Лекції "Проектний аналіз"

Інструментарій  проектного аналізу

2.1. КОНЦЕПЦІЯ ЗАТРАТ  І ВИГІД У ПРОЕКТНОМУ  АНАЛІЗІ

2.1.1. Визначення цінності  проекту

  Одним з основних завдань проектного аналізу  є встановлення цінності проекту, яка  визначається як різниця між позитивними (вигодами В) та негативними результатами (затратами З):

Цінність  проекту = Вигоди – Затрати.

  Тобто потрібно оцінити всі результати проекту і встановити, чи перевищують  вигоди від нього затрати на його здійснення. Аналіз вигід і затрат є базою прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на такі запитання:

• яким є бажаний результат проекту?
• хто несе витрати за проектом?
• хто скористається позитивними результатами проекту?
• коли та яким чином виявляться позитивні результати проекту?
• як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?
• яким чином співвідносяться позитивні результати даного проекту з результатами інших альтернативних проектів?

  Якщо  метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигід від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигід і додаткових затрат.

  Модель  оцінки додаткових вигід базується на розрахунку приросту вигід, отриманих завдяки здійсненню проекту, помноженому на ціну вигід:

      Додаткові вигоди проекту = ΔB · P_в , (2.1.1)

де ΔВ — додаткові вигоди, отримані завдяки  здійсненню проекту; Р_в — ціна вигод.

  Модель  оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості потрібних додаткових ресурсів, помножених на їх ціну:

      Додаткові затрати проекту = ΔQ_p · P_p , (2.1.2)

де ΔQ_p — кількість додаткових ресурсів, необхідних для реалізації проекту; P_p — ціна ресурсів.

  Визначення  затрат і вигід слід провадити  у розрізі кожного року проекту. Для відображення вигід і затрат у грошовому вимірі необхідно:

  1. Встановлення якісного складу вигід і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.

  2. Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигід і затрат.

  3. Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які характеризують вигоди і затрати проекту.

  4. Порівняння потоків вигід і затрат на основі критеріїв, прийнятих для даного проекту.

2.1.2. Поняття явних  і неявних вигід  і затрат

  Досить  часто аналітики до затрат відносять те, що знижує можливість досягнення цілей проекту, а до вигід — те, що сприяє їх досягненню. Однак такий спрощений підхід зумовлює появу проблеми визначення цілей для кожного учасника проекту. Для приватних компаній або державних корпорацій основною метою є максимізація прибутку, але разом з тим вони мають й інші важливі цілі. Наприклад, вони можуть бути заінтересовані у диверсифікації своєї діяльності, що дасть змогу знизити власний ризик. Для суспільства в цілому основною метою є підвищення суспільного добробуту, але воно дбає 
і про розподіл доходу, збільшення кількості робочих місць для зниження рівня безробіття, посилення регіональної інтеграції або забезпечення національної безпеки.

  Для більшості країн підвищення доходу є найважливішим завданням будь-якої ініціативи в економічній галузі, а примноження національного доходу — метою національної економічної політики. Отже, у даній системі економічного аналізу все, що знижує національний дохід, вважається затратами, а все, що його підвищує, — вигодами.

  У проектному аналізі розрізняють  явні і неявні вигоди і затрати.

  Явними називають матеріальні вигоди (затрати, обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, як правило, очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні затрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються на оцінці вигід і затрат з урахуванням ринкових цін.

  До  неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов’язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов’язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому. Для оцінки вигід і затрат з точки зору економічного аналізу бажано використовувати альтернативну вартість ресурсів і продукції.

  Методика  оцінки неявних вигід і затрат передбачає застосування таких прийомів:

• визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і затрати мають кількісний вимір. Наприклад, для оцінки незручностей, що викликані шумом та забрудненням автомагістралі можна використовувати ціни на ринку житла;
• непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигід або за затрати), якби існував ринок для даних неявних вигід або затрат;
• максимальна — мінімальна величина — визначення кількісної величини неявних затрат, яку вигоди повинні перебільшити. Наприклад, можна оцінити витрати на очищення забруднених вод, а потім вирішити, чи перевищуватимуть вигоди цю суму затрат.

  Неявні  вигоди і затрати досить часто  супроводжують проекти із зовнішніми ефектами. Такі побічні витрати оцінюються або: 1) за величиною мінімальної компенсації, яку вони вимагали б для того, щоб відновити попередній рівень добробуту без даного зовнішнього ефекту; 2) за тією максимальною сумою, яку вони готові заплатити, щоб припинити цей зовнішній ефект. Вибір такого підходу залежить від того, чи має право підприємство забруднювати воду взагалі або до певного рівня, чи мають мешканці абсолютне право користуватися цілком незабрудненою водою, а також чи існує нормативна база для компенсації населенню збитків.

2.1.3. Альтернативна вартість   
та її використання у проектному аналізі

  Одним з ключових положень проектного аналізу, особливо у сфері економічного аналізу, є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість виникає при наявності обмеженості ресурсів на об’єкт чи діяльність, що є цінними для когось. Якщо такої обмеженості немає, тоді всі потреби суспільства у будь-який період можуть бути задоволені. У такому разі відсутня потреба обирати між окремими варіантами, координувати процеси визначення пріоритетних потреб та вибору тих з них, що вимагають першочергового задоволення.

