Лекции по "Экономике"

 

3.3. Види і форми  зайнятості

 

Концептуально зайнятiсть  населення можна подiлити на повну, глобальну, добровiльну i примусову.

Повна зайнятiсть населення  — це така зайнятiсть за якої пропозицiя  робочої сили повнiстю покривається попитом з боку суспiльного виробництва. Повна зайнятiсть працездатного населення – це використання вcix трудових pecypciв (повну зайнятість населення не можна плутати з повною зайнятiстю особи або групи осiб, що визначаються зайнятiстю особи або групи осiб повний робочий день чи тиждень, тобто iз зайнятiстю за iндивiдуальним використанням рабочого часу).

 Повна зайнятiсть  може бути досягнута при будь-якому  piвнi залучення робочої сили, якщо  цей piвeнь відповідає задоволенню  потреб населення в рабочих мiсцях за умов економiчної доцiльностi пропонованих робочих мiсць. Економiчно доцiльне робоче мiсце — це робоче мiсце, яке дозволяє працiвниковi досягти високої продуктивностi праці i мати достойний заробiток.

 Головне завдання  держави у забезпеченні повної зайнятості – кожному, хто бажає працювати, держава повинна надати робоче місце.

Глобальна зайнятiсть  — це врахування вcix видiв корисної дiяльностi як у суспiльному виробництвi так i поза ним. До глобальної зайнятостi можна вiднести i так звану тiньову eкoнoмiкy та нерегламентовану зайнятiсть. Поза суспiльним виробництвом знаходяться тaкi суспiльно кориснi види зайнятостi як догляд за дiтьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятiсть тощо, але така зайнятiсть теж є суспiльно корисною.

 Прикладом застосування  примусової зайнятості були колишні  соціалістичні країни, в яких  конституційно було закріплено  не тільки право, а й обов’язок  трудитись. Кожен працездатний  громадянин мусів працювати з  ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення  громадян до адміністративної, карної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує  можливості для цього, держава повинна  надати відповідну роботу.

За характером діяльності зайнятiсть може бути такою:

- робота на пiдприємствах,  в органiзацiях, установах, фiрмах  вcix форм власностi i господарювання;

- робота за кордоном i на спiльних пiдприємствах;

- виконання державних  i громадських обов’язкiв;

- служба в законних  вiйськових формуваннях;

- навчання в денних  навчальних закладах;

- ведення домогосподарства i пiдсобного господарства;

- виховання дiтей в  сім’ї;

- догляд за хворими, iнвалiдами та людьми похилого  вiкy;

- iншi види дiяльностi, якi встановленi законом.

За галузевою належнiстю зайнятiсть може бути:

- у сферi матерiального  виробництва;

- у сферi нематерiального  виробництва i обслуговування;

- в окремих великих  галузях, наприклад, у промисловостi, будiвництвi, сiльському господарствi, на тpaнcпopтi i у зв’язку, у науцi, мистецтвi i т.п.

За соцiальною належнiстю  люди бувають зайнятi:

- у робiтниках;

- у службовцях;

- в управлiнському  персоналi;

- у фермерах;

- у підприємцях.

За формами власностi зайнятi:

- у державному секторi;

- в акцiонованiй колективнiй власності;

- в приватнiй власностi.

За територіальною ознакою:

- зайняті в окремих  регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських  одиницях

За статево-віковою  ознакою – чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;

 Найбільш вдалою є класифікація форм зайнятості населення яку наводить В. М. Петюх у посібнику “Ринок праці” (див. рис. 14.1.)

 

 

Рис. 3.1. Класифікація форм зайнятості населення [5]

 

За формами організації  робочого часу:

повна зайнятість – це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить дохід в нормальних для конкретного регіону розмірах;

неповна зайнятість –  це зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з  неповною оплатою, або з неповною ефективністю.

 За статусом діяльності:

первинна зайнятiсть  — це зайнятість за основним мiсцем роботи, тобто там, де знаходиться  трудова книжка особи;

вторинна зайнятiсть  — це зайнятiсть додаткова, на iншому  пiдприємствi або нерегламентована.

 За характером організації  робочих місць та робочого часу:

стандартна зайнятість, яка характеризується роботою у  виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного  робочого місця;

нестандартна зайнятість не відповідає стандартним типовим правилам і потребує спеціального правового регулювання.

 За стабільністю  трудової діяльності:

постійна зайнятість, яка відзначається відносною  стабільністю місця роботи;

тимчасова зайнятість, яка  пов’язана з тимчасовим, епізодичним  або сезонним характером роботи.

 За формами правового  регулювання:

нелегальна зайнятість (тіньовий ринок праці) – діяльність громадян не регламентується жодними  державними документами;

легальна зайнятість забезпечення місцем роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю.

3.4. Державне регулювання  зайнятості

 

Ринок працi в сферi зайнятостi не може бути саморегулюючою системою. Регулювання процесів зайнятості населення  проходить на трьох основних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства. Для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід добитися максимальної узгодженості дій на усіх рівнях, що призведе до покращення положення зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу.

 Бiльш питома i ефективна  зайнятiсть досягається завдяки державному регулюванню. 3айнятiсть тут повинна розглядатися як один iз головних орiєнтирiв розвитку eкономічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матерiальних i трудових ресурсів народного господарства, прiоритетних напрямiв НТП, розмiщення продуктивних сил, шляху підвищення якостi i рiвня життя.

 Державна полiтика  зайнятостi населення в Україні  базується на таких принципах:

- забезпечення рiвних  можливостей yciм громадянам в  реалiзацiї права на вiльний  вибiр виду діяльності вiдповiдно до здiбностей та професiйної підготовки;

- сприяння забезпеченню  ефективної зайнятостi, запобiганню  безробiття, створенню нових робочих  мiсць;

- координації дiяльностi  у сферi зайнятостi з іншими  напрямами соцiально-економiчної  полiтики;

- забезпечення контролю профспiлок, спiлок пiдприємцiв, власникiв пiдприємств за виконанням заходiв щодо забезпечення зайнятостi населення;

- мiжнародного спiвробiтництва  у вирiшеннi проблем зайнятостi  населення.

 Основи соцiального  захисту населення у сферi трудових вiдносин закладенi в Конституцiї України i в Законi України “Про зайнятiсть населення” [7].

 Державнi гарантії  зайнятостi населення в Укpaїнi:

 а) добровiльнiсть  працi i вибору виду дiяльностi;

 б) захист вiд  необґрунтованої вiдмови в прийомi на роботу i незаконного звiльнення з роботи;

 в) безкоштовне  сприяння у виборі відповідної  роботи i працевлаштуваннi вiдповiдно  до професiйної пiдготовки, освiти, особистих i суспiльних потреб;

 г) виплати вихiдної  допомоги i збереження середнього  заробiтку на перiод працевлаштування працiвникам, якi втратили постiйне мicцe роботи;

 д) безкоштовне  начання безробiтних новим професiям, перепiдготовка в навчальних закладах;

 е) виплати безробiтним  допомоги по безробiттю, у встановленому  порядку.

Kpiм того, Законом України “Про зайнятiсть населення” передбаченi додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, якi потребують соціального захисту, зокрема:

 а) жiнкам, якi маютъ  дiтей вiком до 6 poків;

 б) одиноким матерям  з дiтьми до 14 рoкiв;

 в) молодi, яка закiнчила ocвiтy;

 г) особам передпенсiйного  вiкy;

 д) особам, звільненим  пiсля вiдбуття покарання.

 Для їx працевлаштування  мicцевi органи адміністрації бронюють  на пiдприємствах уcix форм власностi з чисельнiстю понад 20 осiб близько  5% робочих місць заробiтничими професiями, в тому числi, з гнучкими формами зайнятостi.

 У разi вiдмови  у працевлаштуванні на роботу  їх у цих межах державна  служба зайнятостi стягує штраф  за кожну таку вiдмову у розмірi 50 неоподатковуваних мінімумів доходiв  громадян.

 

3.5. Безробіття як економічна категорія

 

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація у суспільстві, за якої частина  активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено переважанням пропозиції над попитом. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності населення, яке працює однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

 Безробітні громадяни у визначенні  МОП — особи віком 15-70 років  (зареєстровані та незареєстровані  у державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом  умовам:

- не мають роботи (прибуткового  заняття);

- шукають роботу або намагаються  організувати власну справу протягом  зазначеного тижня;

- готові приступити до роботи  протягом двох наступних тижнів.

 Згідно із законодавством  України до безробітних зараховують  працездатних громадян працездатного віку, які [7]:

- через відсутність роботи не  мають заробітку або інших  передбачених законодавством доходів;

- готові та здатні приступити  до відповідної роботи;

- зареєструвалися у державній  службі зайнятості як такі, що  шукають роботу.

 Кількість (чисельність) безробітних — це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення – це відносний показник його поширеності, який називається ще рівнем безробіття.

 За методологією МОП рівень безробіття визначається за формулою:

 

Рб =Чб / Чеан × 100%

 

де Рб — рівень безробіття, %;

 Чб — чисельність безробітних,  що зареєстровані в службі  зайнятості, осіб.

 В Україні рівень безробіття  можна розрахувати за формулою:

 

Рб = Чб / Чппв

 

де Чппв — чисельність  працездатного населення працездатного  віку відповідно до балансу трудових ресурсів, осіб.

 

 

3.6. Чинники формування безробіття

 

 

Безробiття становить  макроекономiчну проблему, оскiльки чинники, якi на нього впливають, є  передусiм економiчнi, а саме:

- структурні зрушення  в економiцi, якi призводять до  масштабних змiн у структуpi й  кiлькостi попиту на робочу силу i мають особливо тяжкi наслiдки  в перiоди стагнацiї або зниження  ділової активностi;

- зниження темпів  економічного розвитку, що спричинюються до зменшення кiлькостi робочих мiсць, порушення збалансованості чисельності працiвникiв з кiлькiстю робочих мiсць;

- недостатнiй сукупний  попит;

- iнфляцiя, яка виявляється  в скороченнi капiтальних вкладів  (зменшення iнвестицiй призводить до скорочення виробництва, а отже, i зайнятостi), а також у зниженнi реальних доходiв населення, що зумовлює збiльшення пропонування робочої сили за умови зниження попиту на неї;

- спiввiдношення цiн  на фактори виробництва, яке  веде до переважання працеощадних технологiй;

- сезоннi коливання виробництва,  якi викликають змiни в попитi  на робочу силу;

- НТП, наслiдки якого  посилюють безробiття через комплексний  вплив, котрий виявляється, по-перше,  у впровадженнi працеощадних технологiй,  автоматизацiї виробництва, що витискає велику кiлькiсть неквалiфiкованої працi; по-друге, в ускладненнi виробництва, що неминуче спричинюється до спецiалiзацiї, а отже, збiльшення структурних диспропорцiй мiж попитом i пропонуванням робочої сили.

 Соцiальнi чинники:

- недосконале трудове  законодавство як результат компромісу  мiж вимогами працiвникiв i профспiлок,  з одного боку, i державою —  з другого, посилює негнучкiсть  ринку працi, призводить до скорочення  попиту на живу працю в пiдприємцiв,  зменшуючи її питому вагу;