Лекції "Проектний аналіз"

РОЗДІЛ 3

Процедури прийняття рішень 
у проектному аналізі

3.1. СТАНДАРТНІ ФІНАНСОВІ  ТА НЕФОРМАЛЬНІ 
КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ПРОЕКТНИХ РІШЕНЬ

3.1.1. Принципи оцінки  ефективності  
проектних рішень

  Визначення  цінності проекту порівняно з  іншими проектами,  
а також аналіз фінансової привабливості проекту за умов обмеженості ресурсів вимагає додержання загальних правил їх оцінки та порівняння. У проектному аналізі ці правила називаються критеріями рішень, використання яких дозволяє аналітику прийняти єдине вірне рішення: ухвалити, відхилити чи переорієнтувати проект. Вибір конкретного критерію для прийняття рішення про фінансову чи економічну доцільність проекту залежить від різних факторів: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні певних ресурсів. Незважаючи на поширеність і популярність деяких критеріїв для аналітика надзвичайно важливо бути обізнаним з усією багатогранністю правил, щоб обрати таку комбінацію критеріїв, яка є найбільш прийнятною для певного проекту.

  При розгляді конкретних критеріїв необхідно  обов’язково брати до уваги узгодженість розрахунків у часі, оскільки потоки грошових коштів у різні часові періоди  мають різну цінність. Тому для подальшого узгодження оцінки грошових потоків слід чітко обумовити початковий рік здійснення проекту як нульовий або перший. Наприклад, у проектах, пов’язаних зі значними капітальними витратами, в початковому році часто користуються системою з нульовим роком, щоб підкреслити високі первісні витрати.

  Вибір моменту часу для дисконтування  потоків грошових коштів (вигід чи витрат) повинен бути погоджений відносно початку чи кінця року для всіх річних платежів і надходжень. Якщо в аналізі передбачається, що щорічні потоки грошових коштів розраховуються на кінець року, то це припущення означає, що темпи інфляції включаються в потоки грошових коштів (виробничі чи експлуатаційні) на кінець першого року, а всі капітальні чи виробничо-експлуатаційні витрати першого року дисконтуються.

  Теорія  аналізу проектних рішень передбачає використання системи аналітичних показників, які дозволяють визначити прийнятність капітальних вкладень.

  Практика  оцінки ефективності проектних рішень має в своїй основі такі принципи:

• оцінка можливості інвестування базується на зіставленні грошового потоку, що формується в результаті реалізації проекту, і вкладень, необхідних для його здійснення;
• приведення інвестиційного капіталу і грошового потоку до єдиного розрахункового року (що, як правило, передує початку проекту);
• дисконтування грошових потоків здійснюється за ставками дисконту, що відображають альтернативну вартість капіталу.

  Інвестиційні  вкладення визнаються доцільними, якщо додатковий грошовий потік від реалізації проекту достатній для повернення початкової суми капітальних вкладень та забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.

  Найбільш  поширеними і надзвичайно популярними  є інтегральні показники, основані на концепції дисконтування. До них передусім належать:

• чисті дисконтовані грошові потоки;
• чиста теперішня вартість;
• коефіцієнт вигоди — затрати;
• внутрішня норма дохідності;
• період окупності;
• еквівалентний ануїтет;
• ефективність витрат.

 

3.1.2. Методика розрахунку  основних  
фінансових критеріїв

  Найбільш  відомим і найчастіше застосовуваним у практиці прийняття інвестиційних рішень є показник чистої теперішньої вартості (net present value — NPV), що також відомий як «чиста приведена цінність», «чиста дисконтована вартість» або «дисконтовані вигоди». Цей показник відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків — припливів), які виникають при реалізації проекту і приводяться (дисконтуються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків — відтоків), необхідних для здійснення цього проекту. Багато аналітиків вважають чисту теперішню вартість найкращим критерієм для більшості проектів. Щоб розрахувати цей показник, скористаємося такими формулами:

       , (3.1.1)

де  B_t — повні вигоди за рік t;

  C_t — повні витрати за рік t;

  t — відповідний рік проекту (1, 2, 3, ... n);

  n — строк служби проекту, глибина горизонту в роках;

  i — ставка дисконту (процентна).

       ,  (3.1.2)

       . (3.1.3)

  У випадках, коли проект передбачає значні первісні вкладення коштів I₀, розрахунок NPV можна провести за формулою

    ,  (3.1.4)

де  CF_t (cash flow) — грошовий потік у кінці періоду t.

  Критерій відбору за чистою теперішньою вартістю означає, що проект схвалюється у випадку її позитивного значення, тобто внаслідок реалізації проекту цінність фірми зросте. При виборі із взаємовиключаючих проектів перевага надається тому, в кого більш високі значення чистої поточної вартості.

  Поширення методу оцінки ефективності проектів за допомогою NPV обумовлено можливістю безпосередньо визначити ефект від проекту, а також оцінити сумарні чисті вигоди від кількох незалежних проектів (властивість адитивності надається тільки показнику чистої теперішньої вартості). Однак даний показник не відображає відносну міру приросту цінності в результаті реалізації проекту, що має дуже велике значення для інвестора.

