Електронний уряд в Україні

    В даний час не існує єдиної концепції електронного уряду. Є лише набір загальних вимог, виконання яких громадяни та бізнес мають право очікувати від уряду інформаційного суспільства. Різні категорії споживачів об'єднує єдине прагнення отримати більш ефективні засоби доступу до інформації з тим, щоб зменшити вартість транзакцій, зробити взаємодію з державними органами більш простим, швидким і комфортним.

  Автоматизація роботи держави (у формі створення електронного уряду) знаходиться на початковому етапі теоретичного осмислення, розвитку технологій, інструментальних засобів і менталітету влади і суспільства. При цьому в існуючих наукових розробках, а також у анонсованих в статтях і доповідях на конференціях вишукуваннях істотну увагу приділяється приватним питань: мережному доступу до документів; різних засобів збору і передачі інформації про державні послуги (наприклад, сайтів та електронних кіосків).

    Це зумовлено відсутністю комплексного науково-обгрунтованого підходу до побудови електронної системи територіального управління, єдиних стандартів її функціонування, орієнтованих на підвищення якості життя населення, зростання конкурентоспроможності даної території та ін стратегічних цілей. Найчастіше «електронним урядом»називають окремі сайти, що не надають громадянам і підприємствам можливостей здійснення будь-яких транзакцій з державою (одержання державних послуг).

  Масово використовується підміна понять. Розроблена чиновниками концепція передбачає по суті створення «електронної довідкової» (а не електронного уряду), позбавленої функцій автоматизації управління територією на основі передових інформаційних технологій.

    Щоб зрозуміти різницю звернемося до вищезазначеного

 визначення: електронний уряд - система державного управління, заснована на автоматизації всієї сукупності управлінських процесів у масштабах країни і служить мети істотного підвищення ефективності державного управління і зниження витрат соціальних комунікацій для кожного члена суспільства [57].

    Ні «автоматизації всієї сукупності управлінських процесів » ні «істотного підвищення ефективності державного управління » існуючий підхід дати не може.

    Інша важлива проблема побудови електронного уряду - реінжиніринг державного управління на основі повного використання принципово нових можливостей, що надаються сучасними інформаційними технологіями. Запозичені з радянського періоду розвитку держави чи стихійно сформовані в 90-і роки бізнес-процеси та організаційні структури державного управління не ефективні у споруджуваному в Україні інформаційному суспільстві.

    Також для побудови електронного уряду необхідно вирішити проблеми, характерні для початкового етапу корпоративної автоматизації. Наприклад, «клаптева автоматизація», коли частина функцій (бізнес-процесів) автоматизується за використанням широкого спектру найчастіше несумісних систем, що працюють окремо.

    Значне число таких систем розробляється на регіональному рівні самостійно (наприклад, регіональні влади розробляють власні електронні системи закупівлі товарів, робіт і послуг для державних потреб; локальні системи видачі через Інтернет довідок про склад сім'ї), що нерідко веде до невиправдано високих витрат на розробку і підтримку , відсутності можливостей масштабування, інтеграції та адаптації.

    Саме відсутність науково-обгрунтованої концепції призвела до міграції принципу «клаптикової автоматизації» з інформатизації управління минулого століття в  електронний уряд, що споруджується в Україні. У ньому інформація, необхідна для надання державних послуг, береться з розрізнених відомчих баз даних, використовується і після знищується. Обгрунтування цього підходу, виглядає наступним чином: зараз «крадені» бази даних багатьох державних служб (наприклад, ДАІ, паспортних столів) продаються практично відкрито, якщо всю наявну в держави інформацію об'єднати в рамках єдиної інформаційної системи і, відповідно, бази даних, то її крадіжка може призвести до ще більшого порушення недоторканності інформації про приватне життя громадян.

    Тобто держава має намір свідомо підтримувати «хаос» у своїй інформаційній системі тому не довіряє своїм службовцям і підозрює їх у бажанні вкрасти і продати персональну інформацію громадян. Але, якщо б всі процеси державного управління будувалися на апріорному переконанні, що державні службовці будуть порушувати закон, то більшість існуючих норм перестало б працювати.

