Шпаргалки по "Макроэкономике"

50.Автономні  інвестиції. Чинники автономних інвестицій: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування. Модель акселератора.

До автономних інвестицій відносяться інвестиції, що не залежать від процентної ставки і перебувають під впливом інших чинників. Серед чинників, що впливають на величину автономних інвестицій, можна виділити такі: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.

Технічний прогрес. Технічний прогрес є головним чинником економічного зростання. Він проявляється переважно через створення нових, ефективніших засобів виробництва або через модернізацію існуючих. Викликаючи якісні зміни в основному капіталі, технічний прогрес забезпечує підвищення граничної продуктивності факторів виробництва і зменшення їх граничних витрат. За факторами виробництва, на які впливає технічний прогрес, він поділяється на трудоощадний, або капіталоощадний. У першому випадку зростає гранична продуктивність праці, в іншому — гранична продуктивність капіталу. Результатом технічного прогресу є зменшення витрат на виробництво продукції і збільшення прибутковості інвестованого капіталу, що спричинює зростання попиту на інвестиції за даної процентної ставки.

Рівень  забезпеченості основним капіталом. Якщо виробничі потужності галузі спроможні повністю задовольняти попит на її продукцію, то зростання інвестицій в цю галузь стримуватиметься. І навпаки, якщо за повного використання наявних виробничих потужностей попит на продукцію галузі задовольняється не повністю, то це спонукатиме підприємців до збільшення обсягів виробництва за рахунок збільшення капіталу, що спричинює зростання попиту на інвестиції за даної процентної ставки.

Отже, попит  на інвестиції залежить від співвідношення між виробництвом ВВП та основним капіталом. Це випливає з моделі акселератора, найпростішу форму якої можна  подати так:

(8.20)

де  I_t — обсяг інвестицій (валових); a — коефіцієнт акселерації; Y_t – Y_t–1 — приріст ВВП за період t; a (Y_t – Y_t–1) — чисті інвестиції за період t; d ×·K_t — відновлювальні інвестиції (амортизація) за період t.

Основним  елементом рівняння (8.20) є коефіцієнт акселерації, який показує, на скільки  одиниць змінюються інвестиції у  разі зміни ВВП на одиницю. Залежність, яку описує рівняння (8.20), означає, що підприємства намагаються зберігати  певні співвідношення між основним капіталом і обсягом виробництва. Оскільки ВВП є нестабільною величиною, то це зумовлює і нестабільність інвестицій: у період пожвавлення економіки інвестиції збільшуються, у період рецесії — зменшуються.

Податки на прибуток підприємств. У процесі прийняття інвестиційних рішень підприємці беруть до уваги не валовий, а чистий прибуток, для визначення якого від валового прибутку віднімаються податки. За цих умов зі збільшенням податків чистий прибуток зменшується, що послаблює мотивацію підприємців до інвестування. І навпаки, зменшення податків спричинює збільшення чистого прибутку, що посилює їхню схильність до інвестування.

Ділові  очікування. Підприємці, ухвалюючи інвестиційні рішення, орієнтуються на прибуток, очікуваний у майбутньому, тобто впродовж часу, протягом якого використовуватиметься інвестований капітал. Це означає, що їхні інвестиційні рішення залежать від ділової активності, яку вони очікують у майбутньому. Такі очікування можуть бути оптимістичними або песимістичними. Оптимістичні очікування щодо рівня ділової активності збільшують інвестиційний попит підприємців, песимістичні — зменшують їхні бажання інвестувати.

Важливу роль у визначенні рівня ділової  активності відіграє ринок акцій, який показує зв’язок між динамікою  курсів акцій і станом ділової  активності в економіці. Якщо курс акцій  зростає, то це свідчить про підвищення ділової активності, що породжує в  інвесторів оптимістичні очікування. І навпаки.

51.Класичний  механізм урівноваження  заощаджень з інвестиціями.

Аксіомою  є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і  те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S = I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді не може бути. Вона проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним законом, а законом-тенденцією. Якщо рівновага між заощадженнями та інвестиціями об’єктивно обумовлена, то виникає питання щодо механізму її забезпечення. В макроекономічній науці єдиної відповіді на нього не існує. Найбільш рельєфно на цю тему конкурують між собою класична та кейнсіанська теорії.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями унаочнює рис. 8.6.

Рис. 8.6. Класичний механізм урівноваження  
заощаджень з інвестиціями.

