Лекції "Проектний аналіз"

  · оцінка використання даної технології в проектних умовах.

  До  основних факторів, що впливають на вибір технології, належать (див. рис. 9):

  · наявність сировини та її доступність для використання у даному технологічному процесі;

  · можливість використання існуючого устаткування;

  · задані параметри якості кінцевої продукції;

  · визначений масштаб проекту, його технологічна структура, ступінь автоматизації проектного виробництва;

  · існуючі екологічні вимоги до виробничого процесу;

  · наявність необхідної інфраструктури.

  Усі фактори розглядаються з точки  зору можливості збільшення дохідності проекту. Адже вибір технології повинен  ґрунтуватися перш за все на вартісній  оцінці ресурсів, що використовуються, оскільки у промислово розвинених країнах, де вартість робочої сили дуже висока, перевага віддається капіталомістким технологіям, а в аграрних країнах, які розвиваються, внаслідок низької ціни праці капіталомісткі технології будуть неефективними через високу вартість проекту.

  При розгляді альтернатив необхідно порівняти технології учасників тендеру за такими критеріями, як ціни, переваги й недоліки, а вже потім обґрунтувати вибір технології, що найбільш відповідає умовам, в яких реалізовуватиметься проект. Варіанти, що пропонуються до розгляду, також можуть включати ринкові прогнози, проектування прибутку, короткострокове і довгострокове зобов’язання технічної допомоги та звіт учасників тендеру про попередній досвід у застосуванні технології, особливо в аналогічних умовах господарювання та бажано в такому ж масштабі.

Рис. 9. Фактори, які впливають на вибір технології

  Після вибору технології слід визначити, яке  саме устаткування буде використано  для реалізації проекту. По суті, вибір устаткування обумовлений ще на етапі вибору технології проекту. Потреба в машинах та обладнанні базується на розрахованій виробничій потужності та обраній технології.

  Головними принципами визначення потреби в устаткуванні є: номінальна потужність устаткування; можливості даного устаткування (ступінь навантаження на різних технологічних етапах виробництва); ступінь завантаження устаткування (кількість машино-годин роботи кожної з груп обладнання); планова виробнича програма, яка запроектована у проекті.

  Вибір устаткування завжди треба проводити, враховуючи існуючі обмеження: квоти на споживання сировинних матеріалів, складність імпортування окремих видів устаткування, державна політика підтримки вітчизняних виробників, яка обмежує використання імпортної сировини чи устаткування.

  Політика переходу до автоматизованих технологій передбачає розширення застосування автоматизованого, робототехнічного устаткування, що дозволить замінити ручну працю машинною. Особливістю українського ринку є відносна невигідність використання автоматизованих технологій, орієнтованих на новітнє обладнання, яке дорого коштує, за наявності дешевої висококваліфікованої робочої сили.

  Перелік виробничих машин та устаткування, необхідний для реалізації проекту, включає як промислове (технологічне), так і електричне, контрольно-вимірювальне, транспортне устаткування, придатне для задоволення вимог кожного етапу виробництва: від одержання сировини до відвантаження готової продукції. Для різних одиниць технологічного устаткування дається оцінка інвестиційних витрат за схемою:

  Оскільки  забезпечення запасними частинами  і ремонт устаткування повинні бути обов’язково включені до розділу постачання устаткування, предметів та інструментів, що забезпечують технологічний процес, слід потурбуватися про їх необхідний запас.

  Вибір устаткування передбачає обов’язкові  розрахунки вартості імпортного устаткування на основі цін СІФ, що включає 
витрати на розвантаження, внутрішні перевезення, страхування та доставку на ділянку реалізації проекту. Як правило, облік витрат на монтаж та установку планується в розмірі від 2 до 10% залежно від особливостей устаткування і характеру монтажу.

  Наявність розвинутої та різноманітної економічної й соціальної інфраструктур часом має вирішальне значення для реалізації проекту. Технічно-економічне обґрунтування проекту повинно визначити ключові вимоги до інфраструктури, які є похідними від обраної технології. Можливості реалізації проекту розглядаються як з точки зору наявності інфраструктури, так і необхідності її додаткового створення, включаючи всі необхідні елементи інфраструктурного забезпечення та їх якість.

  Технологічна інфраструктура забезпечує проект виробничими, складськими і допоміжними соціально-побутовими приміщеннями. Дуже важливу роль відіграють водопостачання, каналізація, енергозабезпечення. Недостатня їх кількість, незадовільна якість, обмеження у споживанні можуть стати серйозною перешкодою для реалізації проекту. Отже, технічна підготовка проекту — це насамперед наявність необхідної кількості та якості за певну вартість води, електричної енергії, палива, а також засобів обслуговування для звільнення від проектних відходів. Ці показники щодо води особливо важливі, коли аналізуються альтернативні технології, оскільки одна технологія може вимагати більше або менше води, або води різного рівня чистоти.