    Очевидно, що даний підхід є спробою рухатися в напрямку зворотному науково-технічному прогресу. Організувати захист інформації про приватне життя громадян з використанням сучасних засобів обмеження прав доступу набагато надійніше в одному місці. У цьому випадку ніхто не буде мати прямого доступу до всієї інформації про дану території. Чиновники будуть отримувати тільки ту частину інформації, яка їм необхідна для здійснення конкретної транзакції, за принципом «запит-відповідь ». Відповідно всі звернення до бази даних будуть авторізовиваться з використанням електронних цифрових підписів і протоколюватися. Що забезпечить істотно більший захист інформації, ніж в даний час, коли програмісти розрізнених відомств мають прямий доступ до баз даних.

    Але, не можна заперечувати, що перехід уряду в он-лайн простір робить його більш вразливим.

   Такоже серед явних вад е-уряду треба зазначити те, що він потребує великих фінансових вливань, але жодна реформа не буває безкоштовною.

    Також, як показав світовий досвід, збільшення числа користувачів Інтернет не супроводжується автоматичним збільшенням числа бажаючих скористатися послугами електронного уряду. А інтерес користувачів Інтернет до електронного уряду поки відносно невеликий. Крім того, у суспільстві поки недостатньо високий рівень інформування про те, що національні уряди надають онлайнові послуги, а також недостатній рівень поінформованості щодо переваг використання онлайнових послуг.У той же час не можна заперечувати, що ідея електронного уряду, безумовно, має визначені переваги. Зокрема, громадяни одержують доступ до високоякісних послуг державних органів, причому вартість цих послуг зменшується. Громадяни одержують послуги незалежно від того, як вони вступають у контакт із державною установою – по телефону, особисто, через веб-сайт чи іншим способом. Знижуються витрати і спрощується взаємодія бізнесу з державою. Скорочуються урядові операційні витрати. Доступ до державної установи одержують люди з обмеженими фізичними можливостями. Підвищується відповідальність і транспарентність уряду.

2. Існуючі рекомендації та орієнтири впровадження електронного уряду та електронної демократії.Три стадії впровадження електронного уряду

    Зазвичай, у процесі запровадження електронного уряду виділяють три стадії [16]. Іноді ці стадії не залежать одна від одної, при цьому для початку однієї стадії не обов'язково завершення іншої. Така розбивка є системою для осмислення цілей електронного уряду.

    Стадія 1 (публічність). Використання ІКТ для розширення доступу до урядової інформації. Уряди зазвичай створюють великі обсяги інформації, дуже важливої ​​для приватних осіб і бізнесу. Інтернет та інші сучасні технології можуть доставити цю інформацію громадянам швидко й адресно.

Стратегії здійснення цієї стадії електронного врядування дуже відрізняються за своїм змістом  і формою, але, як правило, країни з  перехідною економікою можуть почати з оприлюднення урядової інформації в Інтернеті. У першу чергу там можна розмістити закони, інші нормативно-правові акти, форми необхідних документів, статистичні та економічні дані.

Забезпечення громадянам і бізнесу вільного доступу до урядової інформації без необхідності відвідувати державні установи, стояти в довгих чергах чи давати хабарі може стати революційним досягненням для країн, де є високими неефективність бюрократії та рівень корупції. Одним з елементів цієї стадії може бути створення урядового веб-порталу (наприклад, такого, як в уряду Мексики), що надає доступ до різних веб-сайтів та інформаційних ресурсів "через одне вікно".

    Стадія 2 (участь). Розширення громадянської участі в державному управлінні. Веб-сайти, як би вони не були рясні за своїм змістом, є лише першим кроком. Електронний уряд підвищує ступень  залученості громадян до процесу управління державою шляхом забезпечення їх взаємодії з політиками протягом усього циклу вироблення державної політики та на всіх рівнях влади.

Підвищення ступеня  громадської участі суспільстві  довіру до уряду. Інтерактивний електронний  уряд передбачає наявність двосторонніх комунікацій, починаючи з таких  базових дій, як публікація електронних  адрес державних службовців чи форм для зворотного зв'язку, що дозволяють громадянам давати свої коментарі щодо проектів законодавчих актів чи інших пропозицій у сфері державної політики. Один з таких веб-сайтів, має парламент Намібії, де громадяни можуть залишати свої коментарі щодо законодавчих ініціатив.

