Лекции по "Экономике"

- високорозвинена система  професійної підготовки та перепідготовки, зокрема освіти дорослих.

 Гнучкі форми організації  ринку праці дозволяють суспільству  на макрорівні знизити гостроту  проблем безробіття, надаючи можливість найбільш уразливим верствам населення отримувати доход, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус; підприємству на мікрорівні вони дозволяють маніпулювати обсягом робочої сили, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників при змінах потреб виробництва в робочій силі.

 

4.9. Роль державної служби зайнятості у регулюванні ринку праці

 

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідними гарантіями на всій території України в порядку, визначеному

 Кабінетом Міністрів  України, створено Державну службу  зайнятості, діяльність якої контролюють  Міністерство праці та соціальної  політики України і місцеві  органи державної виконавчої  влади.

 Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безкоштовно. Діяльність цієї служби фінансується із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Державна служба зайнятості:

- аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

- консультує громадян, власників підприємств, установ  і організацій або уповноважені  ними органи, які звертаються  до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;

- веде облік вільних  робочих місць громадян, які звертаються  з питань працевлаштування;

- надає допомогу громадянам  у виборі роботи, власникам підприємств,  установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

- організовує при  потребі професійну підготовку  і перепідготовку громадян у  системі служби зайнятості або  направляє їх до інших навчальних  закладів, що ведуть підготовку  та перепідготовку працівників,  сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перепідготовки;

- надає послуги з  працевлаштування та професійної  орієнтації працівникам, які бажають  змінити професію або місце  роботи (у зв’язку з пошуками  високооплачуваної роботи, зміною умов режиму праці тощо), звільненим працівникам, незайнятому населенню, скеровує на громадські роботи;

- реєструє безробітних  і подає їм у межах своєї  компетенції допомогу, в т.ч. і  грошову, бере участь у підготовці  перспективних і поточних державних і територіальних програмах зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

 Структура державної  служби зайнятості подана на рис.

 

Рис.4.2. Структура державної служби зайнятості населення

4.10. Основні конвенції МОП з питань регулювання ринку праці, їх характеристика

 

З розвитком ринкової економіки формувався світовий ринок  праці, складалися загальноприйняті у  світі ринкові відносини, які  юридично закріплені у конвенціях і  рекомендаціях Міжнародної організації  праці (МОП) як складова частина міжнародного права. Визнання і дотримання міжнародних трудових норм є справою міжнародного престижу будь-якої держави, а також вихідним моментом у забезпеченні реальних прав і свобод громадян.

 Участь України  у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним і перш за все у період проведення економічних реформ.

 У Декларації про  Державний суверенітет України  проголошено пріоритет загальновизнаних  норм міжнародного права перед  нормами внутрішньодержавного права. Закріплено це положення Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р., де зазначено, що прийняті і належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди складають невід’ємну частину національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

 Україна ратифікувала  більше дев’яносто Конвенцій  у царині ринку праці та  його регулювання:

- С2 Конвенція 1919 року  про безробіття;

- С44 Конвенція 1934 року про страхування на випадок безробіття;

- С81 Конвенція 1947 року  про інспекцію праці.

 

Запитання для самоконтролю

1. Як ви розумієте  поняття “ринок праці”? Що продається  і купується на ринку праці?

2. Назвіть та охарактеризуйте  основні елементи ринку праці.

3. Що таке індивідуальна  робоча сила? Що пропонує індивідуальний  продавець на ринку праці?

4. Що включає в себе  індивідуальний і сукупний попит  на робочу силу? Від чого буде  залежати попит на робочу силу?

5. Які ви знаєте  методи стимулювання та скорочення попиту на робочу силу?

6. Що таке кон’юнктура  ринку праці і якою вона  буває?

7. Яка залежність величини  пропозиції праці від розміру  її оплати? Чим вона пояснюється?

8. У чому причини  та які наслідки низької ціни  робочої сили в Україні?

9. Спробуйте оцінити кон’юнктуру ринку праці вашого регіону за минулий рік.

10. У чому полягає  відмінність між зовнішнім та  внутрішнім ринком праці?

11. Що таке сегментація  ринку праці? Які ви знаєте  критерії поділу ринку праці?  Практичне значення сегментації ринку праці.

12. Назвіть функції  ринку праці, розкрийте їх зміст.

13. Проаналізуйте ступінь  виконання кожної функції у  Вашому регіоні (районі, місті,  області). Які заходи треба, на  Вашу, думку вжити для того, щоб  поліпшити ситуацію на ринку  праці?

14. У чому полягає гнучкість ринку праці?

15. Які основні функції Державної  служби зайнятості?

16. Оцініть міжнародний досвід  регулювання зайнятості з погляду  доцільності його застосування  в Україні.

 

Література

1. Васильченко В.С. Васильченко  П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика (посібник для працівників дуржавної служби зайнятості) – київ, 2000.

2. Брич В.Я. Трансформація ринку  праці та проблеми підвищення  життєвого рівня населення: методологія,  практика, шляхи вирішення. –  Тернопіль: Економічна думка, 2003

3. Економічний розвиток і державна  політика. Практикум. Випуск 10. Ринок  праці в умовах перехідної  економіки. /Ю.М. Бажал. – К.: В-во  “К.І.С.” 2002.

4. Лібанова Е.М. Ринок праці  (соціально-демографічні аспекти)  К, 1996.

5. Петюх В.М. Ринок праці та  зайнятість: Навчальний посібник. –  К.: МАУП, 1997.

6. Шевченко Л.С. Ринок  праці. Проблеми зайнятості і  безробіття. -Харків: Укр. юридична  академія, 1993.