  Тільки-но з’являється обмеженість ресурсів, задоволеність усіх запитів унеможливлюється. Отже, обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибору:

• безпосередньо з об’єктів, де існує альтернатива;
• опосередковано із закладів чи процедурної організації для соціальних взаємодій, які, в свою чергу, впливають на вибір кінцевих об’єктів.

  Оскільки  практично будь-які ресурси мають  обмежений характер, то вони потенційно можуть бути використані для різних цілей. Так, земельна ділянка в місті  може бути забудована жилими будинками, адміністративними спорудами, промисловими підприємствами тощо. Або: якщо беруться у борг гроші для придбання автомобіля, тоді необхідно відмовитися від інших можливостей, що могли б з’явитися завдяки позиченим грошам. Або: запаси валюти, наявні в країні, можливо використати для імпорту товарів, купівлі необхідної сировини чи фінансування інвестиційних проектів.

  Концепція альтернативної вартості може поширюватися також на нематеріальні речі. Якщо хтось вирішить стати музикантом і йому потрібно для цього займатися  музикою по 8 годин на день, то навряд чи він зможе знайти час для того, щоб навчатися ще й на лікаря. Оскільки засоби та ресурси охорони здоров’я обмежені, може виникнути необхідність урізати витрати на охорону здоров’я для старших членів суспільства для того, щоб підвищити рівень медичного обслуговування дітей. У даному випадку альтернативна вартість буде визначатися як задоволення потреби, що могли б отримати люди похилого віку.

  Таким чином, альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.

  Інакше  кажучи, альтернативна вартість —  це вигода, від якої довелося відмовитися  при обмеженості ресурсів, це ціна втраченої вигіднішої альтернативи.

  Використання  наявних обмежених ресурсів з  однією метою обов’язково усуває можливість їх застосування з іншою. Таким чином, різне застосування ресурсів наперед визначає різну кількість чистих вигід, які можна отримати від їх використання. Тому необхідно розподіляти ресурси серед альтернативних способів використання таким чином, аби чисті вигоди були максимальними.

  При розгляді фінансового аспекту проектного аналізу основною метою є збільшення до максимуму різниці між доходом  і втратами, тобто прибутку. Кожна  витрата зменшує цю різницю, і  тому ціна, сплачена за певні витрати, може виступати як засіб оцінки альтернативної вартості. Так, при придбанні фірмою сировини, яка може використовуватися у домашньому господарстві, зменшується кількість доступних джерел прибутку для власників фірми. Якщо ж ми звернемося до суспільства в цілому, то у разі, коли метою проекту є максимальний вклад у збільшення національного доходу, ціни, що склалися на ресурси чи товари, не можуть бути засобом оцінки альтернативної вартості.

  Очевидним прикладом є такий ресурс, як робоча сила. У разі, коли у суспільстві існують безробітні, а проект передбачає створення нових робочих місць, вони зможуть отримувати зарплату. Для фірми, яка наймає робітників, зарплата є альтернативною вартістю, але з точки зору суспільства альтернативна вартість — це національний дохід, який не був би отриманий через залучення до роботи колишніх безробітних. Оскільки безробітні не зробили ніякого внеску до національного доходу, нам не варто нехтувати останнім при використанні робочої сили для проекту. Отже, альтернативна вартість з погляду національного доходу є нульовою. Таким чином, альтернативна вартість виявляється різною для фірми і суспільства.

  Ринкові ціни можуть бути поганим показником альтернативної вартості з точки  зору суспільства в цілому, для  якого альтернативна вартість товарів, що підлягають продажу, повинна базуватися на граничній вартості. Остання може визначатися на підставі ціни, яку суспільство має заплатити за аналогічні імпортовані товари, чи вартості інших товарів, що могли б бути придбані шляхом міжнародного обміну, якби нам не потрібно було використати цю альтернативну вартість з визначеною метою. Наприклад, якщо ми повернемо певну частину нафти, яка могла б бути експортована, для внутрішнього використання, вартість її може відрізнятися від ринкової ціни. Це буде гранична ціна, обумовлена вартістю іноземного обміну, яким знехтували для використання нафти для внутрішніх потреб.

  Для деяких товарів визначити альтернативну  вартість дуже складно, оскільки практично  не існує активного конкурентного ринку цих товарів. До таких товарів насамперед належить земля, вартість якої зазвичай неадекватно оцінюється ринковою ціною. У багатьох країнах на вартість землі впливають фактори неекономічного характеру, серед яких — безпека, традиції, сімейні зв’язки та ін. Для визначення альтернативної вартості землі найбільш поширеними прийомами є:

• орендна плата, можливо капіталізована, в умовах існування розвинутого ринку оренди землі;
• пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності сільськогосподарських культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції;
• «залишковий» метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання.

  Таким чином, у проектному аналізі кожна вартість, яка застосовується для фінансового (з точки зору фірми) або економічного аналізу (виходячи з впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Тому концепція альтернативної вартості є ключовою в проектному аналізі.