Лекции по "Экономике"

- трансфертнi платежi, що  впливають як на зниження, так  i на пiдвищення безробiття;

- недостатня професiйна  i територiальна мобiльнiсть робочої  сили;

- недостатнiй розвиток  програм зайнятостi;

- низький piвeнь i статус  системи освiти, професiйної пiдготовки i перепiдготовки;

- брак iнформацiї про  вiльнi робочi мiсця;

- низька економiчна активнiсть рiзних груп населення.

 Демографічні чинники:

- зміни в чисельності  населення;

- змiни статево-вікової  структури.

 Наведенi фактори  не вичерпують складностi причинно-наслiдкових  залежностей безробiття i це тiльки  найпоширенiшi її пояснения.

 Безробiття як результат  трансформацiї всієї економiчної  системи, соціальних і політичних  перетворень – це, певною мірою,  новий для вiтчизняної статистики  об’єкт, i цим пояснюється складнiсть  його вивчення.

 

3.7. Види безробіття

 

Безробiття — це складне, багатопланове явище, яке мaє безлiч форм та виявiв.

 Безробіття проявляється  у двох формах: абсолютне і  відносне.

 

 

Рис. 3.2. Класифiкацiя форм безробiття

 

До абсолютного належить:

фрикцiйне безробiття, яке пов’язане з перемiщенням осiб з однiєї роботи на iншу, з однiєї мiсцевостi — до iншої. Отже, це своєрiдна соцiальна, суперечнiсть, яку розумiють як проблему пошуку відповідної роботи;

структурне безробiття, яке виникає в результатi структурних  зрушень в економiцi, що впливають  на структуру сукупного политу на робочу силу: на однi професiї попит пiдвищується, на iншi — падає;

циклічне безробiття, яке виявляється в умовах спаду  як фази економічного циклу.

Відносне безробіття включає в себе:

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація  проводить скорочення персоналу.

Конверсiйне безробiття спричиняється скороченням чисельностi армії i перепрофiлюванням пiдприємств вiйськово-промислового комплексу на випуск цивiльної продукцiї.

Технологічне — пов’язане  з переходом до нової техніки  і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають  сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання  попиту на працю (сільське господарство, будівництво)

Інституційне – це безробіття, яке зумовлене правовими  нормами, що впливають на попит і  пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.)

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Відповідно, міжнародна статистика звертає увагу на загальний рівень безробіття понад 12 місяців, так зване тривале застійне безробіття.

3.8. Призначення державних, територіальних і базових програм зайнятості населення

 

Основним комплексним  документом, котрий вiдображає реалізацію політики зайнятості в Україні, є Державна програма зайнятостi населення (ДПЗН).

 ДПЗН i територiальнi програми  спрямованi на:

- сприяння розвитковi  структурної перебудови економiки, створенню умов для направлення  вивiльнюваних працiвникiв, у першу чергу, на рентабельнi виробництва i в приоритетнi галузi економiки;

- запобiгання розвитку  безробiття та його скорочення  шляхом пiдвищення економiчної  зацiкавленостi пiдприємств у ствоpeннi додаткових робочих мiсць, переважно  з гнучкими формами зайнятостi;

- полiпшення системи  вiдтворення робочої сили у  поєднаннi з розвитком робочих  мiсць, професiйної орiєнтацiї,  пiдготовки, перепiдготовки i пiдвищення  квалiфiкації населення, ефективне  використання трудових pecypciв;

- захист безробiтних та їх сiмей вiд негативних наслiдкiв безробiття та забезпечення зайнятостi громадян, якi потребують соцiального захисту i не здатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi;

- формування матерiальної, кадрової, iнформацiйної, статистичної, фiнансової та науково-методичної бази ДПЗ;

- заходи сприяння  зайнятостi населення, яке проживає  в сiльськiй місцевості [3]. Розробляються  програми зайнятості на базовому, територіальному та державному  рівнях.

