Електронний уряд в Україні

    Електронний уряд - система електронного документообігу державного управління, заснована на автоматизації всієї сукупності управлінських процесів у масштабах країни і служить мети істотного підвищення ефективності державного управління і зниження витрат соціальних комунікацій для кожного члена суспільства. Створення електронного уряду передбачає побудову загальнодержавної розподіленої системи громадського управління, що реалізує вирішення повного спектру завдань, пов'язаних з управлінням документами і процесами їх обробки [3].

    Електронний уряд - це концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Дана концепція грунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства [4].

    За підсумками аналізу цих дефініцій, можна виділити кілька характерних трактувань поняття електронного уряду, що розрізняються за ступенем зрілості і широти підходу, а саме:

• Надання послуг організаціям і населенню з використанням ІКТ, в тому числі через створення сайтів державних органів.
• Впровадження ІКТ у всіх сферах державної діяльності, включаючи взаємодію державних органів між собою, з організаціями та громадянами для підвищення ефективності, економічності та прозорості уряду і можливості громадського контролю над ним.
• Нарешті, під електронним урядом розуміється трансформація державного управління, причому ІКТ є одним з основних каталізаторів перетворень державного сектора.

    Тобто найбільш коректною автору здається така дефініція:   електронний уряд - система державного управління, заснована на автоматизації всієї сукупності управлінських процесів у масштабах країни і служить мети істотного підвищення ефективності державного управління і зниження витрат соціальних комунікацій для кожного члена суспільства [5].

    Якщо звернутися до західних визначень поняття електронного уряду, то, приміром, у США і Великобританії дослідники розуміють під e-government концепцію, спрямовану на підвищення ефективності держави в цілому. Даний підхід передбачає трансформацію всього комплексу відносин державного сектору з суспільством.

    Згідно трактуванні Комітету з публічного менеджменту ОЕСР, сучасні адміністративні реформи пов'язані з переходом від притаманного нового державного менеджменту інструменталізму до системних підходів, націленим на відновлення або більш повний облік політичних і моральних аспектів адміністрування. Електронний уряд в цьому аспекті розглядається не тільки як засіб вирішення політико-адміністративних цілей, але й як важливий стимул їх розвитку. У визначенні ОЕСР електронний уряд (або e-government project) означає використання ІКТ як інструмента для досягнення кращого правління. Його основна мета - за допомогою технологій трансформувати структури, операції та культуру управління. При цьому підкреслюється, що електронний уряд має потенціал для того, щоб стати головним інструментом адаптації практики «доброго врядування». Акцент робиться не на технічній або технологічної сторони питання, а на тому, як нові ІКТ змінюють публічне управління, його внутрішню структуру і відносини з суспільством. Дж. Нерон справедливо зауважує з цього приводу: «технологія завжди інструментальна і не має незалежного існування поза зв'язку з соціальними інститутами, які її оновлюють і використовують» [6].

    На багатогранність поняття «електронного уряду» вказується в звіті ООН «Електронний уряд на роздоріжжі». У документі говориться про те, що впровадження e-government не означає, що комп'ютери в перспективі замінять державних службовців. Навпаки, діяльність державних органів має спиратися на потужну, ефективну і безпечну електронну систему, впровадження якої підвищить ефективність їх роботи, розширить можливості громадян і, в кінцевому рахунку, буде стимулювати економіку і розвивати суспільні відносини. Так впровадження електронного уряду ставиться в центр сучасних реформ адміністративно-політичної сфери, оскільки воно пов'язане з вирішенням конкретних проблем, які існують сьогодні в практиці публічного управління. Це зв'язок виражається в тому, що електронний уряд, по-перше, служить інструментом реформи, по-друге, оновлює інтерес до адміністративної реформи, по-третє, висвічує внутрішні неузгодженості в публічному управлінні, по-четверте, змушує уряди слідувати зобов'язаннями кращого управління, по-п'яте, підвищує легітимацію урядової активності, по-шосте, говорить про готовність уряду змінюватися відповідно до потреб сьогоднішнього дня [7].

    Впровадження електронного уряду дозволяє легше здійснювати моніторинг дієвості та ефективності уряду у сфері надання послуг; воно спрощує і робить прозорим фінансовий менеджмент, управління персоналом, управління програмами та змінами.

    Одним з найбільш значущих результатів виступає можливість зробити уряд інтегрованим на основі об'єднання послуг і процесів. У західній політичній науці з'явився навіть спеціальний термін для позначення такого результату: «уряд без швів» (seamless government). Такий уряд здатне подолати межі, пов'язані з функціональними поділами в публічному управлінні. В основі такого подолання лежать нові інформаційні потоки, котрі долають ієрархії і поділу.

