Електронний уряд в Україні

1. стадиальность його розвитку (етапи),
2. рівень і характер розвитку електронних ЗМІ, особливо Інтернету;
3. особливості соціокультурних підстав і принципів функціонування "електронного уряду",
4. загальне і особливе в странової (національної) моделі "електронного уряду";
5. взаємозв'язок електронного державного управління з характером адміністративних реформ;
6. моніторинг зворотного зв'язку "електронного уряду", його взаємодія з громадянським суспільством та бізнес-структурами та ін;
7. характер і якість підготовки управлінців у державних та інших структурах.

3. Концепція «електронної демократії» в контексті теорій демократії.

   З кінця XVIII ст. і до сьогоднішнього дня практичний розвиток демократії як форми політичного устрою суспільства реалізується в своїй більшості в межах представницької демократії. Та в середині 60-х - початку 70-х років минулого століття з появою ІКТ відкрились можливості для становлення принципово нових форм взаємодії суб’єктів публічної політики. Таким чином у контексті формування інформаційного суспільства широкого розповсюдження отримують теоретичні дослідження, сконцентровані на феномені електронної демократії.

Японський дослідник Й.Масуда став першим ученим, який ґрунтовно проаналізував вплив інформаційного суспільства не лише на соціально-економічну, але й на політичну сферу. Особливу науково-теоретичну та практичну значимість становлять дослідження, проведені Й.Масудою щодо перспектив розвитку демократії в умовах становлення інформаційного суспільства, зокрема аналіз основних причин кризи представницької демократії та необхідності її заміни на демократію участі. Таких причин вчений виділяє чотири:

- зазнає змін манера поведінки пересічних громадян. Вони будуть менше цікавитись накопиченням матеріальних благ, що було характерно для капіталістичного суспільства, і їх головним бажанням стане самореалізація;

- існує необхідність послабити владу держави і комерційних структур, вплив котрих надто посилився у тогочасному індустріальному суспільстві;

- недостатня діяльність міжнародних організацій над вирішенням проблем, які стосуються всього людства, які є справами глобальними, що «не знають» національних кордонів, і вирішення яких безпосередньо впливає на життя всіх людей;

- четвертою причиною і водночас умовою можливості й необхідності формування демократії участі Й. Масуда вважав те, що технічні труднощі, які донедавна унеможливлювали участь великої кількості громадян у виробленні політики, сьогодні вже подолані за допомогою революції у комп’ютерно-комунікативних технологіях. На думку Й.Масуди, «головні перешкоди, які стояли на шляху прямої участі пересічних громадян у виробленні політики на національному рівні, були технічного характеру» [9].

Американські дослідники Д.Белл та О.Тоффлер запропонували власні інтерпретації постіндустріального суспільства. Саме ці автори внесли найбільш вагомий вклад у розуміння сутності інформаційного суспільства і ролі інформації в розвитку електронної демократії. Концепція інформаційного суспільства послужила в свою чергу теоретичною основою для постановки проблеми електронної демократії. Теорія Д.Белла увібрала в себе деякі положення концепції Й.Масуди. Особливості становлення теорії постіндустріального суспільства полягали в тому, що вона започаткувала тенденцію посилення уваги науковців щодо аналізу впливів інформації та інформаційно-комунікаційних технологій на політичну сферу суспільного життя. Проведений Д.Беллом аналіз основних моделей влади та уточнення принципів її перерозподілу між різними гілками в умовах формування інформаційного суспільства, а також з’ясування причин кризи представницької демократії та постановка питання про доцільність переходу до демократії участі можна вважати суттєвим внеском у розвиток політичної науки.

