Лекции по "Экономике"

 

Під час виконання  виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

 

Трудовий рух —  це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса  тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

 

Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без  перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів  і засобів праці (наприклад, взяти  деталь).

 

Трудовий прийом —  сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).

 

Отже, сукупність прийомів, об’єднаних з урахуванням технологічної  послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

 

Залежно від особливостей виробництва об’єктами нормування можуть бути: обсяг роботи за певний період — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

 

Для розрахунку норм праці  потрібна чітка класифікація затрат часу.

 

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

 

Структура змінного робочого часу (Тз.р) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого  і ненормованого робочого часу. Час  роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Тп.р) і часу непродуктивної роботи (Тр.н).

 

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення  браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

 

Продуктивна робота характеризується виконанням обов’язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну  та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

 

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, установлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

 

Оперативна робота —  це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї (То.п), складається з часу виконання  основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

 

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

 

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: працівник  установлює предмет праці на верстат  або стіл для оброблення, знімає його звідти; управляє обладнанням  та здійснює переходи, пов’язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

 

Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного  обслуговування (Торг) та часу технічного обслуговування (Ттех). Час організаційного  обслуговування використовується для  огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання.

 

Час технічного обслуговування використовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конкретної роботи, зокрема налагодження обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

 

Затрати робочого часу поділяються  на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних  конкретних умов затрати основного  і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом (tшк):

 

tшк =tо + tд + tоб + tв.о.п  + tпр + tп.з ;

 

де tо — основний час;

 

tд — допоміжний  час;

 

tоб — час обслуговування  робочого місця;

 

tв.о.п — час на  відпочинок та особисті потреби;

 

tпр — час нормованих  перерв з організаційно-технічних  причин;

 

tп.з — підготовчо-завершальний  час на одиницю продукції.

 

Досліджуючи трудові  процеси, важливо визначити фактич-

 

ні затрати часу на виконання окремих елементів  операції, а

 

також структуру затрат часу протягом робочої зміни або  її частини.

 

Визначення фактичних  затрат часу на виконання елементів  операцій потрібно для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

 

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця  і підготовчо-завершального часу, а також для оцінювання ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

 

Найпоширенішими на підприємствах  методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів. 

 

сі методи дослідження  затрат робочого часу складаються з  таких основних етапів:

підготовка до спостереження;

проведення спостереження;

оброблення даних;

аналіз результатів  і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

 

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів  операцій, що повторюються.

 

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек.).

 

Залежно від об’єкта спостереження  розрізняють такі фотографії:

фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

фотографія часу роботи устаткування;

фотографія виробничого процесу.

 

Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.

 

У тих випадках, коли робота виконується  кількома робітниками, зокрема за бригадної  організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

 

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення.

 

Це сприяє залученню всіх працівників  до активної участі у виявленні й  усуненні втрат робочого часу.

 

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою  і перервами в ній з метою  одержання даних для обґрунтування  затрат часу на обслуговування (одним  робітником або кількома).

 

Фотографія виробничого  процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

 

Залежно від способу  проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх  замірів і метод моментних  спостережень.

 

Метод безпосередніх  замірів полягає в безпосередній  реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

 

 

ТЕМА 7. АНАЛІЗ ТРУДОВОГО  ПРОЦЕСУ І ВИТРАТ РОБОЧОГО ЧАСУ

 

Дослідження трудових процесів проводяться для визначення структури  операції і витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і засобів праці, виявлення  причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про чинники, які впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення ряду інших задач.

 

У загальному випадку  дослідження трудового процесу припускає аналіз усіх його характеристик, які впливають на витрати праці і ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються конструктивно-технологічні параметри обладнання, його відповідність продукції, що виготовляється, і ергономічним вимогам; професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні і соціальні характеристики робітників; умови праці, яка застосовується технологія, організація робочого місця, його обслуговування і т. под. Виходячи з мети дослідження, вибираються засоби отримання й обробки інформації. Критерієм оптимальності є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації та її наступним використанням.

 

Під час нормування праці  найбільше значення має вирішення  двох задач, зв'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша полягає у визначенні фактичних витрат часу на виконання елементів операцій (трудових рухів, дій, прийомів і т. под.). Друга – у встановленні структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.

 

У відповідності з  метою дослідження виділяють наступні засоби: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

 

Хронометраж служить  для аналізу прийомів праці і  визначення тривалості елементів операцій, що повторюються.

 

Фотографія робочого часу застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини.

 

Фотохронометраж застосовується для одночасного визначення структури  витрат часу тривалості окремих елементів  виробничої операції.

 

За кількістю об'єктів, що спостерігаються, розрізняють індивідуальні, групові, маршрутні спостереження.

 

Хронометраж може бути безперервним (за поточним часом), вибірковим і цикловим. Під час проведення хронометражних спостережень за поточним часом всі  елементи роботи досліджуються в  порядку їх виконання.

 

Залежно від об’єкта спостереження теорія нормування праці рекомендує такі види класифікації затрат часу: працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

 

Для зручності систематизації затрат робочого часу користуються умовними буквеними позначеннями (символами). Це дозволяє прискорити запис спостережуваного трудового процесу, а також користуватися символами при складанні розрахункових формул, розв'язуванні задач та прикладів, користуванні комп'ютером тощо. Щоправда за відсутності єдиного стандарту позначень елементів робочого часу ускладнюється порівняльний аналіз затрат часу на різних підприємствах, у різних галузях народного господарства. Не дотримуються єдиної індексації елементів робочого часу й деякі літературні джерела, в тому числі підручники.

 

Відомі й широко практикуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу Тзм. За першого підходу змінний робочий час поділяють на час роботи та час перерв (рис. 3.1). За другого підходу змінний робочий час поділяють також на дві частини: на нормований та ненормований час (рис. 3.2). Обидва ці підходи ґрунтуються практично на одній і тій самій класифікації затрат робочого часу, що добре помітно при порівнянні обох рисунків.

 

Розглянемо детально зміст кожного виду затрат робочого часу.

 

Час роботи Тр — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робочому місці. Час роботи може бути використаний продуктивно весь, проте нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

 

Час непродуктивної роботи Трн — це такий час у межах зміни, протягом якого працівник щось робить, але від такої його роботи корисний результат для підприємства відсутній, а точніше навіть мінусовий, оскільки зношуються інструменти, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергетичні ресурси, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку продукції, що виник з вини самого працівника; виконання роботи наперед, авансом, тобто такої, що не передбачена змінним завданням; виконання роботи для задоволення власних потреб або на замовлення сторонніх осіб. За даними масових спостережень, що проводилися на київських підприємствах, Трн іноді сягає З0 – 40% змінного фонду робочого часу.

 

 

 

 

Рис.7.1. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

 

Час продуктивної роботи Трп — сумарний час у межах  зміни, протягом якого працівник  виконує як свої прямі, так і суміщувані обов'язки, що передбачені регламентом. Включає час: підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи та обслуговування робочого місця.

 

Час підготовчо-завершальної роботи Тпз витрачається на підготовку до виконання завдання на початку  зміни та на завершення роботи наприкінці зміни. Включає затрати робочого часу на одержання змінного завдання, нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здачу матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та обробка пробних деталей; здача готової продукції (роботи).