  Одним з елементів інфраструктури, які  аналітик повинен обов’язково проаналізувати під час технічної розробки проекту, є транспортні засоби (залізничні, повітряні, водні чи шосейні), які використовуватимуться для постачання сировини та збуту продукції. Наявність транспортних засобів може стати визначною причиною прийняття чи відхилення проекту у тому чи іншому регіоні.

  Для успішної реалізації проекту, особливо, якщо це пов’язане з міжнародним  співробітництвом, необхідно мати сучасні  телекомунікаційні системи. У світі рівень конкурентоспроможності значною мірою визначається саме здатністю моментально передавати та обробляти інформацію. Тому телефонна, факсимільна та модемна системи відіграють неабияку роль у процесі управління проектом.

2.5. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ  ТА ЗДІЙСНЕННЯ  ПРОЕКТУ

  Підготовка  проекту залежно від ступеня його складності здійснюється особисто виконавцем або консалтинговими, інжиніринговими фірмами чи спеціальними проектними організаціями, які мають ліцензію на проведення відповідних видів робіт.

  Слід  зауважити, що підготовка проекту передбачає виконання операцій, що потребують спеціальних знань і досвіду, — розробка проектної документації, вибір підрядників, формування проектних команд, організація будівництва об’єкта.

  Управління  розробкою проекту включає: вибір проектувальників та укладання контрактів за результатами конкурсу, планування і виконання проектно-конструкторських робіт і послуг, проектування та узгодження проектно-кошторисної документації.

  Проектно-конструкторські  роботи містять детальну компоновку будівельних об’єктів, обладнання і виробничих процесів, 
а також потоків матеріалів та зв’язків між різними етапами виробництва. Характер та обсяг цих робіт залежать від ступеня технологічної складності проекту. Однак усі проекти повинні у цій частині мати визначені функціональні взаємозв’язки між різними процесами та етапами виробництва, що включає рух потоків матеріалів на усіх виробничих етапах.

Рис. 10. Етапи розробки проектної документації

  Розробка  проектної документації здійснюється на підставі нормативної бази, яка регламентує питання будівництва підприємств і споруд. У проектній документації деталізуються та уточнюються вже прийняті техніко-економічні характеристики проекту. Планування підприємства та основні проектно-конструкторські роботи дозволяють фінансово оцінити проект та його альтернативи з точки зору функціональних схем, пов’язаних з місцем розташування основних будівель, транспортних комунікацій і допоміжних приміщень, а також діаграми матеріальних потоків. Зміст вихідної інформації визначається залежно від вигляду і масштабів запланованої діяльності об’єкта, кількості та видів ресурсів, що використовуються, особливостей екологічної ситуації.

Рис. 11. Заходи з розробки проектної документації

  Розробка  проектної документації здійснюється за наявності рішень про попереднє узгодження місця розташування об’єкта на підставі обґрунтування інвестицій в будівництво чи передпроектних матеріалів, договору та завдання на проектування. Робоча документація розробляється відповідно до державних стандартів системи проектної документації для будівництва та уточнюється замовником і проектувальником у контракті.

  Управління  реалізацією проекту охоплює матеріально-технічну підготовку проекту, організацію підрядних торгів та укладання договорів на виконання різних видів робіт за проектом (договір підряду) і закупівель устаткування та матеріалів (договір постачання).

  Матеріально-технічна підготовка проекту передбачає виконання таких видів робіт за проектом:

  · підготовка специфікацій і технічних умов, що визначають кількість та якість необхідного устаткування, машин, механізмів, матеріалів і послуг;

  · планування та організація процесу закупівлі;

  · вивчення можливих джерел закупівлі ресурсів та переговори з можливими постачальниками;

  · попередній відбір учасників торгів;

  · підготовка документів для торгів;

  · проведення торгів та вибір контрактерів;

  · розміщення замовлень, у тому числі переговори про постачання;

  · контроль за постачанням (своєчасність, комплектність, кількість та якість) з вжиттям необхідних заходів у разі появи відхилень;

  · розв’язання конфліктів;

  · встановлення умов взаєморозрахунку;

  · найм на роботу підрядників, консультантів;

  · планування постачання;

  · організація бухгалтерського обліку;

  · доставка, прийняття та зберігання товару;

  · облік і контроль доставки.

  Усі ці роботи очолює служба керівника проекту, яка працює в контакті з усіма іншими підприємствами та організаціями, що забезпечують проект ресурсами. Для визначення всього комплексу робіт за проектом, оцінки його параметрів та виявлення взаємозв’язків між роботами використовують сітьові моделі, які є досить популярним інструментом планування проекту.

  При підготовці технічної частини аналізу  проекту аналітики повинні розрахувати  основні витрати, які виникають  при реалізації проекту. Під час  попередньої оцінки витрат іноді  можна використовувати певні співвідношення. Так, для виробничих проектів приймають, що вага обладнання та устаткування становить приблизно половину у планових загальних інвестиційних витратах, при цьому частка основного обладнання — близько 30%, будівлі та споруди — близько 10—15%, інфраструктурні споруди — не більш 10%. Однак наведені процентні показники можуть значно коливатися залежно від типу проекту та галузі, в якій він здійснюється.