За класичною  теорією заощадження та інвестиції є високоеластичними до процентної ставки. При цьому заощадження  знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис. 8.6 крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил.

Припустимо, що в стані повної зайнятості заощадження  та інвестиції в економіці становили 40 млрд грн. За цих умов перетин кривої S з кривою І₁ у точці Т₁ фіксує, що рівноважна процентна ставка дорівнює 10 %. Тепер припустимо, що внаслідок закінчення буму в будівництві житла обсяг інвестицій скоротився до 35 млрд грн. Цю ситуацію відображує переміщення кривої інвестицій від положення І₁ у положення І₂ і зниження процентної ставки до 8 %.

Згідно  з класичною теорією таке зниження процентної ставки викличе скорочення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн, що забезпечить нову рівновагу на фінансовому ринку в точці Т₂. Оскільки С = Y – S, то це означає, що на 5 млрд грн збільшується споживання. У підсумку виходить, що зменшення заощаджень та інвестицій на 5 млрд грн компенсується збільшенням споживання на 5 млрд грн Внаслідок цього обсяг виробництва не зменшується, а зниження параметрів рівноваги між заощадженнями та інвестиціями досягається в умовах повної зайнятості. 
 
 
 
 

52.Кейнсіанський  механізм урівноваження  заощаджень з інвестиціями.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями знаходить своє відображення на рис 8.7. У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим на рис. 8.7 крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

Рис. 8.7. Кейнсіанський механізм урівноваження  
заощаджень з інвестиціями

Припустимо, що початково економіка знаходиться  в умовах повної зайнятості, а заощадження та інвестиції становлять 40 млрд грн.  
На рис. 8.7 цю ситуацію відображує перетин кривої S₁ і кривої І₁ в точці Т₁, якій відповідає рівноважна процентна ставка на рівні 10 %. Тепер змінимо умови і припустимо, що песимізм підприємців змусив їх скоротити обсяг інвестицій на 5 млрд грн. Внаслідок цього крива інвестицій переміститься вліво в положення І₂, а ставка процента впаде до 8 %. Оскільки заощадження у кейнсіанців є нееластичними до процентної ставки, то це не вплине на їх обсяг, який, як і раніше, становитиме 40 млрд грн.

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання  людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив  на заощадження справляє дохід у  тій частині, в якій він в процесі  розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні  макроекономісти піддають сумніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Виникає питання: про що свідчать факти? Багато сучасних науковців, аналізуючи факти, намагаються дати відповідь на нього. Але мало хто з них дійшов висновку, що процентна ставка справляє суттєвий вплив на заощадження. Переважна більшість досліджень довела, що вплив процентної ставки на заощадження є настільки незначний, що його дуже важко виявити.

Якщо  заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший  спосіб досягнення рівноваги між  заощадженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій. Оскільки інвестиції є компонентом сукупного попиту, то в наведеному прикладі їх зменшення означає падіння сукупного попиту порівняно з потенційним ВВП і відповідно скорочення обсягів доходу, тобто фактичного ВВП.

Знову звернемося до рис. 8.7. У міру скорочення інвестицій і доходу заощадження  як функція доходу зменшуватимуться: DS = s × DY. Врахуємо, що зменшення доходу є екзогенним чинником нашої графічної моделі. Тому на рис. 8.7 вплив доходу на заощадження відображується через переміщення кривої заощаджень у положення S₂. Обсяг заощаджень зменшиться до обсягу інвестицій, тобто 35 млрд грн. Це означає, що рівновага між заощадженнями та інвестиціями буде досягнута в точці Т₂, в якій процентна ставка дорівнює 8 %. Проте, на відміну від класиків, у кейнсіанців така рівновага досягається не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок зменшення доходу.

До викладеного  слід додати ще одну відмінність кейнсіанської  теорії. Вона полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між  заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійсно, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може зменшуватися до обсягу інвестицій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

53.Структура  заощаджень. Трансформація  заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків та фінансових посередників.

Приватні  заощадження — це структуризована  система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом —  це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання: Заощадження домогосподарств=Особистий наявний дохід-Споживання домогосподарств.(8.23)

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств  є депозитні вклади в комерційних  банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються  на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком  підприємств. Прибуток відображує перевищення  виручки від реалізації продукції  над витратами, пов’язаними з  її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток — це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці:

(8.24)

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:  (8.25)

або

 (8.26)

Отже, заощаджують  як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби  в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих  умов виникає певний дисбаланс: з  одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи Фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств, складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.