 На базовому (районному)  рівні здійснюються специфічні заходи і формуються показники, що характеризують обсяги роботи з незайнятим населенням, яке звертається до центрів зайнятості, та безробітними. На основі базових програм зайнятості формуються територіальні (обласні) програми зайнятості. Вони складаються щорічно і вивчають співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. У кожному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складаються структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості. На основі територіальних програм зайнятості складається Державна програма зайнятості населення із залученням широкого загалу науковцiв, практичних працiвникiв, opгaнiв державного управлiння рiзного спрямування, профспiлок, гpомадськості. Пiсля обговорення ДПЗН доопрацьовується, розглядається колегією Мiнпрацi i подається на схвалення Кабiнетовi Miнicтpiв з додатками i необхiдними розрахунками.

 Пiсля схвалення  здiйснюється реалiзацiя вciмa задiяними  суб’єктами виконання ДПЗН i контроль  за виконанням з боку Miнпрацi i центрiв зайнятостi вcix piвнів.

 Всі заходи ДПЗН  здiйснюються за рахунок коштiв  Фонду загальнообов’язкового державного  соціального страхування України  на випадок безробіття. Державна  програма зайнятостi вiдображає  державну полiтику в галузi зайнятостi на ринку працi. Така полiтика може бути активною i пасивною.

 Активна полiтика  на ринку працi — це спрямування  дiй на пiдвищення конкурентоздатностi робочої сили i розширення сфери  докладання працi з метою запобiгання  безробiттю i збiльшення кiлькостi зайнятих. Активна полiтика реалiзується за допомогою активних заходiв, якi знаходять мiсце в програмі зайнятостi i впливають на спiввiдношення попиту i пропозицiї працi. Це тaкi конкретні заходи: введення в дiю нових робочих мiсць, сприяння розвиткові пiдприємництва, малому бiзнесу i самозайнятостi; професiйна орiєнтацiя i професiйна пiдготовка, перепiдготовка i пiдвищення квалiфiкацiї кaдpiв, затримка до 6 мiсяцiв зi скороченням кaдpiв на підприємствах в необхiдних випадках та iншi.

 Активна полiтика не тiльки пiдтримує iснування тих, хто втратив роботу, а й заохочує активнiсть людини, яка спрямована на пошук робочого мiсця. Це, в свою чергу, скорочує залежність громадян вiд пiдтримки доходiв за рахунок соцiальних виплат, зменшує затрати державного бюджету, знімає напругу в суспiльствi, пiдвищує продуктивнiсть працi.

 Пасивна полiтика  передбачає вiдповiдальнiсть держави  за становище працiвникiв i роботодавців  на ринку працi. До них належать: реєстрацiя незайнятих громадян, якi шукають роботу, органiзацiя систем і надання допомоги по безробiттю, здійснення негрошових форм пiдтримки безробiтних i членiв їх сімей.

 

3.9. Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості

 

Зайнятiсть населення, що проживає на територiї України, держава  забезпечує шляхом проведення державної полiтики зайнятостi. Продуктивна зайнятiсть реалiзується в процесi здійснення трудових вiдносин мiж працiвником i роботодавцем. Громадянам належить виключне право вiльно обирати види дiяльностi, не заборонені законодавством, у тому числi не пов’язанi з виконанням оплачуваної роботи, а також професiю та мiсце роботи вiдповiдно до своїх здiбностей. Примушування до пpaцi у будь-якiй формi забороняється, якщо iнше не передбачено законом.

 Вiдносини у сферi зайнятостi регулюються Конституцiєю України, Законом України “Про зайнятiсть населення”, Законом України “Про загальнообов’язкове державне соцiальне страхування на випадок безробіття”, iншими нормативно-правовими актами.

 Основними напрямами  державної полiтики зайнятостi  є:

- сприяння зайнятостi населення шляхом збереження ефективно функцiонуючих та створення нових робочих мiсць на пiдприємствах, в установах та органiзацiях ycix форм власностi;

- сприяння пiдготовцi  робочої сили, професiйний склад  i квалiфiкацiйний рiвень якої вiдповiдає потребам ринку працi;

- пiдтримка самостiйної  зайнятостi населення, розвитку  пiдприємництва;

- сприяння пiдвищенню  якостi робочої сили, розвитку  системи професiйного навчання  кaдpiв упродовж усього життя  з урахуванням потреб ринку  прaцi;

- посилення мотивацiї i до легальної продуктивної зайнятостi;

- пiдтримка громадян, якi не здатнi на рiвних умовах  конкурувати на ринку працi;

- соцiальна пiдтримка  безробiтних, зареєстрованих у державнiй  службi зайнятості, з метою повернення  їх до продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального  захисту громадян України, які  працюють за кордоном;

- сприяння розвитку  системи колективно-договірного  забезпечення повної, продуктивної  і вільно обраної зайнятості.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає  соціально-економічна суть зайнятості?

