Лекции по "Экономике"

 Природною основою  розвитку суспільства є народонаселення  як сукупність людей, що проживають  в межах певної території: країни  або її частини, групи країн,  всього світу. Роль його полягає  в тому, що воно виступає виробником  і споживачем матеріальних і культурних благ та послуг, і тим самим обумовлює розвиток суспільства.

Населення – це сукупність людей, яка природно й історично  склалася і безперервно відтворюється  у процесі життя. Це процес постійного відтворення поколінь людей внаслідок  взаємодії народження та смертності. Населення разом із природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ відповідно до наявних природних ресурсів. Розвиток народного господарства країни можливий лише за наявності певної чисельності населення, яке здійснює трудову діяльність.

 Взаємозв’язок та  взаємодія між населенням і  розвитком господарства – процес  історичний, оскільки людина, з одного боку, – активна продуктивна сила, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого – вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність.

 Людські потреби  зумовлюють появу нових виробництв  та послуг, а останні, в свою  чергу, впливають відповідним  чином на людей. Виходячи з  того, що людина є основним  творцем суспільного багатства,  можна стверджувати, що чисельність  населення та кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює можливості економічного розвитку країни.

 Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш продуктивною силою  суспільства, бо саме вона бере  активну участь у створенні  матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина – на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності позначаються як на споживчому, так і на структурному рівнях. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Тому економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

 Чисельність і динаміка  населення, його головні вікові  групи (до-працездатного, працездатного  й після працездатного віку) впливають  на абсолютну величину й структуру  фондів нагромадження та споживання.

 Наприклад, від  чисельності й питомої ваги  населення, молодшого за працездатний  вік, залежать масштаби формування  нових робочих місць для тих,  хто входить у працездатний  вік, а також будівництво об’єктів  системи освіти, охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду.

 Найбільш суттєвий  вплив на розвиток економіки  мають характер і темпи зростання  (зменшення) населення, зміна рівнів  народжуваності та смертності, статево-вікова, освітня, професійно-кваліфікаційна  структури населення, міграції та розміщення його на території країни.

 Історично чисельність  населення в Україні протягом  століть змінювалася таким чином  (табл. 2.1.):

 

Таблиця 2.1. Динаміка чисельності населення в Україні [3;9].Рік

 

 

Чисельність населення, млн. осіб.

 

1300 р. 3,2 млн. осіб.

1991 р. 51,9 млн. осіб.

1400 р. 3,7 млн. осіб.

1500 р. 4,7 млн. осіб.

1600 р. 5,2 млн. осіб.

1897 р. 27,2 млн. осіб.

1913 р. 35,2 млн. осіб.

1940р.             41,3 млн. осіб.

1959 р. 41,9 млн. осіб.

1970 р. 47,1 млн. осіб.

1979 р. 49,8 млн. осіб.

1986 р. 51,0 млн. осіб.

1996 р. 51,3 млн. осіб.

1999 р. 50,3 млн. осіб.

2001 р. 48,9 млн. осіб.

2002 р. 48,5 млн. осіб.

2003 р. 48,0 млн. осіб.

2004 р. 47,6 млн. осіб.

  2005 р. 47,3 млн. осіб.*

 

 

*чисельність населення  на початок року.

 

Чисельність, склад і показники природного руху населення України наведені у таблиці 2.1.

 З даних таблиці  бачимо, що чисельність населення  України скорочується з кожним  роком, що викликано зменшенням  чисельності народжених та збільшенням  кількості померлих. Збільшення частки людей пенсійного віку (у 2004 р. до 27,8 %) та зменшення частки молоді (у 2004 р. – 18,65) вказує на процеси старіння населення і зменшує джерела ресурсів для праці.

 

 

2.2. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів

Вироблення ефективної державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

 Трудові ресурси  — це частина працездатного  населення, яка володіє фізичними  й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

 Працездатний вік  – поняття узагальнене, що  визначається системою законодавчих  актів. Нині в Україні працездатним  віком вважається: для жінок —  від 16 до 54 років, чоловіків —  від 16 до 59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу у зв’язку із старістю. Для деяких видів трудової діяльності, що пов’язані з роботою в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, на підземних роботах, у шкідливих та важких умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет) пенсійний вік настає раніше на 5 – 10 років, а інколи і більше. Такі люди належать до категорії пільгових пенсіонерів, але найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.

 Щоб зрозуміти сутність  поняття “трудові ресурси”, треба  знати, що все населення залежно  від віку поділяється на:

- осіб, молодших працездатного  віку (від народження до 16 років  включно);

- осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

- осіб, старших працездатного  віку, після досягнення якого  установлюється пенсія за віком  (в Україні: жінки — з 55, чоловіки  — з 60 років).

 Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і. непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї та 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і пенсіонери,які працюють за віком.

