Лекции по "Экономике"

 Розглянуті види  руху населення взаємозалежні  та взаємопов’язані, визначають його чисельність та якісні характеристики, необхідні для аналізу та оцінки демографічних процесів, вироблення стратегії у галузі управління трудовими ресурсами.

 У природному русі  населення розрізняють типи його  відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

 Традиційний тип  відтворення характеризується високою  нерегульованою народжуваністю  і високою смертністю, що пов’язано  з нерозвиненістю медицини, низьким  рівнем життя, війнами, епідеміями. Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, емансипацією та залученням в економічну діяльність жінок, збільшенням середньої тривалості життя та іншими причинами.

 Основним джерелом  поповнення ресурсів для праці  є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності.

 Використання робочої  сили в процесі праці передбачає  її відтворення, яке перебуває  у взаємозв’язку із відтворенням  суспільного продукту. Процес відтворення  робочої сили поділяється на  окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

 Фаза формування  характеризується:

- природним відтворенням, тобто народженням людей та  досягненням ними згодом  працездатного  віку;

- відновленням здатності  до праці в працівників. Для  цього їм необхідні продукти  харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок, тощо);

- одержанням людьми  освіти, спеціальності й певної  трудової кваліфікації.

 Фаза розподілу  й перерозподілу робочої сили  характеризується розподілом її  за видами робіт, родом діяльності, а також в організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

 Фаза використання  полягає у використанні економічно  активного населення на підприємствах,  в організаціях і в економіці  загалом. На цій фазі основна  проблема полягає в забезпеченні  зайнятості населення і в ефективному  використанні працівників.

 Усі фази органічно  пов’язані між собою.

 Розрізняють екстенсивний  та інтенсивний типи відтворення  робочої сили. Екстенсивне відтворення  означає збільшення чисельності  трудових ресурсів в окремих  регіонах та в країні загалом  без зміни їхніх якісних характеристик.

 Інтенсивне відтворення  трудових ресурсів пов’язане  зі зміною їхньої якості. Це  — зростання освітнього рівня  працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей  тощо. Екстенсивний та інтенсивний  типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

 

2.5. Поняття про трудовий  потенціал. Показники, що характеризують  компоненти трудового потенціалу  людини

 

Поряд з поняттям “трудові ресурси”, в офіційних державних  та урядових документах, спеціальній  і науковій літературі використовують термін “трудовий потенціал”. Словом “потенціал” позначають засоби, запаси, джерела, які можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретних обставинах. Стосовно людських ресурсів трудовий потенціал – це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.

 На рівні суспільства  трудовий потенціал характеризується  такими узагальненими показниками, як здоров’я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо. Здоров’я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за різними віковими групами залежно від різних причин, розміром і часткою витрат на охорону здоров’я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю, ставленням до інвалідів, дітей, престарілих, показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються темпами науково-технічного прогресу в країні, доходами від авторських прав, кількістю патентів міжнародних премій та ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства, обов’язковістю дотримання законів і угод, стабільністю політичної ситуації, якістю доріг і громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання у розрахунку на одну людину, часткою витрат на освіту в державному бюджеті, доступністю різних рівнів освіти тощо. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо [2].

 Деякі з цих показників  за останні роки значно погіршилися  в Україні.

 Наприклад, очікувана тривалість життя при народженні (показник, що розраховується як кількість років, яку в середньому належить прожити цьому поколінню народжених, якщо протягом всього їхнього життя при переході з одного віку до іншого рівень смертності буде дорівнювати сучасному рівню смертності населення в окремих вікових групах) зменшилася від 70,7 років (65,9 – чоловіки, 75 – жінки) в1989-1990 рр. до 68,2 року (62,6 – чоловіки, 74,1 – жінки) у 2003-2004 рр.

 Основними причинами  зростання смертності населення  у 2004 році є: хвороби системи  кровообігу (28,7 %), новоутворення (14,4%), нещасні випадки, отруєння та  травми (28,3 %), захворювання органів  дихання (4 %).

 У наш час вирішальною  умовою конкурентоспроможності трудового потенціалу є його якість. Грішнова О.А. виділяє два шляхи її забезпечення: 1) заміна персоналу на працівників, що мають вищий рівень освіти та професійної підготовки; і 2) постійне підвищення кваліфікації працівників через систему безперервного навчання.

 На сьогоднішній  день стан підготовки кадрів  у системі вищої та професійно-технічної  освіти недостатньо відповідає  як потребам особистості, так  і потребам держави в цілому. Це призводить до диспропорцій  у співвідношенні попиту та  пропозиції на висококваліфікованих працівників на ринку праці, виникненню перевиробництва й одночасного дефіциту за окремими спеціальностями. Для поліпшення ситуації, що склалася – необхідним є приведення традиційної системи управління освітою у відповідність до нових соціально-економічних умов розвитку суспільства на основі державної політики, проведення моніторингу ринку праці, застосування маркетингових стратегій розвитку освіти.

 На сьогоднішній  день в Україні 347 вищих навчальних  закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, 619 – І-ІІ рівнів акредитації та 1011 професійно-технічних навчальних закладів. Кількість напрямків (76) і спеціальностей (584) в 2-2,5 рази перевищує аналогічні показники в США, Англії та Японії.