    Електронний уряд дав нове дихання адміністративно-політичній реформі в західних країнах. Багато теоретиків і практиків підкреслювали в кінці 90-х рр.., що новий державний менеджмент «видихається», що результати виявилися меншими, ніж очікувалося. Програми впровадження нових ІКТ дозволили розширити можливості уряду і стимулювали до змін, які раніше не передбачалися. Все це зробило електронний уряд політичною стратегією на заході, а не просто технологічним рішенням, оптимизирующим роботу структур державного управління [8].

     А електронна демократія (е-демократія) – форма прямої демократії, що характеризується використанням інформаційно-комунікаційних технологій як основного засобу для колективних розумових і адміністративних процесів (інформування, прийняття спільних рішень, контролювання виконання рішень і т.д.) на всіх рівнях – починаючи з рівня місцевого самоврядування й закінчуючи міжнародним.

«електронна демократія» (e-democracy) і «електронний уряд» (e-government) – зовсім різні поняття. Якщо останнє означає підвищення оперативності та зручності доступу до послуг держави з будь-якого місця і в будь-який час, то перше стосується використання інформаційних технологій для розширення можливостей кожного громадянина.

Електронна демократія по своїй суті, є однією з форм прямої демократії, хоча її засоби можуть використовуватись і в представницьких  формах. Найстарша подібна формація – це так звана афінська демократія. Це практично єдиний випадок в  історії людства, коли державою керували не обрані представники, а самі громадяни, наділені надзвичайно широкими правами. Звичайно, Афіни були типовою рабовласницькою державою, де чільна частина прав, в тому числі права створювати закони, належали тільки ефебам, тобто тим громадянам, які пройшли військову підготовку, а решті – рабам та іноземцям такі права не давались. Однак створена Солоном та Ефіальтом система уособлює практичний ідеал демократичного устрою, який до того ж працював довше (з 508 по 322 рр. до н.е.) за будь-який демократичний лад у стародавній Греції, в цей час Афіни не просто існували, а процвітали.

Афінська влада поділялась на три головні гілки: Асамблея Демосу, Рада П'ятисот та Народний Суд. Участь в Асамблеї була постійною можливістю для кожного афінянина викласти свої міркування та віддати свій голос з питання по керуванню містом. Саме це є центральним поняттям в афінській демократії, і те, що визначає її сутність – в керуванні державою може прийняти участь кожний громадянин.

    Демократія в подібній формі, коли в діяльності державних інституцій приймають участь всі громадяни, була можлива перш за все тому, що   обмежувалась лише одним містом-полісом, населення якого навіть в часи процвітання не перевищувало 25 тис. чол. З таким невеликим населенням можна було легко організували загальне зібрання (адже людям не треба далеко йти), а також провести голосування простим підняттям рук і їх підрахувати.

    Напевне, саме тому пряма демократія більше ніде не зустрічається в історії, адже наступав час великих держав з великим населенням, і почали розвиватись форми, в яких громадяни беруть участь у керуванні державою опосередковано – через обраних ними депутатів. Така форма називається представницькою, і нині саме вона є основою всіх демократичних ладів у світі.

   Історія афінської демократії також свідчить – пряма демократія можлива тільки там, де громадяни можуть вільно один з одним контактувати в режимі реального часу. Технічні можливості не дозволяли подібного у масштабах, більших за поліс, однак у XXI ст., із винайденням нових форм комунікації, це поступово стає можливим, як стає реалізовним повернення до прямих форм демократичного устрою.

  Як і форми традиційної демократії, електронні форми бувають прямими та непрямими.

Найпростішою непрямою формою електронної демократії є організація голосування через світову мережу. Це найпростіший спосіб, який вимагає лише чисто технічних рішень, таких як ідентифікація виборця, захищені протоколи даних та моніторинг ходу голосування. Подібний експеримент було проведено у Великій Британії ще у 2002-2003 рр. Парламентською Групою з е-Демократії, у цьому експерименті приймали участь не лише виборча комісія, а й найбільші академічні установи. У двох великих містах – Шеффілді та Сент-Олбансі відповідно три та два виборчих дільниці надали можливість виборцям проголосувати через Інтернет. Із загальної кількості тамтешніх виборців цим правом скористались відповідно 35% та 40%, причому явка підвищилась на 10% у порівнянні з минулими виборами.

    Межує з прямою електронною демократією афінського типу так звана «напівпряма електронна демократія». Вона полягає у тому, що перед ратифікацією (або поданням в парламент) законопроект має бути винесений на публічну дискусію в Інтернеті, і спочатку проголосований там. Як і попередньо розглянуті форми, тут вимагається створення публічного порталу парламенту, де повинні публікуватись всі документи, які продукує уряд, а також організовані форуми з їх обговоренням. Повноцінна реалізація подібної форми електронної демократії знову ж таки, за висловом Даніели Батісті, можлива тільки тоді, коли буде прийнята політичним істеблішментом.

