Курс лекций по "Экономике"

, якщо при

m = 1 – фірма має  нормальний доход, цінність її  не зростає і не падає;

m > 1 – фірма має  підвищений доход і створює  додаткову цінність для акціонерів;

m < 1 – фірма отримує  доход нижче нормального і  знищує власність акціонерів.

Для кожного товару обирається та стратегія, яка:

• має максимальне значення М/В;
• може бути реалізована;
• найбільш корисна для розвитку фірми.

Для вибору конкурентоспроможності продуктової стратегії слід скористатися і матрицею фірми "Мак-Кінсі", алгоритм використання якої наступний:

1. експерти обирають фактори привабливості ринку (розмір ринку, темпи його росту, інтенсивність конкуренції тощо);
2. визначається відносна значущість цих факторів та ступінь їх впливу на успішність фірми;
3. віднесення ринку до однієї з трьох категорій – низька, середня та висока привабливість;
4. визначення факторів привабливості товару (розмір сегменту ринка, темп росту продаж, прибутковість продажу тощо);
5. оцінка позиції товару за шкалою: низька, середня, висока.

Привабливість товару

	Висока	Середня	Низька
Висока	1	2	4
Середня	3	5	7
Низька	6	8	9

Привабливість ринку

	Висока	Середня	Низька
Висока	1	2	4
Середня	3	5	7
Низька	6	8	9

Привабливість ринку

 

1 – лідер (укріплення  позицій, нарощування обсягів  виробництва);

2 – лідер зростання  (необхідні інвестиції для росту  продукції в темпах ринку);

3 – "Слід старатися  більше" (необхідні інвестиції  для укріплення позиції);

4 – "Джерело прибутку" (інвестиції не потрібні, високий  прибуток);

5 – "Відноситися  з обережністю" (слід бути обережними  з інвестиціями, бо товар не  є лідером, ринок не є привабливим);

6 – "Подвоїти чи  піти";

7 і 8 – "Обережний  відступ";

9 – "Піти по-англійські".

5.

Ресурсна стратегія – це узагальнена  модель дій підприємства у зоні стратегічних ресурсів, необхідних для досягнення визначених цілей за допомогою координації  та розподілу ресурсів компанії між  окремими сферами її діяльності. До основних видів ресурсів, відносно використання яких формуються ресурсні стратегії, відносять матеріально-сировинні ресурси, техніку та технологію, трудові, фінансові, інформаційні та енергетичні ресурси. Ансофф пропонує для розробки ресурсних стратегій використовувати підхід: ресурсні потреби фірми визначати через «зони стратегічних ресурсів» (ЗСР), які характеризують ситуацію із забезпеченням окремими видами ресурсів потреб підприємства.

ЗСР — сегмент ринку, де діє певна  сукупність підприємств-постачальників, що можуть забезпечити виведення на ринок товарного асортименту фірми й сприяти ритмічному функціонуванню її виробничо-управлінської системи.

Кожне підприємство працює з різними  ЗСР, перелік яких зумовлюється особливостями  зовнішнього та внутрішнього середовища.

На рис.  показано основні елементи, які треба враховувати при  розробці ресурсних стратегій.

 

 

Ресурсні стратегії — тип  забезпечуючих стратегій стратегічного  набору, в яких визначаються стратегії  поведінки підприємства у ЗСР, форми та методи постачання, політика створення страхових запасів; систем розподілу і поповнення ресурсів.

Реалізація ресурсних  стратегій означає також формування нового або перетворення наявного виробничого  потенціалу підприємства, оскільки кількість, співвідношення та цільова спрямованість використання ресурсів «задають» основні цільові характеристики виробничого потенціалу підприємства

Отже, ресурсна стратегія  — це узагальнена модель дій підприємства у ЗСР, необхідних для досягнення визначених цілей за допомогою координації та розподілу ресурсів компанії між окремими сферами її діяльності.

Виділяють ресурсні стратегії  відповідно до орієнтації на наступні групи ресурсів:

- Матеріально-сировинні  ресурси;

- Техніка та технологія;

- Трудові ресурси; 

- Фінансові ресурси;

- Інформаційні ресурси;

- Енергетичні ресурси.

Функціональна стратегія  — тип забезпечуючої стратегії  у стратегічному наборі, що визначає стратегічну орієнтацію певної функціональної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй досягнення цілей, а також (за наявності взаємопов’язаних обгрунтованих функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми. До основних функціональних стратегій підприємства відносять маркетингову, виробничу стратегії, стратегію НДПКР, стратегію фінансування, стратегію управління персоналом, стратегію матеріально-технічного забезпечення та стратегію розвитку загального управління.

1. Маркетингова стратегія. Для багатьох підприємств маркетингова стратегія є найважливішою функціональною стратегією, оскільки вона забезпечує (або ні) обгрунтування ринкової спрямованості підприємства.