2. Якими показниками  можна оцінити рівень зайнятості?

3. Чим характеризується  економічна та соціальна сутність  зайнятості?

4. Які є види зайнятості? Як ви розумієте повну зайнятість  населення?

5. Охарактеризуйте форми зайнятості.

6. На яких основних  принципах базується державна  політика зайнятості?

7. З’ясуйте основні  гарантії держави у сфері зайнятості.

8. Що таке безробіття? Хто може бути зарахований  до безробітних громадян?

9. З допомогою яких  показників розраховується рівень безробіття?

10. Які чинники формують  безробіття?

11. Які види безробіття  ви знаєте? Які з них потребують  особливої уваги?

12. Які основні причини  та наслідки безробіття в Україні?

13. Які види безробіття  мають особливо яскравий прояв  у вашому регіоні (районі, місті, області)?

14. Яка основна мета  і завдання програми зайнятості  населення? Види програм зайнятості  населення.

15. Визначте основні  напрямки реалізації державної  політики зайнятості.

 

Література

1. Бараник З. П. Статистика  ринку праці: Навч. посібник — К.: КНЕУ, 2005.

2. Брич В. Я. Трансформація  ринку праці та проблеми підвищення  життєвого рівня населення: методологія,  практика, шляхи вирішення. —  Тернопіль: Економічна думка, 2003.

3. Васильченко В. С  Державне регулювання зайнятості: навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003.

4. Дяків О. П. Формування  механізмів регулювання зайнятості  населення //Україна: апекти праці.  – 1998. – № 5.-С. 20-23.

5. Петюх В. М. Ринок  праці: навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

6. Про загальнообов’язкове  державне страхування на випадок безробіття. Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

7. Про зайнятість населення.  Закон України від 01.02.1991 №  803-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

 

 

ТЕМА 4. ВНУТРІШНІЙ РИНОК  ПРАЦІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

4.1. Поняття ринку праці в економічній системі, його сутність

 

 

Ринкова економіка —  це система ринків, які тісно пов’язаних між собою і взаємодіють один з одним. Різні типи ринків, що входять  до ринкової системи країни, не можна  чiтко ранжирувати. По-перше, ринок починається з придбання робочої сили i засобiв виробництва (інвестиційних pecypciв). Без цих елементiв продуктивних сил, без їхнього об’єднання за допомогою капiталу не може функціонувати виробництво. По-друге, ринкова система, i зокрема ринок працi, не можуть ефективно функціонувати також без ринку ocвітніx послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ i ринку робочих мiсць. На нашу думку, кожен з типiв ринкiв, зокрема ринок працi, формується як одна з найважливiших органiчних ланок ринкової системи. Однак вiн може функцiонувати лише у взаємозв’язку з iншими типами ринкiв, якi вci певною мiрою реагують на ситуацiю, що складається в  економiцi. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринкiв за “ланцюжком” передається до інших.

 На вiдмiну від iнших типiв ринкiв ринок працi мaє не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрiвнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднicть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiальну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо), сучаснi могутні громадськi рухи та соцiальнi революцiї, а також рiзноманiтнi органiзацiї найманих працiвникiв (партiї, профспiлки, молодiжнi органiзацiї, товариства споживачiв тощо), органiзацiї роботодавцiв. Особливiсть полягає також у тому, що, породжуючи вci цi проблеми, ринок працi сам не в змозі справитись з ними. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв’язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого працівника.

 У науковій літературі  проблемам ринку праці приділяється  помітна увага, між спеціалістами  немає єдності та існує багато  різних думок навіть стосовно  понятійного апарату цього напрямку  дослідження. Зокрема це стосується  таких базових понять як “ринок праці” та “ринок робочої сили”. Одні вважають, що це різні і нетотожні поняття, інші вважають їх однаковими і використовують паралельно.