    Очевидно, що навіть поточний технічний рівень дозволяє створити аналог афінської Асамблеї в кожному місті, таким чином взагалі знявши необхідність в міськрадах. Це міг бути політичний форум, на якому активні громадяни могли б обговорювати та голосувати акти щодо керування містом. Цей варіант, щоправда, у вигляді окремого дорадчого органу, був навіть апробований в США, штат Міннесота – форум MN-POLITICS, який швидко став частиною реальної політики штату, і налічує приблизно 400-500 відвідувачів на день. Взагалі, цей штат може похвалитись найбільшим у світі досвідом  в галузі електронної демократії, адже перші експерименти в цій сфері там почались ще у 1994 р. Однак повного заміщення подібним політичним форумом принаймні міського магістрату суспільство ще не знає.

    Найбільш радикальним варіантом є проект «демократії з відкритим кодом» (open source democracy). Ця концепція передбачає, що закони створюються не лише парламентом, а й суспільством, на основі принципу відкритого коду, який активно застосовується в розробці програмного забезпечення. Тобто закони публікуються в проекті на зразок Wikipedia, де зареєстрований користувач може внести будь-які зміни, і таким чином у процесі законотворчості приймають участь усі бажаючі громадяни. Звичайно, що для реалізації подібного проекту необхідна поки що неіснуюча державна база зберігання законів з усіма варіантами правок, причому в подібній системі і повинні створюватись закони із самого початку, система точної ідентифікації користувачів (наприклад, за допомогою біометричних методів), бо інакше можливий випадок, коли таким чином закони будуть писати деструкційні, або й відверто антидержавні сили. Тому подібна схема електронної демократії поки що існує в теорії, та й то з цілим сонмом застережень та невирішених питань.

    1.2 Концепція електронного уряду в контексті сучасних політологічних теорій.

    Перехід до постіндустріального суспільства припускає трансформацію політичних інститутів та державного управління з урахуванням вимог інформаційної епохи. Нові інформаційні інтегративні технології отримують все більш широке поширення, вони стали основою глобалізації, істотно впливають на суспільний розвиток. Швидко зростає кількість осіб та інститутів, що використовують Інтернет. У цих умовах надмірно централізовані структури виявляються не в змозі реагувати з необхідною швидкістю на різноманітні зміни навколишнього світу. Зростають потреби в більшій мобільності державних служб на принципах гнучкості та прозорості. Розширюються можливості для використання політичних і соціальних технологій в управлінні (з неоднозначними результатами). В умовах поглиблення глобалізаційних процесів національні уряди змушені реагувати на останні інфо-технологічні досягнення і тенденції.Інтернет-технології, що забезпечують інформаційну взаємодію органів влади з населенням та інститутами громадянського суспільства, отримали в сучасній літературі стійке найменування "електронного уряду" (e-Government). Воно розглядається як єдине соціально відповідальне та інформаційно відкрите, з постійним зворотним зв'язком, установа (інститут).У цілому "електронний уряд" визначається як спеціалізована комплексна система взаємодії структур виконавчої влади з громадянами, громадянським суспільством та бізнес-структурами за допомогою Інтернету. У цьому ряду використовуються поняття: "електронний бізнес", "електронний громадянин", "електронна демократія", "електронне самоврядування" та інРеалізація концепції електронного уряду перебуває в тісному взаємозв'язку з реформою державного управління. З одного боку, перехід до електронного державного управління вимагає певної перебудови основ адміністративної системи, а з іншого, - сприяє підвищенню оперативності прийнятих управлінських рішень; зниження витрат на утримання державного апарату, підвищення продуктивності праці; боротьбі з корупцією та ін"Електронний уряд" надає нову якість управлінським інститутам, їх інституалізації. Для його аналізу необхідно використовувати неоінституціональні підходи, потенціал концепцій нового державного управління, теорію мереж та інші аспекти коммунікатівістікі, якісні (ціннісні і цільові) підходи, експертні оцінки якості державних політик і управління. Громадяни розглядаються як споживачі електронних послуг держави з відповідними правами та обов'язками."Електронний уряд" розглядається в якості такої технології, яка повинна вдосконалити роботу вже існуючих структур і по-новому організувати систему взаємодії між традиційними структурами федерального, регіонального, муніципального рівнів. Воно "несе з собою нові" правила гри ", правила цієї взаємодії". "Електронний уряд" як би "направляє" державні інститути і, створюючи нові правила гри, виступає в якості модератора нової інституціалізації.У міру того як розширюється поле взаємодії і дискурсу інститутів держави і суспільства - від "електронного уряду" до "електронного парламенту", "електронної судовій системі" та ін, може відбуватися їх загальносистемна, мультіінстітуціональная трансформація.Основні інституційні та технологічні риси і характеристики "електронного уряду" формуються залежно від політико-економічних систем конкретних країн, владних ініціатив, програм і послідовності дій з його розгортанню, залучених економічних і соціальних ресурсів, інформаційно-комунікативних засобів та інАналіз системи "електронного уряду" доцільний за такими напрямками: