Лекции по "Экономике"

У зв'язку з тим що норми  затрат і результатів праці не терплять всіх нормативних характеристик  трудового процесу, можливе як вузьке так і широке тлумачення норм праці. В першому випадку до них будуть відноситись тільки норми затрат і результатів праці. У другому до них слід віднести:

 

Класифікація норм за змістом.

За цією класифікацією  тісно пов'язана класифікація нормативних  матеріалів по праці. Звичайно виділяють  два види нормативних матеріалів: нормативи; єдині (типові) норми. Перші виражають нормативні залежності для встановлення складових частин норм часу, а також для визначення норм чисельності; другі – являють залежність безпосередньо між величиною норми (часу, виробітки і т.д.) і впливаючими на неї факторами.

По змісту нормативи  праці підрозділяються на нормативи  режимів праці обладнання, нормативи  часу, нормативи темпу роботи; нормативи  чисельності. Нормативи режимів  праці обладнання містять параметри  обладнання, на основі яких встановлюються найбільш ефективні режими технологічного процесу, забезпечуючи задану виробничість обладнання з мінімальними затратами живої і уречевленої праці.

Нормативи часу містять  регламентовані затрати часу на виконання  окремих елементів трудового процесу, на виготовлення певних виробів, на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, одиниці виробничої площі.

Нормативи темпу встановлюють регламентований темп виконання  роботи.

Нормативи чисельності  визначають регламентовану чисельність робітників необхідну для виконання заданого обсягу роботи. На основі розглянутих класифікацій норм і нормативів можна відмітити наступні відмінності між ними.

Нормі відповідає строго визначене значення факторів, визначаючих  її естетику в умовах конкретного виробничого процесу. На відміну від цього нормативи встановлюються множинності значень факторів.

Нормативи багаторазово використовуються для встановлення різних норм на роботи даного виду.

Нормативи діють довгий час (поки зберігається дана залежність нормою і факторами). Норми не повинні переглядатися при зміні умов, на які вони були встановлені.

 8.2. Структура задач оптимізації трудових процесів і норм праці.

 

 

Проекти організації  праці і відповідні їм норми повинні  вибиратися з урахуванням комплексу технічних, економічних, психофізіологічних і соціальних факторів. Сутність процесу обґрунтування норм праці складає вибір оптимального значення норми і визначаючих її характеристик трудового і технологічного процесу. Критерій оптимальності являє собою показник, який в результаті рішення конкретної задачі оптимізація приймає екстремальне (найбільше чи найменше) значення. Вибір найліпшого для даних умов варіанта норми праці здійснюються на основі критерії оптимальності з врахування системи обмежень. Система обмежень визначає ту область допустимих значень норм праці, в межах якої формується їх відповідальність особливостям і масштабам виготовленої продукції, параметрам предметів і засобів праці, які застосовуються, психофізіологічним особливостям приймаючого і соціальним характеристикам трудового процесу. Отже, система обмежень визначає область допустимих значень норм праці і варіантів її організації. Вибір найбільш ефективного з допустимих варіантів здійснюється на основі критерій оптимальності. Оскільки основним обмеженням в розглянутих задачах є необхідний виробничий результат, в якості критерій оптимальності повинен вибиратися економічний показник, характеризуючий суму мінімізуючи затрат живої і уречевленої праці. На основі цього можна сформулювати наступні варіанти норм праці і її організації: допустимі – виконуються обмеження по необхідному виробничому результаті; інші умови праці робітників, режими технологічного процесу, по організаційним робітникам виробництва. Оптимальні це ті, при яких досягається мінімум сумарних затрат, необхідних для отримання заданого виробничого результату.

Таким чином, люба задача обґрунтування норм праці чи визначаючих  їх варіантів технологічного і трудового  процесів заключається в тому, щоб  знайти норму праці і варіант  її організації, при яких формується обмеження по:

необхідному виробничому  результатові;

допустимим умовам праці;

допустимим режимам  технологічного процесу;

обсягах наявних виробничих ресурсів і досягається мінімум  затрат на заданий обсяг випуску  продукції.

 

ТЕМА 9. МЕТОДИ НОРМУВАННЯ І СПОСОБИ ВСТАНОВЛЕННЯ НОРМ ПРАЦІ

 

9.1. Поняття про нормативи праці, вимоги до них

 

Під час нормування праці  важливим завданням є забезпечення більш-менш рівної інтенсивності праці  на різних за змістом та складністю роботах. Це досягається використанням єдиної методологічної та нормативної бази для розрахунку норм затрат праці. Нормативну базу становлять нормативні матеріали для нормування праці, які охоплюють технологічні режими роботи устаткування та трудові нормативи. Нормативні матеріали призначені для встановлення норм праці і відбивають залежності між необхідними затратами праці та чинниками, що на них впливають. Основна різниця між нормативами та нормами полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу.

 До основних видів нормативних матеріалів відносяться нормативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості. Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів роботи, які забезпечують найдоцільніше його використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовлення продукції. Нормативи режимів роботи устаткування використовуються для правильного розрахунку норми часу основної роботи при виконанні операції на різних верстатах.

 Нормативи часу  – найпоширеніший вид регламентованих  затрат робочого часу залежно  від конкретних умов виконання  трудового процесу. Вони призначені  для нормування машинних і  ручних робіт, окремих прийомів ручної роботи, пов’язаних з управлінням та обслуговуванням обладнання, а також елементів операцій, що виконуються на різному устаткуванні. У практиці технічного нормування праці використовуються нормативи підготовчо-завершального часу, основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок та особисті потреби.

