Електронний уряд в Україні

    2. Лідерство. Електронний уряд вимагає сильного політичного лідерства. Щоб добитися переходу до електронного уряду, на всіх рівнях системи влади повинні бути такі обираються і призначаються державні службовці, які розуміють важливість нової технології, усвідомлюють спільну мету державної політики і налаштовані активно проводити реформи.

   Сильне лідерство може забезпечити безперервний приплив ресурсів та інформації, необхідних для виконання поставленого завдання, а також співробітництво несумірних за своєю вагою груп. Воно також може зміцнити позиції ініціативи з впровадження електронного уряду, проводячи її через усі необхідні стадії під виразним політичним гаслом.

Наприклад, оголосивши доступ до Інтернету правом людини, керівництво  Естонії заручилося міцною народною підтримкою міжгалузевої програми "Стрибок  тигра", що ставить за мету зробити  все суспільство грамотним у  зверненні з комп'ютерною технікою. Хоча оголошення доступу до інтернету правом людини і не є аж такою важливою, лідери повинні зрозуміти, що досягнення поставлених завдань буде куди більш імовірним після передачі громадськості бачення проблеми і прив'язки її до більш загальним цілям людського розвитку та демократизації [58].

    3. Стратегічні інвестиції. Враховуючи умову жорсткої обмеженості ресурсів, урядам необхідно розставити серед програм пріоритети, щоб кошти на виконання найбільш важливих з них були доступні постійно. Для цього будуть потрібні, як вважає Д. Демпсі, артикуляція чітких цілей програм в області електронного уряду та побудова маршруту досягнення цих цілей.

   Держави з перехідною економікою і країни, що розвиваються повинні ретельно відбирати проекти, щоб оптимізувати свої витрати часу і ресурсів. Проекти повинні характеризуватися чіткої цінністю, вимірюваної за критеріями забезпечення прозорості, підвищення ступеня громадської участі у процесах державного управління, скорочення бюрократичної тяганини чи економії грошей. Необхідно встановити стандарти і цільові орієнтири, виходячи з яких проводити вимірювання порівняльної успішності проектів.

   У штаті Гуджарат (Індія) автоматизація кас дорожнього збору призвела до значного зростання доходів, які до цього осідали в кишенях нечистоплотних службовців. Ефект був настільки великий, що встановлена ​​система окупила себе за рік [58].

    4. Співробітництво. Урядам потрібно буде випробувати новий порядок взаємовідносин, як між державними установами, так і в рамках партнерств з приватним сектором та неурядовими організаціями заради забезпечення якості та доступності електронного уряду.

Щоб максимізувати ефект  вигод від великих масштабів  роботи, державним установам, можливо, доведеться подолати неготовність спільно  працювати один з одним. Співпраця урядових інститутів, приватних підприємств та неурядових організацій може допомогти політикам у справі проведення результативних реформ та прискорити процес впровадження електронного уряду.

Експерти з приватного сектору, які добре розбираються в таких областях, як електронна комерція, інформаційні технології, маркетинг і менеджмент, можуть давати державним службовцям рекомендації. Приватний сектор може мати великі знання, які допоможуть вирішити завдання підвищення ефективності, розвитку здібностей, задоволення потреб споживачів (тобто громадян) [58].

    5. Громадянська участь. Успішність ініціатив в сфері електронного уряду залежить від участі громадян. Тому дуже важливою передумовою є зусилля щодо стимулювання громадянської участі. Сама концепція електронного уряду орієнтована на інтереси громадянина. Електронний уряд не є простим механізмом скорочення витрат або підвищення ефективності. Швидше, він являє собою ініціативу, спрямовану на поліпшення життя пересічних громадян. Щоб виробити таке орієнтоване на громадянина бачення, політики повинні постійно враховувати інтереси пересічних громадян в розробці проектів.

Якщо це можливо, то політики та розробники повинні сприяти участі зацікавлених сторін (як від уряду, так і від інших секторів) у  визначенні загального бачення цілей та форми реалізації майбутнього електронного уряду. І коли це бачення чітко визначено, лідери повинні довести його до відома всіх секторів, а не тільки тих, хто буде втілювати його в життя. Як тільки уряду затвердять стратегії перетворення процесу державного управління, вони повинні бути готовими до серйозних викликів і можливостей, які постануть перед ними в процесі практичного виконання стратегії [58].