Маркетингові стратегії  знаходять вираз в плані (програмі) маркетингу, яка є базовим документом, що регулює та координує діяльність усіх підрозділів підприємства з метою більш ефективної його діяльності на ринку

2. Стратегії НДДКР. Роль такої функціональної стратегії зростає в наукомістких галузях, однак кожне підприємство, що змагається за свою конкурентоспроможність, має більш-менш розвинену стратегію наукових досліджень. Стратегія НДПКР базується на науково-технічних прогнозах і формується з урахуванням можливих винаходів та технологічних проривів у тій чи інших галузях у той період, на який розробляється стратегія. Приклади стратегій НДПКР:  1. Пріоритетні дослідження та розробки (збільшення асигнувань; стабілізація асигнувань; зниження асигнувань), 2. Технологічні розробки (проекти): вдосконалення діючої; підтримка діючої; використання чужої технології 3. Розробки відносно якості та продуктивності (використання концепції «груп якості»; суперавтоматизація (впровадження робото-комп’ютерної технології); система управління якістю виробництва).

3. Виробнича стратегія Визначення виробничих стратегій пов’язано з швидкістю та масштабами змін, що їх потрібно здійснити на підприємстві. Найважливішими параметрами, які треба враховувати при визначенні виробничих стратегій, є:

- обсяги продукції, які необхідно  забезпечити (тобто виробничі  потужності та виробничий потенціал);

- розриви між наявними та потрібними характеристиками виробничих процесів для забезпечення випуску продукції згідно зі сформованим «портфелем»;

- масштаби виробничого потенціалу, рівень його гнучкості (інерційні  характеристики);

- швидкість перетворень виробництва  та адаптації необхідних інновацій (продуктів, матеріалів, технологій, форм і методів організації тощо) до реальних умов діяльності підприємства з метою забезпечення його існування в довгостроковій перспективі;

- досягнення певних рівнів витрат  на виробництво та створення певного обсягу доданої вартості.

Приклади виробничих стратегій 1. Використання існуючого виробничого потенціалу (виробництво товарів на діючому виробництві; модернізація виробництва; технічне переобладнання виробництва; реконструкція виробництва) 2. Стратегії створення нового виробництва (придбання нового виробництва; створення нового виробництва за рахунок нового використання існуючого виробничого потенціалу ) 3. Стратегії змін у технологічному процесі: впровадження нових методів виготовлення продукції та технологій; зміни в технологічному рівні виробництва; 4. Стратегії відносно організації виробництва: тип системи (проектна, дрібносерійна, серійна, масова); спеціалізація виробництва; диверсифікація виробництва; конверсія виробництва; ритмічність виробництва5. Стратегії впровадження оперативно-календарного планування

4. Стратегія фінансування. Стратегія фінансування (як функціональна стратегія) є основою для вибору альтернативи, яка зумовлює природу та напрямки організації фінансових відносин як поза межами, так і всередині підприємства.

Стратегія фінансування як діяльність включає визначення цілей використання фінансових ресурсів і капіталу, методів фінансування, часових характеристик, важелів і прийомів управління рухом фінансових ресурсів та капіталу, визначення «стратегічного набору» (як структури специфічних фінансових стратегій), а також фінансове планування та розробку спеціальних планів.

Наведемо приклади фінансових стратегій.

1. Стратегії  кредитування: короткострокові кредити (кредитні лінії; кредитні банківські білети; рахунки, отримані в результаті факторингових операцій тощо); довгострокові кредити (забезпечені в т. ч. іпотечні позики на термін від трьох до п’яти років; облігації або позикові зобов’язання; комерційні папери тощо).

2. Стратегія розміщення акцій: часткове розміщення; пропозиції для відкритого продажу; акції прості та привілейовані (співвідношення) тощо.

3. Стратегії рефінансування: довгострокове рефінансування; короткострокове рефінансування; придбання власних акцій; ліквідація боргів за рахунок продажу акцій; управління грошовими потоками тощо.

4. Стратегії використання дивідендів: сплата дивідендів; сплата підвищених дивідендів; сплата знижених дивідендів; призупинення сплати дивідендів тощо.

5. Стратегії розвитку / скорочення фінансової підсистеми підприємства.

 

 

Тема 9. Стратегічне планування.

1. Мета та принципи стратегічного планування.
2. Бар’єри стратегічного планування та їх подолання.
3. Моделі стратегічного планування.
4. Зміст та структура стратегічного плану.
5. Характеристика стратегічних  проектів та програм.
6. Система стратегічних, поточних та оперативних планів.

1.

Стратегічне планування – це систематизовані  та  більш-менш формалізовані зусилля  всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних  планів, проектів, програм. Розробка планів – це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов’язаних етапів:

• встановлення цілей;
• визначення стратегій та заходів щодо їх реалізації;
• передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;
• організація виконання планових завдань;
• облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Мета стратегічного  планування – встановлення певного  порядку дій для підготовки ефективного функціонування конкурентноспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного  планування можлива, якщо воно відповідає основним принципам:

• цілевстановлення та цілереалізація;
• багатоваріантність, альтернативність та селективність (здатність відокремлювати найважливіші сегменти зовнішнього середовища на фоні сторонніх сигналів). Селективність – вибірковість;
• глобальність, систематичність, комплексність і збалансованість;
• спадкоємність та послідовність;
• безперервність;
• наукова та методична обґрунтованість;
• реалістичність, досяжність;
• гнучкість, динамічність;
• ефективність і соціальна орієнтованість;
• кількісна та якісна визначеність;
• довгостроковість заходів.

2.

До факторів, які стримують  процес впровадження стратегічного планування відносять: