Лекции по "Экономике"

 На думку В. Петюха: “ринок праці – це соціально-економічна  категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу залежно від ряду факторів [5]. Е. Лібанова розглядає ринок робочої сили як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні і розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння — з іншого) [4].

 Як стверджує В.  Брич: “ринок праці — це система  трудових відносин, що відбиває рівень соціального розвитку і досягнутий на даний період баланс інтересів між суб’єктами, що беруть участь на ринку праці: роботодавцями, працівниками, державою, профспілками і посередниками” [2].

 Отже, на нашу думку,  “ринок праці — це система економічних відносин, де формується попит і пропозиція і встановлюється ціна праці.”

 

4.2. Елементи ринку праці: товар, попит, пропозиція, ціна

 

 

 

Елементами ринку праці  виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон’юнктуру ринку праці.

 Попит на робочу  силу — це суспiльна платоспроможна  потреба в робочiй силi. Biн визначається  обсягом i структурою суспiльного  виробництва, piвнeм продуктивностi  працi, кон’юнктурою ринкiв капiталу, тoвapiв та послуг, цiною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентуютъ її використання, та iншими умовами.

 Пропозиція робочої  сили – це контингент працездатного  населення, що пропонує роботодавцю  свою здатність до працi в обмiн  на фонд життєвих благ. На неї впливають: демогpафiчна ситуацiя, характер i змicт працi, інтенсивність, вивiльнення робочої сили, ефективність функцiонування системи пiдготовки i перепiдготовки кадрiв, система оплати працi, кон’юнктура ринків капiталу, тoвapiв тa послуг тощо.

 Ринок робочої сили  є найскладнiшим з ycix наявних  видiв ринкiв за структурою, специфiкою,  цiноутворенням, зв’язками з iншими  ринками. Одночасно iз загальними  для всix ринкiв рисами вiн має  свої особливостi, xapaктерні лише  йому.

 Цiноутворення на ринку праці має свої специфiчнi особливості. 3аробітна плата найманого працiвника повинна включати в себе не тiльки цiну його працi, а й витрати на утримання непрацездатних членiв його сім’ї.

 Нижньою межею коливання  цiни робочої сили є вapтicть робочої сили, навіть якщо вона спускається нижче цього рiвня, і це тимчасове явище не стiйке у часі. Верхнiй piвeнь цiни робочої сили обмежується величиною знову cтвopeної вартості. Biн не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства пiдприємства.

 Щодо такого елементу  ринку праці як товар, то  в економічній літературі відсутня  єдина думка про те, що слід  вважати товаром на ринку праці:  робочу силу, працю чи результати  праці. Але більшість дослідників  вважає, що він виступає у вигляді  індивідуальної робочої сили. Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.

 Робоча сила –  економічна категорія, що охоплює  сукупність фізичних і розумових  здібностей людини до праці,  які вона використовує для  виробництва товарів і послуг.

 

4.3. Індивідуальна робоча сила

 

Здібності людини до праці  виступають у вигляді індивідуальної робочої сили.

Індивідуальна робоча сила — це сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє жива особа  і які вона здатна застосувати  у виробництві.

Обсяг пропозиції — це кількість товару, який продавці бажають продати за деякий час.

Індивідуальний продавець  пропонує на ринку праці:

- кількість робочих  годин на тиждень, місяць, рік,  протягом яких індивід бажає  працювати, знаходячись на ринку  праці (Т);

- інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва продуктів ( ЕП );

- рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної)  та досвід індивіда (ТSі).

 Отже, індивідуальну  пропозицію на ринку праці  можна виразити такою формулою.

 

Li = Ti x ЕПi x TSi

 

На суспільному рівні  розглядається сукупна пропозиція, обсяг якої можна виразити за формулою

 

Ls = ∑ Ti x EПi x TSi

 

Масштаби сукупної пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці визначаються чисельністю  і складом працездатних жителів  регіону, їх трудовою активністю та сальдо маятникової міграції.

 

4.4. Сукупний та індивідуальний попит на робочу силу

 

Попит i пропозицiя робочої  сили.