4. Існуючі практики реаліхаії концепцій електронного уряду та електронної демократії в різних країнах

     Якщо проаналізувати рівень розвитку електронних урядів в різних країнах, то очевидно, що найкращою є ситуація в невеликих країнах. Не маючи інших переваг, вони намагаються зробити ривок у сфері інформаційних технологій, переходячи з останніх місць на перші.

    Електронний уряд в Ірландії [59].

    Ірландія ще 30 років тому була однією з найвідсталіших держав Європи. Однак у 80-90-х роках уряд зробив ставку на розвиток IT-індустрії: у країну вдалося залучити американський капітал - Microsoft, Novell, Оrасlе відкрили на в Ірландії свої філії.

Таким чином, була закладена  база для розвитку електронного уряду, і коли був відкритий основний портал, через який урядові служби змогли взаємодіяти з рядовими громадянами - www.reachservices.ie, його відвідуваність відразу опинилася на рівні десятків тисяч осіб на день. Громадяни Ірландії активно користуються зворотним зв'язком, удосконалюючи управління своєю країною в режимі онлайн. Сумарні витрати громадських коштів (не тільки власне ірландських) експерти оцінюють на рівні € 150 млн. а ось економія державних коштів від введення в дію цієї системи майже в десять разів більше [20].

    Електронний уряд в США і Великобританії.

    У лютому 1997 року американська адміністрація виступила з ініціативою «Удосконалення урядової діяльності через нові технології», яка включала ряд програм, в тому числі «Відкритий доступ до урядової інформації. Удосконалення через інформаційні технології ». У 1998 році Національна академія наук США оголосила програму грантів за темою «Електронний уряд», покликану стимулювати фундаментальні та прикладні дослідження в галузі застосування нових інформаційних технологій у діяльності урядових установ на всіх рівнях влади. У 2000 році стартував проект «FirstGov». У рамках цього порталу об'єднані 27 млн. федеральних урядових одиниць для найбільш ефективного надання послуг громадянам. Зокрема, з 2006 року 15% всіх американських податків (602 млрд. дол) стягуються через мережу. Це не єдиний онлайн-сервіс е-government в США. Існують і інші портали з більш вузькою спрямованістю, наприклад консультаційний сервіс президентської адміністрації Ask the White House, проте FirstGov можна назвати основою американського «електронного уряду» [20].

    У Великобританії c 2000 року реалізується програма «E-citizen, e-business, e-government. A strategic framework for public service in the Information Age », яка передбачає розвиток і використання всіх електронних видів сервісу, ці послуги можуть надаватися через Інтернет, мобільний зв'язок, цифрове телебачення, центри обслуговування викликів [60].

    Електронний уряд у Франції

    Портал електронного уряду Франції пропонує користувачеві три варіанти взаємодії - залежно від тієї ролі, в якій він заходить на сайт: просто житель, фахівець (розділ присвячений професійним питанням), громадянин. В основному сайт носить інформаційний характер і містить відомості про необхідні документи та процедури (наприклад, реєстрації шлюбу з шлюбним (договором), тарифи та податки). З будь-якого тематичного розділу посилання ведуть на сайти відповідних міністерств, де набір функцій може відрізнятися в залежності від напрямку діяльності. За цими можливостями ховається велика виконана робота. На даний момент більшість французьких державних органів працюють на основі внутрішніх мереж, йде робота над створенням мережі, що з'єднує всі відомства. Подача податкових декларацій підприємств і приватних осіб може здійснюватися через Інтернет [60].

     Електронний уряд в Німеччині:

    У Німеччині з 1999 року почала впроваджуватися концепція надання населенню безпечних онлайнових послуг, що мають юридичну силу, на основі електронних підписів. У країні також діє кілька систем автоматизації управлінських процесів. Система дозволяє заощаджувати близько € 4,5 млн на рік і окупила вже до 2002 року кошти, вкладені в неї протягом попередніх трьох років. Німецька система Travel Management System дозволяє спростити і знизити витрати на організацію службових відряджень. Вирушаючи у подорож, будь-який службовець ставить системі мету і терміни своєї подорожі, після чого проводиться замовлення квитків та резервація номерів у готелі. Завдяки можливості швидкого порівняння різних цінових пропозицій значно підвищується економія коштів. За попередніми підрахунками, ця електронна система дозволить до 50% витрат, пов'язаних безпосередньо з організацією поїздки [60].