 За останні майже  десять років чисельність осіб, що отримали вищу освіту, зросла більш як удвічі, кількість вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшилася на 36,1% (1995-1996 н.р. – 255, у 2004-2005 н.р. – 347), а І-ІІ рівнів акредитації зменшилася за цей період на 20.9% (1995-1996 н.р.– 782, у 2004-2005 н.р. – 619). Зміни відбулися й у кількісному складі прийнятих на навчання та випущених студентів. Чверть працездатного населення України – люди з вищою освітою. Однак, щоб максимально наблизитися до європейських стандартів, чисельність людей з вищою освітою необхідно подвоїти. Наприклад, в Японії 42% населення має вищу освіту. Це пояснюється високим рівнем автоматизації виробництва в країні, яка вимагає від представників робітничих професій висококваліфікованої підготовки.

 У всьому світі  знання, інформація стрімко поновлюються, способи виробництва змінюються з неймовірною швидкістю. Тому, базова формальна освіта, що здобувається на початку трудового життя, на сьогоднішній день уже не може забезпечити людину на все життя теоретичними знаннями, практичними вміннями, навичками та якостями, що будуть необхідні їй для ефективного виконання безпосередніх функціональних обов’язків.

 Одночасно кількість  слухачів професійно-технічних навчальних  закладів скорочується з кожним  роком. Якщо у 1995 році у професійно-технічних навчальних закладах здобували освіту 555,2 тис. осіб, то у 2004 – 507,3 тис. осіб, тобто більш ніж на 8% менше. Існують певні закономірності між чисельністю прийнятих учнів та підготовлених робітників: 92,3% робітників успішно завершили навчання у 1995 році, 86,5 % – у 2004 році, а приблизно 10% не отримують бажаної освіти [9].

 У 2004 році професійну  підготовку у навчальних закладах  здобули 283,4 тисяч випускників,  з них: уже мали повну загальну  середню освіту – 32,9%, отримали  професію з повною загальною середньою освітою – 36,5%, здобули професію без отримання повної середньої освіти – 7,6% [9].

 Крім загальної  та професійної освіти, для формування  трудового потенціалу важливе  значення має перепідготовка  та підвищення кваліфікації. Слід  підкреслити, що здатність та готовність постійно навчатися, підвищувати кваліфікацію є важливою якісною характеристикою трудового потенціалу. Нині в Україні здобувати освіту нелегко, оскільки система підвищення кваліфікації на підприємствах у занепаді, а спроможність населення оплачувати освітні послуги обмежена низьким рівнем доходів. Так, у 2004 році проходили професійне навчання 14,5% незайнятого населення та 6,06% працівників підприємств. Навчалися новим професіям 321,8 тисяч працівників, а підвищували кваліфікацію –950,3 тис., причому найбільший попит у нових знаннях був у працівників промисловості, рибного господарства і транспорту (особливо авіаційного та водного). Це пов’язане, перш за все, із впровадженням НТП у виробництво, а саме із використанням нової техніки, технології, комплексної автоматизації, кібернетизації, поліпшенням організації праці.

Трудовий потенціал  підприємства включає декілька статево-вікових  груп працівників, які володіють  різними потенційними можливостями. Він якісно характеризується освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем, стажем роботи за обраною спеціальністю. Важливими показниками трудового потенціалу підприємства є чисельність працівників і сукупний фонд робочого часу, що вимірюється у людино-годинах. При аналізі сукупного фонду робочого часу необхідно виділяти величину невикористаного робочого часу у зв’язку з несприятливими умовами праці на роботах, де законодавчо встановлений скорочений робочий день, а також час невиходів на роботу виконавців, які одержують додаткові відпустки у зв’язку з несприятливими умовами праці. Такий аналіз дозволяє організувати цілеспрямовану роботу з докорінного поліпшення умов праці та ефективне управління цим процесом.

 Величина сукупного  потенційного фонду робочого  часу підприємства є різницею між календарним фондом і сумарною величиною нерезервоутворюючих неявок і перерв. До останніх зараховують регламентовані затрати, які за своєю правовою та економічною сутністю є необхідними і не можуть слугувати резервом збільшення часу безпосередньої роботи (вихідні, святкові дні, основні та додаткові відпустки, інші законодавчо обумовлені неявки та перерви).

 Стосовно підприємства  величина трудового потенціалу  визначається за формулою:

 

Фс = Фк-Фн

або Фс = Ч х Д х  Тзм

 

де Фс – сукупний потенційний  фонд робочого часу підприємства, год.; Фк - календарний фонд робочого часу, год.; Фн – нерезервоутворюючі неявки і перерви, год.; Ч – чисельність працівників, чол.; Д – кількість днів роботи в періоді, дн.; Тзм – тривалість робочого дня, год.

 Таким чином, величина трудового потенціалу підприємства в годинах -це добуток чисельності працівників (Ч) на законодавчо встановлену тривалість робочого дня у годинах (ѕ з урахуванням кількості днів роботи (Д) розрахунковому періоді. Звідси величину трудового потенціалу суспільства (регіону) у загальному вигляді можна визначити за формулою:

 

 

де Фпс – потенційний  фонд робочого часу суспільства, год.;

 

 – чисельність населення  за групами, яке може брати  участь в  суспільному  виробництві; 

Тр законодавчо встановлена  величина часу роботи по групах працівників протягом календарного періоду (рік, квартал, місяць), визначається як добуток кількості робочих днів у періоді на встановлену тривалість робочого дня в годинах.

 

2.6. Людський капітал  як соціально-економічна категорія

 

Людський капітал —  це сформований або розвинений у  результаті інвестицій і накопичений  людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного  виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника.

 Слід звернути увагу  на кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:

- по-перше, людський  капітал — це не просто сукупність  зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;

- по-друге, це такий  запас здоров’я, знань, навичок,  здібностей, мотивацій, який доцільно  використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;

- по-третє, використання  людського капіталу закономірно  приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;