Курс лекций по "Экономике"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

З ДИСЦИПЛІНИ

 

„СТРАТЕГІЧНЕ  УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2008 р.

 

 

Тема 1. Об’єктивні передумови трансформування сучасної управлінської парадигми

 

1. Концепція підприємства як відкритої системи (сам).
2. Сутність поточного планування та бюджетування.
3. Об’єктивність виникнення та сутність довгострокового планування.
4. Теоретичні основи стратегічного планування.
5. Сутність та причини виникнення стратегічного управління.

 

2.

Передбачення - це відправна  точка планування діяльності підприємств та управління взагалі, що в своєму еволюційному розвитку мало декілька етапів і трансформувалося в наступні форми:

а) поточне  планування та бюджетування;

б) довгострокове  планування;

в) стратегічне  планування;

г) стратегічне  управління.

Загальними рисами поточного планування та бюджетування є їх короткостроковий характер (на 1 рік) і внутрішня спрямованість без урахування зовнішніх умов функціонування підприємства: ринків, конкуренції, стану економіки, демографічних умов, НТП тощо.

Умовами виникнення такої форми передбачення було впровадження на Україні з 20-х років системи централізованого планування, якій була притаманна розробка п'ятирічних планів на основі балансового, аналітичного та нормативного методів. Управлінські функції підприємств зводилися до розробки річних техпромфінпланів та контролю за відхиленням фактичних показників їх виконання від запланованих.

Основні недоліки цієї системи планування:

- абстрагування  дії зовнішнього середовища;

- орієнтація  на використання лише наявного  потенціалу;

- несамостійність  підприємств у передбаченні та  плануванні майбутнього; 

До переваг  даної системи слід віднести:

- раціональне  використання всіх типів ресурсів (сировини, матеріалів, устаткування, тощо);

- прогнозування  надходжень на використання грошей протягом року, а також встановлення фінансових меж, в яких відбувається діяльність;

- формування  та виконання дій, що поліпшують  стан підприємства в цілому ;

• здійснення детального аналізу всіх сторін діяльності підприємства тощо.

За період свого розвитку поточне планування та бюджетування трансформувалося. Так, незмінні плани-кошториси було замінено гнучкими бюджетами з інтервальними значеннями допустимих показників з ретельним обґрунтуванням значень по кварталах та місяцях. У США в 60-х роках значного поширення набули такі форми планування як "програмне бюджетування", що орієнтувалося не на організацію, а на певний проект чи програму. Так звані "0-бюджети" орієнтували кожний структурний підрозділ організації доводити необхідність свого існування, включення до планового бюджету на наступний рік незалежно від показників, досягнутих у звітному році. У такому вигляді система бюджетування використовується і нині.

Традиційні  методи поточного планування та бюджетування є необхідною складовою внутрішнього управління будь-яким підприємством.

 

3.

Об'єктивними  причинами виникнення довгострокового планування для соціалістичних країн була необхідність формування планового стрижня, що забезпечував би керованість будь-якого об'єкта в економіці; а для підприємств, що функціонували в ринковій економіці - наявність незаповнених ринків і низький рівень конкуренції, що створювали можливості розвитку підприємств. В системі довгострокового планування передбачається, що майбутнє може бути передбачено шляхом екстраполяції тенденцій зростання, що  історично склалися. З 50-60-х років екстраполяційні прогнози складалися з використанням економіко-математичних методів.

 

Мета

Результуючий показник

2

Еволюційний розвиток (екстрапаляція)

 

 

 

Період

Недоліки  даного виду планування:

- об'єктивно  обумовлена розбіжність між реальними  результатами та прогностичними цілями (причому ці відхилення можуть бути як в більший так і й менший бік в залежності від якості роботи управлінського персоналу); -   складність та велика трудомісткість процесів формування прогнозів та їх практична незатребуваність. Та з іншого боку ДП це є першою спробою прорахувати майбутнє.

 

4.

В 60-ті роки у США та більшості країн Західної Європи почався "бум стратегічного планування", який був зумовлений виникненням потреби в 

розробці реальних та надійних планів майбутнього розвитку підприємств з урахуванням динамічності зовнішнього середовища.

Стратегічне планування, як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього трактується як інтегральний процес підготовки і прийняття рішень певного типу, як формування цілей та визначення шляхів їх досягнення, як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби.

В системі  стратегічного планування відсутнє передбачення про те, що майбутнє обов'язково повинно бути краще минулого і тому не вважаться, що майбутнє можна вивчати лише методом екстраполяції. Процес стратегічного планування в загально - теоретичному розрізі складається з декількох етапів:

а) дослідження  екстраполяційного розвитку підприємства (лінія 1);

б) аналіз перспектив підприємства, який дає можливість з'ясувати причини відхилень від екстраполяційних тенденцій та встановити межу виходу результатів за поле зору ( результат цього аналізу - лінія 2);

в) аналіз позицій  в конкурентній боротьбі, завданням якого є визначення можливості збільшення результату роботи підприємства за рахунок покращення конкурентної стратегії в тих видах діяльності, якими вона займається.    Загальний    рівень    результатів,    на    які    може    сподіватися підприємство   внаслідок   цього,   показаний   лінією   існуючого   потенціалу (теперішніх можливостей) (лінія 3).

Якщо підприємство може задовольнитися прийняттям цієї лінії за орієнтир на майбутнє, воно приступає до складання програм та бюджетів. В протилежному випадку воно переходить до наступного етапу.

г) аналіз шляхів диверсифікації, завданням якого  є оцінка недоліків теперішнього набору видів діяльності та визначення нових, до яких слід перейти.