 Індивідуальний попит  — це попит окремого роботодавця  (підприємця фірми). Він залежить  від:

- попиту на продукцію фірми, оскільки робоча сила потрібна перш за все як виробничий ресурс для створення інших товарів та послуг. Попит на робочу силу є похідним від попиту на продукцію фірми;

- стану виробництва  (розміру та ефективності капіталу, особливості технології, вдосконалення методів організації виробництва і праці);

- якості праці (освіта, професіоналізм, компетентність, винахідливість  і т.д.).

 Попит на робочу  силу є також похідним від  обсягу виробництва і загального  фонду заробітної плати, який  є в розпорядженні роботодавця. Чим нижче загальний розмір фонду з/п, тим більше найманих робітників може найняти роботодавець. І навпаки, чим вища з/п кожного із найманих робітників, тим менше їх кількість буде найнята.

 Аналіз факторів, які  впливають на величину попиту, дозволяє регулювати його. Можна виділити методи збільшення та методи скорочення попиту на робочу силу.

 Методи стимулювання  попиту на робочу силу:

- встановлення системи  пільгового оподаткування та  кредитування для галузей і  регіонів, де бажано збільшити  попит на робочу силу;

- відшкодування підприємству  витрат, зумовлених пошуком, навчанням  і наймом на роботу працівників;

- сприяння в забезпеченні  підприємства матеріальними ресурсами,  гарантування збуту продукції  тощо за умови збільшення підприємством  робочих місць;

- створення умов економічної  зацікавленості підприємств в  забезпеченні зайнятості інвалідів,  молоді та інших груп населення,  менш конкурентоздатних на ринку  праці.

 Методи скорочення  попиту на робочу силу:

- встановлення додаткових  податків за використання робочої сили;

- жорстка кредитна  політика;

- зниження інвестицій;

- скорочення або відміна  гнучких форм зайнятості тощо.

 Сукупний попит  — це попит всіх роботодавців, представлений на ринку праці.

 

 

4.5. Кон’юнктура ринку, її типи

 

Управлiння ринком працi неможливе без вивчення його кон’юнктури i тих процесiв, що впливають на цю кон’юнктуру.

Кон’юнкmура ринку  — це спiввiдношення попиту i пропозицiї  працi за конкретний перiод, яке визначає ставки заробiтної плати на конкретні  види працi та piвeнь зайнятостi населення.

 Видiляють три типи  кон’юнктури:

- трудодефiцитна, коли  на ринку працi спостерiгається  нестача пропозиції працi;

- трудонадлишкова, коли icнує велика кiлькiсть безробiтних i вiдповiдно надлишок пропозицiї  працi;

- рiвноважна, коли попит на працю вiдповiдає її пропозицiї.

 Кожен тип ринкової  кон’юнктури властивий тому чи iншому peгiоновi або сферi прикладання  працi, утворюючи в сукупностi  загальний ринок працi в країні.

 Спiввiдношення попиту  на робочу силу та її пропозицiї складається пiд впливом конкретної економiчної та соцiально-полiтичної ситуації, змiни цiни робочої сили (оплати працi), рiвня реальних доходiв населення. Залежнiсть цих величин графiчно зображено на рис. 4.1.

 

Рис. 4.1. Попит і пропозиція на ринку праці [6]

 

З рис. бачимо, що зростання  реальної заробiтної плати Р1 супроводжується  збiльшенням пропозицiї робочої сили SL (QL – обсяг зайнятості).

 Заробітна плата  з деяких причин зросла і  перевищила рівноважну. За умови  більш високих ставок збільшується  кількість бажаючих йти працювати, тобто виникає безробіття.

 У мipy зниження рiвня  реальної заробiтної плати Р3 (цiни  робочої сили) попит на робочу  силу з боку роботодавцiв зростає.  Рівень заробітної плати перестає  стимулювати пропозицію праці,  виникає дефіцит праці. У точцi перетину цих кривих попит DL i пропозицiя SL робочої сили збiгаються, тобто виникає piвнoвaгa на ринку працi.

 Отже, коли ціна  робочої сили вища вiд рiвноважної,  мaє мiсце безробiття, якщо нижча  – дефiцит працiвникiв.

 На практицi загальна i структурна piвновагa попиту i пропозицiї робочої сили практично є недосяжними. Кон’юнктура ринку працi безпосередньо впливає на цiну робочої сили.

