Лекции по "Экономике"

- по-четверте, таке зростання  доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.

 Оцінка інвестицій  у людський капітал і доходів  від його використання звичайно  проводиться в грошовій формі.  Але слід підкреслити, що далеко  не всі інвестиції і не всі  доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат, навчання, зміцнення здоров’я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають, щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів (вищих заробітків), людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигод. Слід також пам’ятати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а й підприємство, на якому вона працює, та суспільство в цілому.

 Виникнення поняття  “людський капітал” та інвестування  у людський капітал викликало  створення численних методів  оцінки його обсягу, економічної  ефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров’я та інші аналогічні цілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періоду часу. Таким чином, виникає необхідність виміру обсягу не тільки поточних вкладень, але й акумульованого людського капіталу.

 Слід одразу ж  зауважити: більшість методів  економічно-статистичного та технічно-економічного  аналізу вкладень у людський  капітал стосується виміру ефективності освіти та підготовки кадрів. Основна маса досліджень припадає на сферу економіки освіти, що народилася в процесі розвитку концепції людського капіталу.

 З економічної точки  зору додаткові капіталовкладення  обґрунтовані лише у тому випадку,  коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності. В протилежному випадку кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, більш прибуткових інвестиційних проектів, або ж витратити на цілі поточного споживання. Із зазначеного вище витікає необхідність використання моделей економічного аналізу, що дали б змогу оцінювати ступінь ефективності інвестицій у людський капітал.

 Аналіз ефективності  інвестицій починається з оцінки  витрат на освіту та очікуваних  зисків від її отримання [1;2].

 Витрати, пов’язані з одержанням освіти, можна розділити на три групи.

1. Прямі матеріальні витрати  (витрати, що здійснюються майбутнім  власником людського капіталу  або іншим інвестором (державою, підприємством, сім’єю). До них  слід віднести: оплату за навчання, витрати на підручники, послуги бібліотеки, копіювання, канцтовари тощо; витрати, пов’язані зі зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати, збільшення витрат на харчування в зв’язку з відокремленістю від сім’ї тощо).

2. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати в такому самому режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Значить, заради одержання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від певних заробітків. Тому на Заході для людей працездатного віку “втрачені заробітки” вважаються витратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки на роботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента (стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиною зберігається її заробітна плата за місцем роботи або стипендія приблизно така, якими були б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несе інвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).

3. Моральні втрати: втрата вільного часу — одного з найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило, забирає більше часу, ніж нормальний робочий день; навчання нерідко буває важким і виснажливим заняттям, супроводжується перенапругою і стресовими ситуаціями під час іспитів; зміна місця проживання заради одержання освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлучення з рідними та друзями.

 Перші дві групи витрат  на навчання можна підрахувати  достатньою точністю, моральні втрати  оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різних людей. Однак слід сказати, що інколи вони відіграють вирішальну роль при прийнятті рішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчання дається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівень освіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.

 Очікувана віддача від інвестицій  в освіту теж складається з  трьох груп доходів.

1. Прямі матеріальні зиски: вищий  рівень заробітної плати протягом  трудової діяльності; більша можливість брати участь у прибутках компанії; більша можливість отримувати персоніфіковані умови оплати праці, різноманітні пільги, премії, надбавки тощо; можливість отримати пенсійне, медичне страхування за рахунок підприємства.

2. Непрямі матеріальні зиски:  більша можливість отримати подальші  інвестиції у власний людський  капітал з боку роботодавця  (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання іншої освіти та  ін.), оскільки освіта збільшує  інвестиційну привабливість найманого працівника; оздоровлення за рахунок підприємства більш вірогідне для висококваліфікованого працівника, оскільки він є дорожчим людським капіталом порівняно з низькокваліфікованими працівниками і, відповідно, про його здоров’я роботодавець піклується дужче; висококваліфіковані працівники, як правило, мають кращі умови праці та відпочинку; цінні працівники частіше отримують пільгові кредити та іншу допомогу від роботодавця для створення достойних умов життя (житло, автомобіль, телекомунікації тощо).

3. Моральні зиски: задоволення від обраної професії протягом життя (престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація); доступ до цікавих видів діяльності, професійна творчість; висока конкурентноздатність на ринку праці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому; співробітництво з розумними та перспективними людьми тощо.

 Методи економічної оцінки  ефективності інвестування у  людський капітал:

- прийняття рішення щодо доцільності  інвестування саме у людський  капітал чи альтернативного використання коштів;

- оцінки ефективності капіталовкладень  у результаті отримання фактичної  віддачі від здійснення інвестування  у людський капітал.

 При оцінці ефективності  інвестування зіставляються інвестиційні  витрати всіх видів з результатами (довгостроковими вигодами) у майбутньому. Тому треба визначити цінність майбутніх вигод, порівнявши їх із поточними витратами.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які поняття використовуються  економічними науками для характеристики  людських ресурсів?

2. Поясніть, що таке працездатний вік?

3. Що слід розуміти під трудовими  ресурсами і які категорії  населення відносяться до них?

4. Які категорії населення належать  до економічно активного населення?

5. Які фази включає процес  відтворення робочої сили?

6. Поясніть види руху населення.

7. Обґрунтуйте сутність традиційного (екстенсивного) та сучасного  (інтенсивного) типів відтворення  населення?

8. Охарактеризуйте режими відтворення  населення.

9. Що таке трудовий потенціал  і які компоненти його характеризують?

10. Які показники характеризують трудовий потенціал підприємства ?

11. Дайте визначення  поняття “людський капітал”.

12. Дайте оцінку доцільності  інвестицій у людський капітал.

 

Література

1. Богиня Д.П., Грішнова  О. А. Основи економіки праці.  – К.: “Знання-Прес”, 2000.- 313с, Глава  І, с.29-44, Глава ІV, с.94-117.

2. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004.-535 с.- Глава ІІІ, ІV, с. 68-121.

3. Долішній М.І., Злупко  С.М. Соціально-трудовий потенціал  : теорія і практика. Ч. І.– К.: Наукова думка, 1994. – 263 с.- Розділ І-ІІ, с. 3-62.

4. Завіновська Г. Т.  Економіка праці. – К.: КНЕУ, 2000.- Розділ ІІ, с.18-21.

5. Єсінова Н.І. Економіка  праці та соціально-трудові відносин: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. –  432 с. – Глава ІІ, с.10-38.

6. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 224 с.- Тема 3,с. 32-41.7.

7. Петрова Л. І. Трудовий  потенціал України і його реалізація  в умовах перебудови національної  економіки. – Львів: ЛДУ. –  1997. – С.219–224.

8. Статистичний щорічник України за 2004 рік http: //www. ukr.stat. gov. ua.

 

 

ТЕМА 3. ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ ТА БЕЗРОБІТТЯ

 

3.1. Зайнятість як соціально-економічна  категорія і передумова формування  соціально-трудових відносин

 

3айнятiсть населення  – це певна сукупнiсть соцiально-трудових вiдносин мiж людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими мiсцями; формування, розподiлу i перерозподiлу трудових pecypciв з метою участi в суспiльно-кориснiй працi i забезпечення розширеного вiдтворення робочої сили. Ця сукупнiсть соцiально-трудових вiдносин знаходить свiй вияв у певних економiчних категорiях, таких, як iндивiдуальна (сiмейна), колективна трудова дiяльнiсть, процес працi, iнтенсивнiсть та продуктивнiсть працi, мобiльнiсть робочої сили, загальноосвiтня та професiйна пiдготовка кaдpiв, заробiтна плата та iн.

 Звичайно зайнятiсть  визначається як дiяльнiсть громадян, пов’язана iз задоволенням особистих  i суспiльних потреб, i така, що, як  правило, приносить прибуток.

 Згідно із Законом  Украіни “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни [7]:

- ті, що працюють за  наймом;

- ті, що самостійно  забезпечують себе роботою;

- обрані і призначені  на оплачувані посади в органи  державноі влади, управління і  в громадських об’єднаннях;

- ті, хто проходить службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України;

- ті, хто проходить  професійну підготовку, перепідготовку  і підвищення кваліфікації з  відривом від виробництва;

- учні денних загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів.

 Отже, до зайнятого  населення належать усі громадяни,  зайняті будь-яким видом суспільно-корисної  діяльності.

 Особи працездатного віку, які  працюють, а також незайняті громадяни,  що бажають трудитися і активно шукають роботу, відповідно до класифікації, що застосовується у міжнародній статистиці, належать до категорії “економічно активного населення”. Особи, що зайняті іншою корисною діяльністю або просто не бажають брати участі у суспільному виробництві, належать до “економічно неактивного населення”.

 Кількість зайнятих характеризується  рівнем зайнятості, який можна  розрахувати двома способами:

1. Частка зайнятих у загальній  чисельності населення

 

Рз = Чз / Чнх 100%

 де Рз — рівень  зайнятості, %;

 Чз — чисельність  зайнятого населення, відповідно  до балансу трудових ресурсів, осіб;

 Чн — чисельність  населення, відповідно до балансу  трудових ресурсів, осіб.

 

2. Частка зайнятих  в економічно активному населенні

 

Рз = Чз / Чеан × 100%

 

де Чеан — чисельність економічно-активного наслення, осіб.

 

3.2. Економічна та соціальна  сутність зайнятості

 

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльнiсть зі створення суспiльного продукту (нацiонального доходу). Практичний висновок з цього простий: чим бiльше зайнятi трудовi ресурси — тим краще використовується трудовий потенцiал країни, а також окремих peгioнів, галузей, пiдприємств, тим бiльше виробляється суспiльного продукту. Це є перша основа, на якiй має базуватись Державна програма зайнятостi населення.

 Соцiальна cутність  зайнятостi поляає в тому, що  вона вiдображає не тiльки потребу  людей у прибутках, але й  необхідність особи в самовираженнi через суспiльно корисну працю,  а також вiдображає ступiнь  задоволення своїx потреб при  певному piвні соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Практичний висновок, отже, такий, що суспiльство, якщо воно націлене на подальший соцiальний i економiчний розвиток, не може байдуже ставиться до кiлькостi громадян, якi не зайнятi суспiльно корисною працею. Тобто, безробiття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозицiї робочої сили. I це має бути другою основою, на якiй будується Державна програма зайнятостi населення i державна полiтика в цiй галузi взагалі.

3айнятiсть наочно  визначає, як працездатне населення  забезпечено робочими мiсцями.

 Головнi принципи зайнятостi  населення в ринковiй економiцi  соцiального спрямування наступні:

1) виключне право громадян  розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Не дозволяється примусовiсть працi, окpiм випадкiв, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скiльки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслiдки cвoєї дiяльностi. Але це не означає, що суспільство зобов’язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому видi зайнятості чи професії;

2) вiдповiдальнiсть держави  за створення умов для реалізації  права громадян на працю. Цей  принцип покладено в основу  діяльності Мінicтepствa працi та  соцiальної полiтики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова вiд жорсткої регламентацiї форм i режимiв зайнятостi, вимушеної обов’язковостi праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності.