наступні висновки:

     1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).

     2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (АVС) у точках їх найменших значень.

     3. Середні змінні витрати (АVС) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.

     4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.

     Правило найменших витрат — це умова, при  якій витрати мінімізуються в  тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт.

 

      3. Об'єднання підприємств в Україні та форма індивідуального

     відтворення підприємства в ринковій економіці

     3.1. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та

     принципи

     У розвинутих економічних країнах  для вирішення різноманітних  задач підприємства об'єднуються  тимчасово або на постійній основі. Українські підприємства також потребують в цьому.

     Зупинимось  на головних видах об'єднань:

     Консорціум  – це тимчасове об'єднання господарюючих незалежних підприємств. Його ціль – зміцнення зусиль для реалізації конкретного проекту, часто у сфері головної діяльності. Організаційно – правова  форма консорціуму як юридичної особи може бути у вигляді акціонерного товариства або іншого господарчого суспільства, а також часто можуть бути організовані як  неприбуткові організації.

     Особливість ще у тому, що підприємства можуть одночасно  входити в склад декількох консорціумів.

     Корпорація  – договірне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів.

     Особливості корпорації – це те, що капітал створюється в грошовій формі і розділяється на однакові паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від господарських товариств.

     У підприємницькій діяльності в даний час домінують, як найбільш зручна форма, саме корпорації. Весь прибуток є власністю акціонерів корпорації. Функції контролю поділені між акціонерами.

     Концерн – це форма об'єднання самостійних підприємств, пов'язаних з допомогою системи участі у капіталі, фінансових зв'язках тощо. Крупні концерни об'єднують від 10 до 100 та більше компаній.

     Асоціація – одна із самих розповсюджених форм договірних об'єднань підприємств (фірм, компаній), які є юридичними особами, з метою постійної координації господарської (комерційної) діяльності.

     Асоціація не має права втручатися в виробничу та комерційну діяльність осіб які беруть участь. Головна мета об'єднання – участь в захисті зацікавленості національних товаровиробників.

     Картель – це об'єднання, як правило підприємств однієї галузі, які вступають між собою у згоду. Ця згода торкається різних сторін комерційної діяльності компанії – згода про ціни, про ринок збуту, об'єм виробництва та збуту, асортименту, тощо. В першу чергу під регулювання підпадає збут продукції, тому така форма цікава торговим і збутовим підприємствам. У більшості країн картель законодавчо заборонена, але заборона знімається з таких картелей, які освоюють нові ринки, тобто приносять користь всій державі.

     Трест – це об'єднання в якому зливаються в єдиний виробничий комплекс всі підприємства, які в нього входять. При цьому ці підприємства втрачають свою юридичну, виробничу та комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру. Загальний прибуток треста ділиться згідно пайової участі окремих підприємств. Всі підприємства підлягають під одну компанію, яка здійснює єдине керівництво.

     Франчайзинг – це специфічна форма організації бізнесу. Як відомо, не всі бажаючі фізичні особи з різних наслідків можуть успішно займатися бізнесом, тому для таких людей може стати привабливим франчайзинг.

     Франчайзинг – це отримання прав на виробництво  та збут продукції з практичною допомогою  в ділі організації та управлінні бізнесом. Розрізняють три види франчайзинга: торгівельний, чистий і франчайзинг розповсюдження. Торгівельний франчайзинг – цікавий молодим торгівельним підприємствам. Вони отримують право використовувати назву і товарний знак фірми вже знайомої споживачу. Чистий франчайзинг передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача і включає право на використання імені франчайзодателя, ліцензію на продаж товару, тощо. Франчайзинг розповсюдження продукції – це отримання ліцензії на продаж окремих видів продукції під товарним знаком виробника. Франчайзингові відносини вигідні двом сторонам, тому що дають змогу збільшити прибуток.

     Конгломерат – це організаційна форма інтеграції компаній, які об'єднують під загальний фінансовий контроль цілу низку різних видів підприємств. Вони зберігають юридичну самостійність. В структуру конгломерату входять також крупні фінансові та інвестиційні компанії.

     Холдинг – це особливий вид об'єднання капіталів, державне утворення, яке не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові ресурси для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які приймають участь у концерні або іншому добровільному об'єднанні. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності [31, с. 44].

     В даний час при необхідності утворюються і інші форми об’єднань підприємств, наприклад, синдикати, фінансово-промислові групи та інші, які при становленні та розвитку ринкових відносин допомагають підприємствам ефективно співпрацювати та створювати конкурентні переваги. В Україні з'являються та розвиваються різноманітні форми об’єднання підприємств. За законом підприємства мають право добровільно об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну, фінансову та інші види діяльності, якщо це не заперечує законодавству України.

     3.2. Форма індивідуального відтворення підприємства в

     ринковій  економіці

     Формою  індивідуального відтворення підприємства в Україні є відтворення його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення українського підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення). Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли. Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругообігом основних виробничих фондів.

     У ринкових відносинах підприємство незалежно  від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти  у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо) як мінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.

     Завершується  виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволення  потреб споживача - головний і єдиний спосіб досягнення прибутку [22, с. 30].

     За  довгу історію свого існування  західна економічна наука розробила  багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення виробництва (кінець XIX - початок XX ст.); удосконалення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-економічного маркетингу (70-і роки XX ст.).