О.Тоффлер, пропонуючи поділ етапів розвитку цивілізації на три Хвилі, розробив концепцію «надіндустріальної цивілізації», яка наступає Третьою хвилею на зміну Першій хвилі (аграрній цивілізації) та Другій хвилі (індустріальній цивілізації). Учений вважає, що наступає час техногенної революції, яка кидає виклик індустріальній епосі і переконаний, що найбільшим ресурсом цивілізації Третьої хвилі стає інформація [10, 325с.]. Також, О.Тоффлер зазначає, що у кожної цивілізації є своя сукупність принципів і правил. З огляду на це, вчений пропонує будувати політичне життя на трьох основних принципах:

- влада меншинств;

- напівпряма демократія;

- розподіл рішень;

У 90-х роках ХХ ст. західна наука поповнилася новою концепцією «мережевого суспільства», яку розробив іспанський вчений М.Кастельс. Дослідник описує кризу представницької демократії та окреслює особливості, шляхи і перспективи становлення й поширення саме «інформаціональної демократії» [10, 326с]. Основними чинниками та причинами кризи представницької демократії, на думку вченого, стали зростаючий вплив нових ІКТ, посилення кризи політичної системи, послаблення впливів політичних партій, падіння легітимності політичної влади, зростання кризи довіри громадян, збільшення кількості гучних політичних скандалів, поширення політичної корупції і т. ін.

З розвитком ІКТ формувались концепції електронної демократії відповідно до тих технологій, які використовувались у політичному процесі в конкретний історичний час. Так, коли з’явились телекомунікації і почали проводитись перші експерименти з втіленняі їх у політичний процес, то результати проведених експериментів уперше були описані, склавши концепцію теледемократії. З виникненням Інтернету з’являлись концепції кібердемократії, електронної демократизації, електронної демократії. Загалом концепції відрізняються між собою за реалізацією прямої чи представницької форми демократичного правління і за рівнем активності громадян у державному управлінні. Спільним у цих концепціях є впевненість у тому, що властивості нових засобів комунікації таких як інтерактивність, швидкість передачі інформації, утворення мережевих спільнот можуть позитивно впливати на розвиток та функціонування демократичної політичної системи.

Найпершою концепцією електронної демократії стала концепція теледемократії, основні розробники якої Т.Беккер, К.Артертон, С.Слетон. Розроблена ще у 1970-х роках, активного та широкого обговорення набула у 1980-х роках. Американський дослідник Т. Бекер в кінці 1970-х років почав експериментувати з використанням кабельного та супутникового телебачення для прийняття політичних рішень. Часто дослідники схиляються до думки, що саме він є автором терміну «теледемократія» [11]. У 1981 році вийшла праця Т.Бекера «Теледемократія», в якій учений висвітлив багато своїх експериментів, в яких він проводив електронні міські зібрання і дійшов досить оптимістичного висновку, що «за допомогою технологій теледемократії обробка громадської думки може перетворитись на законодавчий процес» [12]. Такого ж висновку дійшов Річард Голландер у своїй праці «Відеодемократія» 1985 року.

Концепція теледемократії пояснює функціонування політичної системи на основі поєднання представницьких та прямих форм демократичного правління, в яких основним інструментом політичної участі є телекомунікаційні технології такі як кабельне та супутникове телебачення, що використовуються в основному для голосування та політичного залучення громадян. Зацікавленість до цієї концепції зросла, коли на початку 1990-х років кандидат у Президенти США Р. Перо виступив з пропозицією провести телевізійні міські зібрання – «електронні ратуші». Р.Перо планував проводити щотижневі опитування громадської думки щодо найважливіших питань державної політики.

Електронні ратуші мали стати засобом взаємодії громадян з посадовцями, засобом передачі своїх політичних поглядів представниками державної влади більш широкій аудиторії, засобом електронного діалогу серед громадян та засобом проведення голосування. Та варто зауважити, що концепція Р.Перо на практиці не знаходила правильного застосування. В першу чергу це відбувалось тому, що електронні міські зустрічі не були саме «зустрічами», оскільки був відсутній діалог влади з громадськістю. Громадськості не надавалася можливість висловлення своєї позиції, а лише пропонувалось «натиснути кнопку» - обрати варіант серед наперед відібраних питань державної політики.

Якщо теоретичні основи теледемократії були розроблені як реакція на розвиток кабельного телебачення, то теоретичне осмислення кібердемократії прямо пов’язане з еволюцією Інтернету. Основними представниками цієї концепції є Г.Рейнольд, М.Постер, Д.Сейко. Термін «кібердемократія» («cyberdemocracy») уперше був вжитий в 1984 році американським науковим фантастом У. Гибсоном, що описував в своїх творах «чисту» демократію, яка ним тлумачилась як правління «самовповноважених» громадян [13]. Говард Рейнольд був одним з перших, хто оцінив переваги Інтернету над кабельним телебаченням, а саме: можливості Його інтерактивності та перспективи переходу від формату комунікації «один-до-багатьох» до «багато-до-багатьох». Саме такі колективні форми політичної участі, як електронні дискусії, електронні консультації з громадськістю, електронне залучення громадян до розробки політико-управлінських рішень описані в концепціях кібердемократів як найбільш вагомі.