Результуючий показник

Об'єднання очікуваних результатів від нових видів діяльності та лінії теперішніх можливостей дозволяє вийти підприємству на лінію цілей і задач (4), які в свою чергу визначаються наявністю стратегічних ресурсів для диверсифікації та стратегією поведінки керівництва підприємства.

 

Покращення внаслідок

диверсифікації

Цілі (задачі) (4)

Існуючий  потенціал (3) (теперішні можливості)

Покращення  в

результаті  аналізу

Перспективи (2)

Екстраполяція (І)

 

 

 

 

Таким чином, в системі стратегічного планування екстраполяція замінена розгорнутим стратегічним аналізом, який пов'язує перспективи та цілі між собою для визначення стратегії. При цьому нові стратегії повинні відповідати накопиченому потенціалу підприємства.

Однак з часом стало  вочевидь, що така прив'язка обмежує  стратегічні можливості підприємства, тому виникла потреба подальшої трансформації стратегічної діяльності підприємства, оформленої у вигляді системи стратегічного управління.

 

5.

В ході еволюційного розвитку систем управління (управління на основі контролю за виконанням; управління на основі екстраполяції; управління на

основі передбачення змін та управління на основі гнучких  екстрених рішень)

сформувалася  нова управлінська парадигма, характерними рисами якої є:

1) системний  та ситуаційний підхід до управління (раніше підприємство як об'єкт планування та управління розглядалося як "закрита система", тобто цілі і задачі вважалися заданими та залишалися стабільними упродовж тривалого часу, а успіх підприємства обумовлювався тільки рівнем використання наявного внутрішнього потенціалу (раціональна організація виробництва, зниження витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці тощо), в сучасних умовах підприємство об'єктивно розглядається як „відкрита система”, тобто головні передумови його успіху визначаються не у внутрішньому середовищі, а ззовні, тобто успіх пов'язаний з тим, наскільки вдало підприємство пристосовується до зовнішнього середовища);

2) підприємство  розглядається не тільки як  економічна, але і як соціальна система. Не тільки характер стратегій, тип оргструктур, процедур планування та контролю, але і стиль керівництва, кваліфікація персоналу, його поведінка, реакція на новітні досягнення повинні постійно аналізуватися та вдосконалюватися при формуванні орг. систем управління;

3) важливого  значення надається факторам організаційної культури -сформованим цінностям, індивідуальним та груповим нормам поведінки, типам взаємодій тощо.

Всі перелічені принципи працюють в умовах стратегічного  управління, основними передумовами застосування якого на Україні є: зміна умов функціонування підприємств, внаслідок чого змінилися задачі управління підприємством; розмаїття підприємств за їх розміром; статусом та формами власності; розмаїття ринків, які обслуговує підприємство; формування нового стратегічного мислення управлінського персоналу, яке відбивається в поняттях: стратегічний рівень підприємства та стратегічна діяльність підприємства. 

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднується цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегій (загально конкурентної, продуктово-товарної, ресурсної та функціональної стратегій). Як система, стратегічне управління набуло практичного використання у 80-ті роки 20ст. в країнах Західної Європи та США. Теоретично концепція СУ має вид наступної схеми:

 

 

 

На практиці процес СУ не регламентований саме такою послідовністю етапів, тому що більшість робіт виконується одночасно, межа між окремими видами робіт є розмитою (це характерно для етапів встановлення цілей та визначення стратегій їх досягнення).

 

Тема 2. Характеристика  систем стратегічного управління

 

1. Сутність системи стратегічного управління за допомогою вибору стратегічних позицій.
2. Управління на основі ранжування стратегічних завдань.
3. Управління по слабких сигналах.
4. Управління в умовах стратегічних несподіванок.
5. Критерії вибору підприємством системи стратегічного управління (сам).

 

1.

Існують такі види систем стратегічного управління:

1) управління  за допомогою вибору стратегічних  позицій;

2) управління  на основі  ранжування стратегічних  завдань;

3) управління  по слабких сигналах;

4) управління в умовах стратегічних несподіванок.

Сутність системи управління за допомогою вибору стратегічних позицій полягає в тому, що в умовах зовнішньої у нестабільності  Z₁ можливий ряд стратегій А_І, які забезпечують успіх В_І. На основі методу відхилень від мети підприємство обирає ту стратегію, яка найкраще відповідає його цілям. Але успіх стратегій у зовнішньому середовищі залежить від внутрішніх організаційних можливостей (маркетинг, виробництво, рівень управління тощо). Поки рівень зовнішнього середовища знаходиться у точці Z ₁, успішна реалізація стратегії вимагає можливостей С_І. В умовах нестабільності рівень зовнішнього середовища буде змінюватися до Z₂, значення найкращих стратегій буде А₂. В результаті цього підприємство не тільки повинно перейти до стратегії А₂ , але й мати можливості С₂. Таким чином, в стратегічному управлінні планування змін можливостей сполучається з плануванням стратегії. Ця система, яка заснована на принципі передбачення нових задач шляхом розробки стратегій, є непридатною для реагування на швидкі та несподівані зміни в зовнішньому середовищі.

 

2.

Сутність системи управління на основі ранжування стратегічних завдань  полягає у встановленні постійного спостереження за змінами тенденцій в зовнішньому середовищі, їх оцінці та ранжуванні за ступенем терміновості вирішення завдань, які виникають на підприємстві внаслідок дії зовнішнього середовища. Основними етапами реалізації даної системи стратегічного управління є:

- встановлення  постійного спостереження за  ринковими, технічними, загальноекономічними, соціальними та політичними тенденціями у зовнішньому середовищі;