 Цiна робочої сили  має забезпечувати придбання  на ринку такої кiлькостi споживчих  тoвapiв i послуг, щоб працiвник міг:

- пiдтримати свою працездатнiсть  i одержати необхiдну професiйно-квалiфiкацiйну  пiдготовку;

- утримувати сім’ю  i виховувати дiтей, без чого  ринок працi не зможе поповнюватися  новою робочою силою замiсть  тiєї, котра вибуває;

- пiдтримувати нормальний для свого середовища piвень культури i виконувати обов’язок громадянина суспiльства, що також потребує витрат.

 Цiна робочої сили  виступає у виглядi заробiтної  плати. Зауважимо, що висока  заробiтна плата обмежує можливостi  пiдприємця у наймi додаткових працiвникiв, скорочуючи попит на них, i навпаки, низький piвeнь зарплати дає можливiсть збiльшити кiлькiсть робочих місць.

 

 

 

4.6. Зовнішній і внутрішній ринок праці

 

Розрiзняють зовнiшнiй i внутрiшнiй  ринок праці.

 Зовнішній ринок  охоплює вiдносини мiж продавцями i покупцями робочої сили в масштабах країни, peгioну, галузi. Це вiдносини, що виникають з приводу найму працiвникiв вiдповiдної професiї, спецiальностi, а отже, потребують жорсткої класифiкацiї робiт i чiткого визначення їx змiсту.

 На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об’єднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об’єднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризується значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припускає можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше.

 Внутрiшнiй ринок  передбачає рух кадрiв всерединi пiдприємства, перемiщення з однiєї  посади (роботи) на iншу. Це перемiщення  може вiдбуватися як по горизонталi, так i по вертикалi. По горизонталi переведенням на iнше робоче мiсце без змiн у квалiфiкації, без пiдвищення в посадi. По вертикалi — переведенням на iнше робоче мiсце з пiдвищенням у посадi або на роботу, що потребує вищої квалiфiкацiї.

 Розвиток внутрiшнього  ринку сприяє зниженню плинностi кадрiв, оскiльки пiдприємство заiнтересоване в збереженнi працiвникiв, якi знають специфiку його виробництва.

 Профспiлки об’єднують  працiвникiв пiдприємства незалежно  вiд їхніх професiй. Зайнятicть  тут гарантується бiльшою мiрою,  нiж на зовнішньому ринку праці,  а у свою чергу, сприяє підвищенню ефективностi використання трудового потенцiалу.

4.7. Сегментація ринку праці, її оцінки

 

Ринок праці обмежується  певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні  та інші параметри.

 Сегментація ринку праці — це поділ ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

 Ринок праці сегментується  за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та продавців товару (“робоча сила”), за умовами конкуренції.

 З точки зору  територіального підходу виділяють  такі ринки праці:

- внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній — транснаціональний  та світовий.

 З точки зору  ланки суспільного виробництва  виділяють ринки праці:

- внутріфірмовий;

- галузевий;

- національний.

 Залежно від професій  виділяють ринок:

- робочих кадрів (працівники  переважно фізичної праці);

- спеціалістів та  керівників.

 За демографічним  принципом ринок праці поділяється:

- за статевою ознакою  — чоловіки, жінки;

- за віком — молодь, особи працездатного віку, особи  передпенсійного віку.

 За національним  принципом: українці, росіяни, молдавани, болгари та інші.

 За рівнем освіти: з вищою, з середньою спеціальною,  з середньою та неповною середньою  освітою.

 За часовим принципом:  тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний), постійний (річний).

 За юридично-правовими аспектами: офіційний (зареєстрований), неофіційний (відкритий або чорний) ринок праці.

 

4.8. Гнучкість ринку праці

 

Гнучкість ринку праці  — це його здібність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і  пропозиції робочої сили за рахунок  високих рівнів: загальної і професійної освіти, активності і мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року). Гнучкість ринку праці – це водночас і гнучкість трудових відносин, які на ньому відбуваються.

 Гнучкість ринку праці характеризується такими елементами:

- висока територіальна  та професійна мобільність працівників;

- гнучкість витрат  роботодавців на робочу силу, в тому числі мобільність рівня  та структури заробітної плати  відповідно до економічної ситуації;

- гнучкість в управлінні персоналом на підприємствах (при наймі, ротації, звільненні, встановленні тривалості робочого часу);

- демократизація і  розмаїття форм зайнятості, включаючи  нестандартні форми (самозайнятість, робота за викликами, домашнє  робоче місце, неповний робочий день та інше);