Шпаргалки по "Макроэкономике"

(9.22)

де  Р — індекс цін. Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

(9.23)

Рецесійний  розрив, визначений за формулою (9.23), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.23) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

58.Інфляційний  розрив: графічна  та математична  інтерпретація.

В умовах повної зайнятості, коли сукупні видатки  є надмірними порівняно з потенц.ВВП  в економіці виникає інфляційний  розрив.

Як бачимо, для закупівлі потенц.ВВП економіка  має здійсн.видатки на рівні Е2. але насправді її видатки становлять Е1, що більше Е2. внаслідок цього  факт.ВВП (Y) номінально перевищує потенц.ВВП (Yр). Графічно інфляц.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зменшитися ( ), щоб усунути інфляц.надлишок ВВП на умовах збереження повної зайнятості.

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Звідси можна зробити висновок, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний ВВП на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

(9.25)

Перенесемо  у ліву частину рівняння (9.25), а Y_p — у праву:

(9.26)

Інфляційний розрив є такою величиною скорочення запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити номінальне зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін.

Щоб визначити  інфляційний розрив в умовах повної зайнятості, розв’яжемо рівняння (9.26) відносно :

(9.27)

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив.

У такому разі фактичний ВВП перевищує  потенційний ВВП як номінально, так  і реально. Інструментарій рецесійного  та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

59.Сутність  економічного зростання  та його показники.  Екстенсивне та  інтенсивне зростання  економіки.

Під економічним  зростанням, за звичай, розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але варто наголосити, що обсяг виробництва може збільшуватися у два способи: 1) на умовах усунення рецесійного розриву, який зумовлює розрив між сукупним попитом і потенційним ВВП; 2) на умовах збільшення потенційного ВВП.

Економічне  зростання вимірюється двома  показниками: середньорічним темпом приросту реального ВВП; середньорічним темпом приросту реального ВВП на душу населення.

Залежно від того, які чинники викликають збільшення обсягів виробництва, розрізняють  дві форми економічного зростання: екстенсивне та інтенсивне. Екстенсивне  зростання досягається за умов, якщо обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва за незмінної ефективності цих факторів. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва. Якщо, навпаки, зростання обсягів виробництва відбувається лише завдяки підвищенню продуктивності виробничих факторів, то це означає, що економіка зростає на чисто інтенсивній основі.

Проте в реальній економіці не буває  чисто екстенсивного або чисто  інтенсивного економічного зростання. Фактично обсяг виробництва збільшується на основі певного поєднання екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання. Тому, оцінюючи реальну економіку, можна говорити про переважно екстенсивне або переважно інтенсивне її зростання.

60.Економічне зростання та економічний розвиток.

Екон.зростання  – збільшення обсягів реального  ВВП в одному періоді порівняно  з іншим. Осн.показниками екон.зростання  є абсолютне збільшення продукту, або його збільшення на душу населення. Макроекономічні фактори екон.зростання  можуть бути поділені на три групи: 1.Фактори пропозиції : к-ть і якість природних ресурсів, к-ть і якість труд.ресурсів, обсяг сон.капіталу, наук-техн.прогрес. Саме ці фактори визначають спроможність до екон.зростання. 2. Фактори попиту: для реалізації зростаючого вир-ва потенціалу в економіці треба забезпечити повне вик-ня збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. 3. Фактори розподілу: здатність до нарощування вир-ва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної к-ті корисної продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

61.Основні  положення кейнсіанської теорії економічного зростання. Модель Харрода-Домара.

Кейнсіанська  теорія економічного зростання зародилася в 40-х роках 20 ст. Її засновниками були англійський економіст Р. Харрод і американський економіст Є. Домар. Вони вважали, що головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції як компонент сукупного попиту і як засіб нагромадження капіталу та збільшення виробничого потенціалу економіки.

У моделі Харрода — Домара джерелом інвестування є заощадження, які залежать від  доходу (ВВП) і норми заощаджень, тобто S = s × Y. Обсяг інвестування визначається попитом на інвестиції, який ставиться в залежність від приросту продукту та його капіталомісткості (K_y). Остання обчислюється за формулою K_y = DK / DY. Отже, капіталомісткість показує, на скільки одиниць збільшується капітал у разі зростання продукту, виробленого з використанням цього капіталу, на одиницю. Оскільки I = DK, а DK = DY × K_y, то попит на інвестиції визначається так: I = DY × K_y.

До цього  слід додати ще три важливих припущення моделі Харрода — Домара: 1) капіталомісткість є незмінною внаслідок негнучкості цін в короткостроковому періоді та нейтральності технічного прогресу; 2) норма заощаджень у довгостроковому періоді також має тенденцію до стабільності; 3) інвестиції дорівнюють заощадженням (I = S).

Спираючись  на ці припущення, виразимо рівновагу  між інвестиціями та заощадженнями  за допомогою такого рівняння:

(10.1)

Поділимо  обидві частини рівняння (10.1) на Y:

(10.2)

У рівнянні (10.2) вираз DY / Y відображує темп економічного зростання, який визначається за формулою

(10.3)

Оскільки  в рівнянні (10.3) норма заощаджень (s) і капіталомісткість (K_y) є постійними, то і темп економічного зростання має бути постійним. Такий темп Харрод назвав «гарантованим». Крім «гарантованого» Харродом уведено й поняття «природного» темпу зростання, який досягається в умовах повної зайнятості.

Необхідність  забезпечення «гарантованого» і  «природного» темпів економічного зростання  кейнсіанці не ототожнювали з автоматичною можливістю їх досягнення. Навпаки, вони визнавали, що фактичні темпи зростання економіки можуть відхилятися від бажаних. При цьому відхилення фактичних темпів від «гарантованого» породжує певні диспропорції в економіці, а відхилення «гарантованого» темпу від «природного» викликає рецесію або інфляцію.

Особливість кейнсіанської теорії економічного зростання полягає в тому, що її прихильники доходять до висновку про  необхідність державного регулювання процесу нагромадження капіталу з метою підтримання в довгостроковому періоді стійких темпів зростання економіки. При цьому головним об’єктом державного регулювання мають бути інвестиції.

62.Основні  положення неокласичної теорії економічного зростання. Виробнича функція Кобба-Дугласа.

Приблизно із середини 50-х років 20 ст. з’явилася  неокласична теорія економічного зростання. В основу її були покладені такі положення:

1) вартість продукту створюється факторами виробництва, і передусім працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок в її створення;

2) ціни виробничих факторів, якими виступають заробітна плата і прибуток, дорівнюють їхнім граничним продуктам;

3) зв’язок між збільшенням факторів виробництва і зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.

Прикладом неокласичної виробничої функції є  виробнича функція Кобба-Дугласа:

 (10.4)

де  А — продуктивність факторів виробництва за наявної технології; а — частка капіталу у виробленому продукті; 1–а — частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві  властивості:

1)  властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент;

2) виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.

Розвиток  неокласичної теорії економічного зростання  зумовив необхідність внесення певних змін у політику економічного зростання. По-перше, на відміну від кейнсіанців, які пов’язують економічне зростання переважно із сукупним попитом, неокласики головну увагу приділяють потенційно можливим темпам зростання економіки і чинникам, від яких вони залежать. По-друге, використання апарату виробничої функції в процесі аналізу статистичної інформації поклало початок дослідженням, пов’язаним із визначенням внеску окремих факторів виробництва у приріст продукту. При цьому мова йде про вплив на зростання продукту не лише кількісних змін у факторах виробництва, а й якісних, які є результатом удосконалення технології виробництва.

Сучасні уявлення про економічне зростання  сформувалися на базі кейнсіанської  і неокласичної теорій. На думку  кейнсіанців, головну роль в економічному зростанні відіграє попит на інвестиції, який є компонентом сукупного попиту і засобом нагромадження капіталу. Він залежать, з одного боку, від норми заощаджень, з іншого — від капіталомісткості продукту. В неокласичній теорії економічного зростання головна увага приділяється нагромадженню капіталу, яке визначає потенційні можливості економіки, а також чинникам, від яких вони залежать. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні зміни у факторах виробництва, що пов’язуються з технічним прогресом. Подальше вдосконалення теорії економічного зростання спрямовано на розроблення ендогенних теорій.