  Іншим загальним критерієм, що значно рідше  використовується в практиці проектних рішень, є коефіцієнт вигоди — затрати (benefit cost — В/С). Він визначається як сума дисконтованих вигід, поділена на суму дисконтованих затрат, і обчислюється за формулою

      В/С . (3.1.5)

  Критерієм відбору проектів за допомогою коефіцієнта вигоди — затрати полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, який перевищує чи дорівнює одиниці, реалізація проекту визнається доцільною. Проте, незважаючи на популярність оцінки проектів за допомогою даного показника, він має досить суттєві недоліки. По-перше, він неприйнятний для ранжування за перевагами незалежних проектів і абсолютно не підходить для відбору взаємовиключаючих проектів. Оскільки порівнюється відносний розмір вигід стосовно витрат, слід пам’ятати, що цей показник не відображає фактичну величину чистих вигід від проекту. Наприклад, невеликий проект може мати значно більший коефіцієнт вигоди — затрати, ніж великий проект, і якщо не скористатися додатковими розрахунками критерію NPV, то можна прийняти помилкове рішення щодо вибору проекту.

  Найбільш  прийнятними умовами застосування коефіцієнта вигоди — затрати  є наявність жорстких обмежень по капіталу. За наявності таких обмежень щодо бюджету проекту ранжування проектів відбувається відповідно до найбільшого значення коефіцієнта до тих пір, поки бюджет не буде вичерпано. Формула розрахунку бюджету в умовах обмеженості капіталу стає на вигляд такою:

      В/С , (3.1.6)

де  O — виробничі та експлуатаційні затрати; K — капітальні витрати.

  При дефіциті ресурсів коефіцієнт вигоди — затрати видозмінюється і розраховується за формулою

      В/С , (3.1.7)

де  R_t — вартість дефіцитного ресурсу.

  Даний показник, порівнюючи величину чистих вигід з вартістю дефіцитних ресурсів, дозволяє відібрати проекти, для яких унікальні ресурси мають серйозне значення. До дефіцитних ресурсів часто відносять іноземну валюту, яка для багатьох країн є стимулюючим фактором розвитку. У даному разі розрахунок коефіцієнта дорівнює відношенню чистих дисконтованих витрат до іноземної валюти. Головною потенційною проблемою при використанні даного коефіцієнта є подвійний рахунок, що перекручує результати оцінки.

  Наступним інтегральним показником, який сьогодні найчастіше використовується в міжнародній  практиці інвестиційного проектування, є внутрішня норма дохідності (internal rate of return — IRR). Дуже часто в літературі цей критерій має назви «внутрішній коефіцієнт окупностей інвестицій», «внутрішня норма дисконту». Даний показник відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NPV) дорівнює нулю.

Рис. 13. Залежність величини NPV від значення ставки дисконту

  Для інвестиційних проектів існує жорсткий взаємозв’язок між величиною  чистої теперішньої вартості і величиною  ставки дисконту: чим вищий коефіцієнт дисконтування, тим менша величина NPV (див. рис. 13).

  Для розрахунку величини внутрішньої норми  дохідності проекту можна скористатися формулою

        (3.1.8)

  Іноді у практиці розрахунків IRR застосовують формулу

       , (3.1.9)

де  і₁ — ставка дисконту, при якій значення NPV додатнє;

  і₂ — ставка дисконту, при якій проект стає збитковим і NPV стає від’ємним;

  NPV₁ — значення чистої поточної вартості при і₁;

  NPV₂ — значення чистої поточної вартості при і₂.

  У проектному аналізі цей показник дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу (дійсну ставку дисконту, прийнятну для проекту) зі значенням внутрішньої норми дохідності.

  Економічно  природа внутрішньої норми дохідності являє собою максимальний процент за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту. Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо процент кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту.

  Водночас  деякі властивості IRR можуть обмежити його застосування. По-перше, для проекту може й не існувати єдиної IRR (математична модель може дати кілька значень внутрішньої норми дохідності). Така множинність рішення з’являється, якщо щорічні чисті грошові потоки в період реалізації проекту змінюють знак (наприклад, з негативного на позитивний і навпаки) кілька разів. Це відбувається у тих випадках, коли гроші, отримані від проекту, знову реінвестуються у проект.

  По-друге, застосування єдиного значення ставки дисконту і передбачає, що його величина є постійною протягом строку служби проекту. Однак для проектів з тривалими часовими горизонтами, враховуючи їх високу невизначеність у пізніші періоди,  
навряд чи можна застосувати єдиний коефіцієнт дисконтування продовж усього життєвого циклу проекту.

  По-третє, на відміну від чистої поточної вартості та коефіцієнта вигоди — затрати критерій внутрішньої норми дохідності встановлює інші пріоритети при ранжуванні проектів, які взагалі неприйнятні для взаємовиключаючих проектів.

  Незважаючи  на таку обґрунтовану критику IRR, цей критерій прийняття рішення так міцно укорінився у фінансовому аналізі, що більшість проектів спирається саме на нього. Очевидна причина полягає в тому, що IRR дає вимірювач, який можна порівняти з існуючими ринковими ставками для капіталовкладень. Більшість приватних інвесторів зважають на IRR, як на покажчик того, яким буде їх дохід на капітал, і приймають рішення про інвестиції залежно від IRR. Таким чином, незважаючи на те, що слід бути обережним з IRR, все ж таки цей показник продовжуватиме залишатись популярним завдяки своїй схожості з доходом на капітал у приватному чи державному секторі.