Ця стадія електронного врядування може також включати в  себе створення форумів за участю громадян і представників уряду (на кшталт створеного урядом Вірменії), де люди можуть обмінюватися своїми ідеями, підвищувати свою обізнаність у  тих чи інших питаннях і створювати можливості для активної діяльності, яка не має дистанційних обмежень.

    Стадія 3 (онлайн трансакції).Надання державних послуг в онлайн-режимі. Уряди можуть розширити свою присутність в Інтернеті, створюючи такі веб-сайти, які дають користувачам можливість здійснювати трансакції в онлайн-режимі. Точно так само, як приватний сектор в країнах, що розвиваються використовує Інтернет для здійснення електронної комерції, так і уряду можуть проводити онлайн-трансакції. Серед вигод від таких нововведень основними є:

• довгострокова економія на витратах;
• забезпечення підзвітності (завдяки впровадженню електронного обліку);
• підвищення продуктивності праці.

Раніше державні послуги, такі, як реєстрація земельних ділянок  чи подовження терміну дії водійських прав, супроводжувалися довгими очікуваннями, суперечками із бюрократами, а іноді і хабарями. Новації на підвищення доступності, прикладами яких можуть бути Інтернет-кіоски громадського користування в торгових центрах Бразилії чи розсилка урядом Індії у сільські райони портативних комп'ютерів, які поєднують уряд з самими відокремленими куточками країни.

    Напевно, найбільший стимул, що змушує уряду використовувати ІКТ для надання послуг, полягає в оптимізації бюрократичних і трудомістких процедур, що дає можливість заощадити гроші та підвищити продуктивність праці в довгостроковій перспективі. Більш того, автоматизуючи та оптимізуючи процедури і процеси, особливо в таких важливих з точки зору грошових надходжень областях, як збір податків і штрафів, уряди можуть скоротити масштаби корупції і значно підвищити рівень надходжень, підвищуючи при цьому довіру до влади.

Чудовим прикладом такого досвіду служить система видачі дозволів в онлайн-режимі яка працює в Сеулі, що дозволяє громадянам подавати заяви через Інтернет і відстежувати процес ходіння поданих документів по інстанціях, скорочуючи при цьому потреба в кількості поїздок по державних установах і знижуючи можливості бюрократів по отриманню хабарів [17].

3. Перетворення державного управління

    Електронний уряд передбачає перетворення порядку взаємовідносин уряду та суспільства. Цей процес не швидкий і не простий. Він вимагає послідовної стратегії, починаючи з оцінки регуляторного середовища в країні і здатності населення використовувати нові технології.

Потенційні можливості економії коштів і скорочення персоналу  не повинні стати головним мотивом  проведення реформ щодо впровадження електронного уряду, -  стверджує  Д. Демпсі [18]. Хоча вони часто і є  цінним результатом реформ, набагато частіше вигоди отримують підприємства та громадяни, які користуються вдосконаленими системами, інвестиції в які зробив уряд.

    Щоб усвідомити всі вигоди від самих перетворень, уряди повинні розробити модель взаємин з основними зацікавленими особами (компаніями, комерційними товариствами, вченими і неурядовими організаціями), яка ставить на перше місце інтереси громадянина. Без внеску цих дійових осіб навіть ті проекти в сфері електронного уряду, які спрямовані на зміну внутрішніх процесів, можуть виявитися провальними, оскільки громадяни навряд чи стануть користуватися системою, яка не враховує їх потреби.

Оскільки не існує  однієї шаблонної стратегії щодо впровадження електронного уряду на будь-який випадок, Д. Демпсі виділяє  п'ять основних елементів процесу перетворень.

    1. Реформування процесів. Ключовою передумовою для успішного впровадження електронного уряду є розуміння того, що воно полягає не тільки в автоматизації існуючих процесів і усунення неефективних місць. Швидше, воно передбачає створення нових процесів і нових взаємин між керованими і правлячими.

    Електронний уряд, якщо його правильно спланувати, може привнести воістину революційні зміни в сам процес державного управління. Тому державним діячам, які відповідають за розробку відповідних проектів, необхідно спочатку вивчити порядок роботи тієї функції, яку вони мають намір оснастити ІКТ. Наприклад, якщо предметом проекту є державні закупівлі, то чиновники і їх партнери-підприємці повинні спочатку проаналізувати весь ланцюжок: як уряд публікує свої плани закупівель, відбирає претендентів і встановлює вимоги до подання заявок [58].