 

ТЕМА 5. РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ  ВІДНОСИН В ОРГАНІЗАЦІЇ

5.1. Роль державних  органів влади у регулюванні  соціально-трудових відносин

 

 

 

Найважливіша і визначальна  роль у формуванні системи соціального  партнерства й основних її суб’єктів  у перехідний період належить державі. Вона виступає одночасно і як носій публічної влади, і як соціальний партнер.

 Держава як носій  публічної влади має повноваження, що традиційно поділяються на: законодавчі, виконавчі і судові. Держава ухвалює закони, якими  повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства, у тому числі легалізує їх правосуб’єктність, процедури їхньої взаємодії. Вона забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці. Крім того, вона має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді економічних спорів та інших справ, зокрема трудових конфліктів.

 Як законодавець, держава  повинна гарантувати дотримання  законодавства у сфері соціально-трудових  відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про соціальне партнерство в Україні” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини.

 Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади, яку представляють:

- на державному рівні  — Кабінет Міністрів України;

- на галузевому рівні  — міністерства та інші центральні  органи виконавчої влади;

- на територіальному  рівні – обласні, Київська  та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад [9].

 Як власник засобів  виробництва, через відповідну  систему управління ними, держава  (тобто управлінський апарат) у  відносинах із профспілками намагається  розв’язувати проблеми значною мірою за рахунок трудящих. У той же час уряд не може не шукати діалогу з профспілками, аби створити певний соціальний клімат, необхідний для проведення докорінної ринкової перебудови.

 Держава як соціальний  партнер може розглядатися у  двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів. Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції. Як представники інтересів держави в системі соціального партнерства сьогодні, відповідно до чинного законодавства, виступають виконавчі органи державної влади різних рівнів.

 Нині в Україні  сформувалась і функціонує система  державних органів, що регулюють трудові відносини, наприклад Міністерство праці і соціальної політики, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, Національна рада соціального партнерства, а також Національна служба посередництва і примирення.

 Одним із найважливіших завдань Національної служби посередництва і примирення є сприяння вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів). Сторону роботодавців традиційно і тривалий час за тотальної державної власності на засоби виробництва репрезентував уряд як вищий орган виконавчої влади держави. Представництво роботодавців недержавних форм власності формувалося поступово, дещо відстаючи від перетворень у відносинах власності на засоби виробництва. Якщо не вдаватися до оцінки повноти повноважень від первинного роботодавця, то представництво сторони роботодавців на національному рівні можна викласти так. Найбільшим представником роботодавців залишається держава в особі уряду. Роботодавців репрезентують також Український союз промисловців і підприємців (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності), Спілка орендарів і підприємців України (нині переважно підприємства недержавних форм власності) і ще 3-4 менші об’єднання роботодавців. Представництво працівників реалізують понад тридцять профспілкових об’єднань, галузевих, фахових профспілок, що офіційно діють автономно, однак об’єднуючись для ведення переговорів з власниками та укладення Генеральної угоди, проведення консультацій з найважливіших соціально-трудових питань чи обговорення законопроектів, інших рішень соціально-економічного спрямування.

 Проаналізуємо роль державних  органів влади за результатами  опитування, яке проводилося у  рамках проекту Міжнародної організації  праці “Україна: сприяння реалізації  основних принципів та прав  у світі праці” в квітні-травні 2002р. і суб’єктом якого виступали сторони соціально-трудових відносин — профспілкові діячі, роботодавці і представники державних органів влади. Результати опитування виявили низьку оцінку сторонами соціально-трудових відносин діяльності державних органів влади — одного із суб’єктів цих відносин [14].

 Усі три сторони соціально-трудових  відносин, включаючи і окремо  виділену категорію найманих  працівників, найважливішою функцією  державних органів влади вважають  функцію гаранта виконання законодавства (роботодавці —73%, представники органів влади — 72%, профдіячі — 66%, наймані працівники — 63% відповідно).

На друге місце всі сторони  соціально-трудових відносин ставлять реформаторську функцію (профспілки — 41%, роботодавці — 45%, представники органів влади — 45% і наймані працівники — 38%); на третє місце — захисну функцію (відповідно 38%, 29%, 28%, .33%) і на четверте — партнерську функцію (відповідно 32%, 25%, 25%, 19%). Щодо інших функцій, то відсоток відповідей респондентів коливається від 2% до 16% .

 Такий розподіл оцінок значущості  функцій можна пояснити, мабуть, тим, що сторони соціально-трудових  відносин бачать державу як  суб’єкта, виключною функцією якого  є правова гарантія рівноправної  участі всіх сторін у даному  процесі. Але такий розподіл значущості функції держави “не дотягує” до своєї функції “гаранта”.

 Роль держави в регулюванні  трудових відносин надзвичайно  важлива. Практика свідчить, що  роботодавці з метою зниження  витрат виробництва прагнуть  до збереження, навіть до зниження рівня оплати праці, до економії на умовах і безпеці праці, скорочення робочих місць за рахунок досягнень науково-технічного прогресу. А наймані працівники прагнуть до підвищення заробітної плати, до безпеки і поліпшення умов праці, збереження робочих місць і т.д. У цих умовах саме законодавчі і виконавчі органи державної влади повинні забезпечити раціональне поєднання інтересів працівників та роботодавців. Рівень справедливості розподілу доходів у суспільстві визначається соціальною сутністю (типом) держави, а якість партнерства — ступенем участі працівників в управлінні.

 Становлення держави як суб’єкта  системи соціального партнерства  здійснюється на підставі конституційних  норм, виходячи з історичних і  національних традицій, ментальності  населення. Зміни в законодавстві України створюють для профспілок і об’єднань роботодавців специфічні умови взаємодії з органами державної влади з метою забезпечення соціального захисту працівників.