 Нормативами обслуговування  є регламентовані величини затрат  праці на обслуговування одиниць  устаткування, робочого місця, робочої  бригади. Вони визначають необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об’єктів, які закріпленні для обслуговування за одним працівником або їх групою і застосовуються при нормуванні чисельності багатоверстатників, наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників тощо.

 Нормативи чисельності —  це регламентована кількість  робітників, допоміжного персоналу,  яка потрібна для якісного  виконання певного обсягу робіт  або функцій. За нормативами  чисельності розраховують потрібну кількість персоналу з обслуговування великих технологічних, енергетичних, транспортних комплексів, а також спеціалістів.

 Нормативи керованості визначають  кількість працівників, які повинні  бути безпосередньо підпорядковані  одному керівнику.

 За призначенням і сферою застосування нормативи поділяються на міжгалузеві, галузеві та місцеві.

 Міжгалузеві нормативи призначені  для нормування однакових трудових  процесів, які виконуються робітниками  одних і тих самих професій  на підприємствах різних галузей  виробництва (наприклад, верстатні, слюсарні, ремонтні роботи).

 Галузеві нормативи поширюються  на специфічні види робіт, які  властиві тільки підприємствам  певної галузі (наприклад, хімічної, металургійної та ін.).

 Місцеві нормативи розробляються  самими підприємствами для спеціалізованих робіт, на які немає галузевих та міжгалузевих нормативів, або коли чинні організаційно-технічні умови не дозволяють ними користуватися.

 За складністю структури  розрізняють дві групи нормативів: диференційовані та укрупнені.

 Диференційовані нормативи характерні для масового і велико серійного виробництв, де потрібна висока точність нормування праці, коли працівники виконують одну чи дві короткі операції і тому необхідне детальне розчленування трудового процесу та встановлення тривалості кожного його елемента.

 Укрупнені нормативи – це  регламентовані затрати часу  на виконання сталого комплексу  трудових прийомів. Вони також  ефективно використовуються в  масовому та велико серійному  виробництвах.

 

9.2. Види норм праці, їх розрахунок

 

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші  з них наступні:

1. Норма часу – це максимально  допустимі витрати робочого часу (в люд/год., люд/хв.) на виготовлення  одиниці продукції робітником (бригадою  робітників) при найбільш повному  використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

 У норму часу входить тільки  нормований час. Вона складається  з таких елементів:

 

Нч =Топ +Торм+Твоп +Тпр +Тпз

 

де Нч — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці  продукції;

 Топ — затрати  оперативного часу;

 Торм — витрати  часу на обслуговування робочого  місця;

 Твоп — перерви  на відпочинок і особисті потреби;

 Тпр — регламентовані  перерви з організаційно-технічних  причин;

 Тпз — витрати  підготовчо-завершального часу.

 Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Тшт):

 

Тшт. =Топ + Торм + Твоп + Тпр

 

В умовах масового виробництва  підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії  затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

 В умовах серійного  й одиничного виробництва до  складу норми часу включають  підготовчо-завершальний час у  тій кількості, в якій він  припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

 

де Нч — норма часу;

n — кількість виробів  у партії, шт.;

 Тшт — норма  штучного часу, хв.;

 Тпз — норма  підготовчо-завершального часу на  партію виробів [3].

2) Норма виробітку,  яка визначає кількість продукції,  яку потрібно виготовити, або  обсяг роботи, який має бути  виконаний за одиницю робочого  часу. Норми виробітку вимірюються  в натуральних одиницях (штуках, метрах ) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

 

де Тзм – тривалість зміни.

 На деяких виробництвах  використовують нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент  і обсяг робіт, що мають бути  виконані одним працівником або  групою (бригадою, ланкою) за даний  відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна встановлювати не тільки в натуральних одиницях, а й в нормо-годинах, нормо-гривнях.

3) Норма обслуговування визначає кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування:

 

де норма часу обслуговування (Нч.о.) – регламентований час, що встановлюється на обслуговування одиниці  обладнання, що розраховується:

 

Н часу обсл. = Нч х N х К

 

де Нч – норма часу на виконання одиниці обсягу робіт  з обслуговування;

N – кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця;

 К – коефіцієнт, який враховує виконання робітником  допоміжних, не властивих йому  функцій, не врахованих нормою  часу.

4) Норма чисельності  робітників, за якими встановлюють  кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт.

5) Норми керованості  (кількості підлеглих) визначають  кількість працівників, яка має  бути безпосередньо підпорядкована  одному керівникові.

 Норми праці за  ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні.

 Технічно обґрунтовані  норми праці є прогресивнішими  і відповідають сучасному рівню  розвитку виробництва, їх розробляють  після ретельного вивчення елементів  виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці.

 Застосування технічно  обґрунтованої норми потребує:

- робітника-виконавця  відповідної кваліфікації, продуктивність  праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;

- поділу технологічного  процесу на окремі операції  і послідовності їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

- застосування найдосконалішого  для певних виробничо-технічних  умов технологічного і транспортного  оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

- найраціональнішої  в певних виробничих умовах  організації робочого місця та  раціональних способів виконання  трудових прийомів і дій робітника;

- своєчасного забезпечення  робочого місця всім необхідним.

 Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва [5].

 Головним недоліком  цих норм є те, що вони не фіксують наявні вади в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень дослідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цей тип норм не враховує повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.