    Електронний уряд в Сінгапурі.

    Недосяжним лідером в цьому процесі є Сінгапур, де інформатизація роботи держструктур йде, починаючи з 80-х років. Витрати на відповідні проекти тримаються на рівні європейських країн на цей момент на впровадження електронного уряду всього було виділено близько $ 3 млрд. На сайті www.ecitizen.gov.sg доступна величезна кількість послуг - у тому числі сплата всіх державних зборів через єдину систему (з розіграшем призів в якості заохочення).

    Зараз робота порталів, через які громадяни можуть зв'язатися з держструктурами для вирішення будь-яких питань, підтримується 24 години 7 днів на тиждень, що і є метою створення будь-якого електронного уряду. При цьому, почавши працювати над програмами майже в той же час, що й інші країни. Сінгапур не міг орієнтуватися на будь-яку модель, а самостійно розробляв підходи, ідеологічні та технологічні рішення [60].

    Електронний уряд в Швеції і Норвегії.

    Впровадження системи e-government - довгостроковий проект. Деякі країни, які освоїли інформаційні технології (ІТ) в держуправлінні досить давно, в даний час починають модифіковані системи відповідно до зміненими вимогами і з урахуванням виявлених недоліків. Так у 2005 році Шведське агентство державного менеджменту розробило нову модель виміру розвитку e-government в органах влади. Ця модель, основне завдання якої - зробити владу більш відповідальною за свої досягнення, уточнює колишню концепцію госсервісов 24 / 7 Аgency (як видно, назва відображає основне призначення системи - зробити доступними послуги держслужб всі 24 години на добу, 7 днів на тиждень) і ставить на перше місце не технічні питання, а задоволення потреб громадян. Відкритість і доступність держструктур досягається, в тому числі і за рахунок регулярного аналізу

законодавства на предмет  його відповідності завданням e-government.

Аналогічні заходи вживалися  і в сусідній Норвегії, де в 2005 році Міністерство модернізації (Norwegian Ministry of Modernisation) оприлюднило нову стратегію розвитку «електронного уряду» eNorway2009. Серед цілей - введення до кінця року нової версії персоналізований і захищеного порталу послуг Norge.no, функціонуючого за принципом «одного вікна» [60].

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ ТА ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ  В УКРАЇНІ

   В Україні функціонування власне електронних форм уряду практично не внормоване, однак існує чимала нормативно-правова база, що регламентує розвиток інформаційного суспільства й уможливлює реалізацію певних принципів та інструментів е-уряду. В Україні це, передусім, закони „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, „Про Концепцію Національної програми інформатизації”, „Про Національну програму інформатизації”, „Про інформацію”.

   Гарантії громадянам на право доступу до інформації та звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування надаються Законом України „Про звернення громадян”. Однак існує потреба вдосконалення правових гарантій одержання громадянами відповідей на запити, надіслані до органів влади в електронній формі, оскільки Закон України „Про звернення громадян” не передбачає електронної форми звернення як такої, що тягне певні юридичні наслідки, тобто чиновники не зобов’язані реагувати на звернення громадян, отримані електронною поштою. На врегулювання цієї проблеми Президентом України видано Указ „Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування” [61]. Однак Закон України про внесення змін до Закону України „Про звернення громадян”, проект якого підготовлено Кабінетом Міністрів на виконання згаданого указу, донині не ухвалено [62].

    Позитивним кроком у розвитку такої складової е-уряду, як е-суд, стало ухвалення Закону України „Про доступ до судових рішень”, який передбачає використання громадянами мережі Інтернет для контролю за проходженням судових розглядів їх справ.

        3.1 Етапи розвитку е-уряду в Україні

    Потрібно виділити основні етапи розвитку е-уряду в Україні. На думку вітчизняних фахівців, розвиток електронної демократії в Україні пройшов три основних етапи [63].

    І етап (2000-2001 рр.) носив підготовчий характер, визначалися найбільш загальні аспекти використання сучасних ІКТ, формувалося необхідне підґрунтя для подальших дій держави в цьому напрямі.     Початком запровадження електронного уряду в Україні пропонується вважати Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” (від 31 липня 2000 р. № 928). Умовним завершенням першого етапу можна вважати Указ Президента України „Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади” (від 17 травня 2001 року №325/2001).