На відміну від концепцій теледемократії та кібердемократії, електронна демократизація не має на меті запровадження прямих форм правління, натомість підкреслює важливість покращення функціонування представницьких форм правління, про що пише М.Хаген. Електронна демократизація визначалася як процес зміцнення демократії, що вже функціонує, що відбувається за допомогою нових комунікаційних технологій для зміцнення політичної влади тих громадян, чия роль у політич-ному процесі зазвичай зведена до мінімуму. Для прихильників е-демократизації політична апатія і розчарування громадян в політичному врядуванні не пов’язана з функціонуванням основної структури представницької форми демократії, а лише з деякими її недоліками, які можна усунути. Прихильники е-демократизації прагнуть створити нові й альтернативні (по відношенню до засобів масової інформації) канали і способи інформування громадян та зв’язку між громадськістю і їх виборними представниками. В основі цієї концепції лежить прагнення забезпечення можливості більш вільного доступу до інформації.

Німецький дослідник М.Хаген систематизував існуючі концепції е-демократії та класифікував їх за певними ознаками. Вчений стверджує, що концепції електронної демократії мають розглядатись як складові теорії політичної участі [14]. Варто звернути увагу на те, що концепції, які аналізує дослідник є залежними від конкретних історичних, інституційних та культурних ознак політичної системи США і, відповідно, М.Хаген висловлює сумнів, що американські концепції електронної демократії можуть бути легко адаптованими до інших політичних систем, наприклад тієї ж Європи.

Дослідник пропонує типологізувати концепції електронної демократії на основі:

- видів ІКТ, які використовуються в політичному процесі;

- форми демократії, яка функціонує у політичній системі;

- рівня політичної участі громадян;

- політичного порядку денного.

Електронну демократію вчений визначає як «будь-яку демократичну політичну систему», в якій комп’ютери та комп’ютерні мережі використовуються для виконання найважливіших функцій демократичного процесу, таких як інформування та комунікації, артикуляція та агрегація інтересів громадян, прийняття політико-управлінських рішень (як їх обговорення, так і голосування на їх підтримку) [15].

Відповідно до цього підходу М.Хаген виділяє три концепції е-демократії: теледемократію, кібердемократію та електронну демократизацію. В основі всіх цих концепцій лежить твердження, що можливості новітніх медіа такі як інтерактивність, швидкість передачі інформації, комунікації формату від багатьох-до-багатьох, функція контролю «користувача» можуть сприяти демократичному розвитку і функціонуванню політичної системи.

Основні положення концепції теледемократії:

1. Телекомунікаційні технології зможуть нівелювати розрив часу і простору між суб’єктами політичного процесу;

2. Традиційні форми представницької демократії не зможуть бути стійкими у добу інформаційного суспільства, коли інструменти інтерактивних медіа дають можливість розширювати можливості політичної участі громадян;

3. Використання новітніх медіа стане необхідним в якості противаги «зловживанням» традиційних медіа через комерційний інтерес;

4. Основними формами політичної участі мають стати політичне інформування, он-лайнові політичні дискусії та он-лайнове голосування;

5. Реалізація принципів концепції теледемокартії можлива в умовах функціонува-ння прямої демократії.

Основні положення концепції кібердемократії:

1. Основним завданням демократії XXI століття постає створення он-лайнових та офлайнових спільнот;

2. Інформація стає основним економічним ресурсом як «в руках» приватного сектора, громадського, так і державного.

3. Комп’ютеро-опосередкована комунікація дозволить знизити можливість прояву зловживань державною владою у сфері цензури, оскільки сервіси Інтернету стануть альтернативним каналом до обміну інформацією.

4. Основними формами політичної участі мають стати он-лайнові політичні дискусії та політична он-лайнова діяльність.

5. Реалізація принципів концепції кібердемократії можлива в умовах функціонування прямої демократії.