 До трудових ресурсів належать:

- населення в працездатному  віці, крім непрацюючих інвалідів  1-ї і 2-ї груп та непрацюючих  осіб, які одержують пенсію на  пільгових умовах (жінки, що народили  п’ять і більше дітей і виховують  їх до восьми років, а також  особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими й шкідливими

 умовами праці);

- працюючі особи пенсійного  віку;

- працюючі особи віком  до 16 років.

 Згідно з українським  законодавством на роботу можна  брати у вільний від навчання  час на неповний робочий день  учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

 Зауважимо, що в  Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

 Важливе значення  для раціонального формування  і розподілу трудових ресурсів мас розроблення системи їх балансів.

 До системи балансів  трудових ресурсів належать:

- зведений баланс  робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

- баланс розрахунку  додаткової потреби в робітниках  і службовцях та джерел їх  забезпечення;

- балансовий розрахунок  потреби в підготовці кваліфікованих  робітників;

- балансовий розрахунок  залучення молоді до навчання  і розподіл її після завершення  навчання;

- балансові розрахунки  потреби в спеціалістах; міжгалузевий  баланс затрат праці;

- баланс робочого часу.

 Система балансів  і балансових розрахунків розробляється  по окремих регіонах і в  цілому по державі. При цьому  необхідно враховувати кон’юнктуру  ринку праці, динаміку й структуру  робочих місць у плановому  періоді, зміну демографічної  структури населення, напрями та масштаби міграційних процесів; динаміку чисельності й структуру зайнятості населення працездатного віку; ефективність використання трудових ресурсів; джерела і масштаби формування професійно-кваліфікаційної структури працівників; темпи зростання продуктивності праці тощо.

 Баланс трудових  ресурсів – це система взаємозв’язаних  показників, які характеризують  формування та розподіл трудових  ресурсів. Він складається з двох  частин: ресурсної (трудові ресурси)  і розподільної (розподіл трудових ресурсів).

 У сучасних умовах  формування ринкових відносин  існує невідповідність між наявністю  ресурсів та потребою в них,  що визначає необхідність вироблення  додаткових заходів щодо інтенсифікації  суспільного виробництва, підвищення  продуктивності праці тощо.

 

2.3. Економічно активне та економічно неактивне населення

 

 

Міжнародною організацією праці рекомендована система  класифікації, відповідно з якою населення  поділяється на економічно активне  та економічно неактивне.

Економічно активне  населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Зайняті економічною  діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного  або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в  окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне  населення за методикою МОП —  це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

- учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних  закладах;

- особи, які одержують  пенсію за віком або на пільгових умовах;

- особи, які одержують  пенсію у зв’язку з інвалідністю;

- особи, зайняті веденням  домашнього господарства, доглядом  за дітьми, хворими родичами;

- особи, які не можуть  знайти роботу, припинили її пошук,  вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

- інші особи, яким  немає необхідності працювати  незалежно від джерела доходу.

 За останні п’ять  років чисельність економічно  активного населення скоротилася  на 3 % (2000 рік –2830,8 тис. осіб; 2004 р.  – 22202,4 тис. осіб), економічно неактивного населення зросла на 2,3 % (2000 рік – 13318,4 тис. осіб, 2004 р. – 13622,9 тис. осіб); чисельність зайнятих зросла на 1% (2000 рік – 20175,0 тис. осіб, 2004 р. – 20295,7 тис. осіб); безробітних скоротилася на 28 % (2000 рік – 2655,8 тис. осіб, 2004 р. – 1906,7 тис. осіб).

 У 2004 році чисельність  економічно активного населення  працездатного віку становила  93%, старше працездатного віку  – 7%; економічно неактивного населення  в працездатному віці – 61 %, старше працездатного віку – 39 %.

 

 

2.4. Характеристики відтворення  населення та ресурсів для  праці

Відтворення населення  – це історично, соціальний економічно зумовлений процес постійного і безперервного  поновлення людських поколінь.

 Основними характеристиками  відтворення населення є види руху населення, типи і режими відтворення.

 Види руху населення  (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями  зміни чисельності та складу  населення в країні в цілому  і в окремих регіонах.

 Природний рух населення – це результат процесів народження і смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.

 Міграційний рух  – це зміна чисельності та  складу населення в результаті  процесів механічного просторового переміщення людей, викликаних політичними, соціально-економічними, релігійними та іншими причинами. Розрізняють міграцію зовнішню, пов’язану зі зміною країни постійного проживання (еміграція – виїзд за межі держави, імміграція – прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання у межах однієї країни. Внутрішня міграція, як правило, зумовлена особистими та економічними причинами, наприклад, пошук роботи, більш високих заробітків тощо.

 Соціальний рух  населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього статево-віковим складом, рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості та іншими характеристиками.

 Економічний рух  – населення пов’язаний зі  зміною його трудової активності, що призводить до відповідного  збільшення або зменшення ресурсів  для праці.